Пане Віталій, Ви нещодавно повернулися з Антикорупційного форуму в Панамі. Поділіться своїми враженнями.

В Панамі проходило два заходи. Перший – це загальнорічні збори членів TRANSPARENCY INTERNATIONAL з усіх країн. Там проходило голосування, обрання керівних органів, прийняття рішень, які стосувалися виключно TRANSPARENCY INTERNATIONAL, де я брав участь виключно як член правління. Після цього заходу була проведена антикорупційна конференція, де брали участь представники різних антикорупційних органів з усього світу, в тому числі від України. Як ви бачили, були присутні Міністерство Юстиції, голова НАБУ, декілька народних депутатів та інші. Там же були проведені цікаві ворк-шопи, в яких, зокрема, брали участь члени української делегації. 

Я виступав з питань розслідування кейсів Януковича та повернення його активів. Був цікавий ворк-шоп з топ-коррупції та методів боротьби з цим явищем. Всі рішення конференції є загальнодоступними на сайті цієї конференції. В цілому це був корисний захід, який дав змогу поспілкуватися з дуже цікавими людьми.

Які приклади боротьби з корупцією приводили на конференції?

Були прекрасні виступи керівників і колишніх керівників різних антикорупційних комітетів. Прикладом були представники Бразильської прокуратури, які займалися боротьбою з корупцією в Бразилії, їх модель – молоді прокурори, об'єднані в групу за участю іноземних експертів, – мала результат. У Гватемалі теж був певний результат. Ця комісія була створена в рамках ООН і складалася з міжнародних експертів. 

Гватемальський досвід – це та ситуація, коли держава не впоралася, і ООН прийняла рішення. Держава погодилася на створення комісії, яка притягнула до відповідальності топ-чиновників цієї країни. Чи може Україна перейняти цей досвід? Якщо наше антикорупційне суспільство не впорається, і корупція буде так само добивати Україну як ракові клітини, то очевидно, що єдиним виходом у нас буде залучення до розслідування зовнішніх сил. 

Був ще такий приклад: колишній спецпрокурор Перу, який притягав до відповідальності президента і інших топ-чиновників. Загалом, таких прикладів було дуже багато.

Щодо кейсів Януковича...

Жоден з кейсів Януковича і його поплічників не був спрямований до суду, а це є необхідною умовою, щоб активи, які були заморожені за кордоном, почали повертатись в Україну. Справа має бути направлена до суду, в суді має бути оголошено вирок, в якому повинен бути констатований факт незаконності походження коштів, які опинилися за кордоном для того, щоб починати повертати гроші, які знаходяться за кордоном. Поки стадія, м’яко кажучи, початкова. А з моменту Майдану минуло три роки.

Чи є якісь стратегії, можливо, тенденції до нормалізації ситуації в Україні?

Знаєте, що стосується рівня корупції – нещодавно вийшов барометр світової корупції і там для мене були три важливих показники. Перше – те, як населення України сприймає боротьбу з корупцією нинішнього уряду. Вісімдесят відсотків населення сказали, що погано, а десять, що добре, і це дуже низький показник. Друге – це те, що сімдесят два відсотки заявило, що рівень корупції не зменшився – це теж дуже поганий показник. І нарешті, сфери, в яких, на думку українців, рівень корупції перевищує планку – це парламент, поліція і суди. Близько 60-65% сказали, що саме в цих сферах розвинена корупція. Тому ситуація з корупцією катастрофічна і напівзаходи, або заходи в певних сферах нічого не вирішать.

Незважаючи на суспільний тиск і осуд, корупція все ще залишається безкарною. Як ви вважаєте, які санкції варто застосовувати до чиновників, викритих у корупції? 

Повинні бути комплексні заходи, які будуть поєднувати в собі метод батога і пряника. Коли говорять про підвищення рівня доходу чиновника чи судді для того, щоб позбутися зловживання посадою, забувають, що без вживання заходів, які будуть блокувати можливості здійснювати подібні злочини, нічого не вийде. За корупцію повинні реально карати. 

У нашій країні найпоширеніша міра покарання за цей злочин – штраф. Є покарання у вигляді позбавлення волі на термін від 15 років. Проте така міра покарання майже не застосовується, тобто існує безкарність. Якщо у нас чиновник бачить, що його сусід бере хабар і йому, в результаті, якщо він попався, призначають штраф, то чому б теж не брати хабар, адже отримати штраф не так страшно. 

Тобто це купа заходів, які треба здійснювати одночасно. Потрібно міняти прокурорів, суддів, чиновників, потрібно забезпечувати їх, але при цьому попереджати, що вони будуть під наглядом, і у випадку, якщо вони будуть здійснювати корупційні дії, вони будуть притягнуті до відповідальності, і реально сидіти. Таким чином рівень корупції буде знижений. Корупція, це таке явище, яке не зникло ніде, але мова йде про масштаби, тобто корупція повинна бути зведена до мінімуму.

Чи можете ви розповісти про витоки корупції в Україні?

Витоки нашої корупції існують з часів отримання Україною незалежності. Ми швидко перейшли від радянського типу суспільства до радянсько-корумпованого типу. Свідомість залишилася радянською, але люди отримали доступ до ресурсів, при тому незаконно, в результаті, на відміну від країн, які увійшли до ЄС – Польщі, Прибалтики, – Україна пішла, на жаль, шляхом безкарності і корупції. Тому корупційним шляхом були нажиті капітали, і найбагатшими людьми стали не підприємці, які ведуть свої справи в рамках системи правил "білого" бізнесу, а саме чиновники, корупціонери і олігархи. 

Люди, які зараз нажили капітали, зможуть легалізувати свою діяльність тільки в тому випадку, якщо держава поставить такі вимоги і правила, коли вони будуть змушені грати за правилами. Поки у них є можливість корупційним шляхом набивати капітали, вони намагатимуться урвати шмоток побільше. Тільки у випадку, якщо буде побудована нормальна система, вони будуть змушені розвивати стратегію щодо легалізації. Зараз, якщо один з них захоче грати за законом, інші акули бізнесу його просто з'їдять. 

Автор: Анна Матусевич

Читайте также :