Політика в особах: за чиїми правилами живе світ фото

Віталій Скоцик - доктор економічних наук

 

Лондон – Париж – Брюссель – Вашингтон –  Пекін. Чому у своїй зовнішній політиці я обрав саме ці вектори. Цьому є пояснення. Але це ні в якому разі не применшує значущість і вагу інших дружніх нам країн та сусідів. Хоча ці п’ять світових столиць і сьогодні та й найближчим часом, я вважаю, якщо кардинально нічого у світі не зміниться, як відігравали так і відіграватимуть найважливішу роль у світовій політиці. 

Оскільки я переконаний, що Україна є частиною світової спільноти, можливо, поки не зовсім повноцінним, але точно перспективним гравцем у цій багатовекторній системі, нам потрібно розуміти, як вибудовані відносини між ними історично, сьогодні та  в майбутньому, і як нам вибудовувати відносини між цими центрами впливу і українською державою. Ми маємо чітко розуміти,  як сприймається Україна в європейських країнах у контексті її міжнародних відносин і внутрішнього розвитку, у чому вбачаються її специфічні сильні та слабкі сторони та які очікування пов’язуються на цьому тлі з майбутнім країни.

Коли ж ми називаємо ці столиці, то обов’язково асоціюємо їх з лідером їхньої держави. У різний період часу кожна з них відіграє свою чи то більшу, чи то меншу роль у глобальних політичних та економічних процесах. І саме зараз важливо зрозуміти, чим дихають і на чому сконцентровані ці п’ять потужних геополітичних центрів світу.

Отже, чому не Берлін, а Париж? Пояснення дуже просте. 

Останні роки поспіль канцлер Німеччини Анґела Меркель є чи не найголовнішим представником Європи, вона ж користується найбільшою довірою не лише у політичному істеблішменті, але й серед жителів багатьох розвинених країн світу (за результатами соціологічного інституту Pew Research Center). Понад 76 відсотків респондентів довіряють рішенням Меркель у міжнародних питаннях. Вона випереджає  лідерів інших країн! У самій же Німеччині близько 71% громадян заявили, що задоволені роботою канцлера на своїй посаді. 

Проте політичний довгожитель залишитися канцлером ФРН на п'ятий термін більше не планує, про що офіційно було зроблено заяву. «Ні, абсолютно точно ні», – відповіла Меркель на питання журналіста телекомпанії ZDF про те, чи планує вона переобиратися на ще один термін. Канцлер ФРН підкреслила, що рішення остаточне. Вибори канцлера ФРН заплановані на осінь 2021 року. 
 

Хто ж далі може зайняти цю лідерську позицію у великій Європі? 

Звичайно, президент Франції Емманюель Макрон. До речі, саме він і займає другу позицію у світовому рейтингу довіри слідом за канцлером ФРН за результатами дослідження того ж Pew Research Center (64 відсотки довіри). Але у Макрона ситуація також дуже непроста - у світовому середовищі він лише набирає сили і вагу, а у внутрішньо політичному середовищі ситуація складніша, адже політична партія президента Франції «Республіко, вперед» (LaREM) зазнала фіаско на місцевих виборах, які відбулися в червні 2020 року. Більше того, ще за один місяць після вибрів  його партія втратила абсолютну більшість у нижній палаті парламенту – Національній асамблеї.  

Але молодий амбітний Макрон, який у статусі президента вже три роки і набрався певного серйозного досвіду, у 2023 році можливо і спробує взяти на себе лідерські функції Європейського Союзу, що в принципі з політикою інших держав буде достатньо гармонізовано. Хоча тут не зрозуміло,  хто поки стане наступним канцлером Німеччини. 

Я зустрічався з командою президента Макрона і до, і після президентських виборів  у Франції. У нас був схожий політичний світогляд, адже його команда сповідувала ті ж принципи, методи і схожі стратегічні підходи в розбудові своєї партії, що і ми при розбудові Аграрної  партії України (2014- 2015 рр.). У чому ж суть цього підходу.

По-перше, потрібно чітко проаналізувати, що відбувається з державою, далі – визначити конкурентні точки дня сьогоднішньогота правильно підібрати команду, з якою потрібно іти до влади. Єдина проблема в Макрона, і чому за гарною вивіскою йому не вдалося за короткий період часу створити якісь серйозні зрушення у французькій республіці, так це те, що вони почали готуватися лише за шість місяців до президентської кампанії. А сам Макрон прийшов з фінансово - економічно середовища і не зовсім був готовий при створеному іміджі швидко взяти на себе  лідируючі позиції. А втім, я все ж таки думаю, що саме Макрон з 2021 року і, як мінімум, до 2023 року, буде політичним контриб'ютором Європейського Союзу.

 

Читайте такожМузичний дзвін крапель, що падають на каску… Або коли відступить «старший брат»?

 

США. Із виборами Джо Байдена США триматимуть і далі першість світового лідерства. Виваженість, консерватизм – це те, що ми будемо спостерігати найближчі чотири роки у американській зовнішній політиці. 

Команда Байдена прекрасно знає нашу країну, та і сам Байден не раз бував в  Україні. Вперше як віце-президент США відвідав Київ у 2009-ому за президентства Ющенка. Тоді в промовах згадував Помаранчеву революцію. Підтримував Байден і Революцію Гідності у 2014-ому. Влітку того ж року прилетів на інавгурацію п’ятого Президента. Також відвідував Київ у 2015, 2016 та 2017 роках. Палко виступав «за» проведення реформ в Україні та боротьбу з корупцією. Засуджував війну на Сході та прямо називав Росію агресором. 

Але, на жаль, запам’ятались ми йому не лише з позитивної сторони… Чого вартий був лише скандал зі звинуваченнями на адресу сина Джо Байдена – Хантера та компанії «Бурісма», яку Дональд Трамп намагався використати у передвиборній кампанії. І як це вплине на подальшу співпрацю США  та  України час покаже… Байден прекрасно розуміє якість сьогоднішньої влади в Україні, як і прекрасно усвідомлює, якої якості були люди біля керма нашої держави ще зовсім недавно. 

Також варто наголосити ще й на ролі Федеральної резервної система США у світовій економічній системі. Нагадаю, що, на відміну від Європейського Союзу і КНР, Федеральна резервна система США юридично не є державною інституцією. З погляду управління, ФРС є незалежним органом, але як національний центральний банк ФРС має повноваження від Конгресу США. Незалежність у роботі забезпечується тим, що рішення ФРС щодо кредитно-грошової політики не схвалюються президентом або будь-ким з виконавчої чи законодавчої влади США. Утворюють ФРБ  (Federal Reserve Banks) 12 окружних банків,  кожний з яких є квазігромадською, зареєстрованою як корпорація інституцією, якою володіють приватні комерційні банки округу, що є членами ФРС. Вони ж і регулюють економічну систему не лише США, але й усього світу.

Великобританія. Знову ж посилаючись на результати опитування американського соціологічного інституту Pew Research Center, бачимо, що слідом за президентом Франції Емманюелем Макроном, у світовому рейтингу довіри йде прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон (48 відсотків довіри).

Великобританія була і залишається одним із потужних світових фінансових центрів у глобальній фінансовій архітектурі не залежно від політичних процесів,  які відбуваються в світі. Останні п’ять років Лондон посідав перше місце у рейтингу в опублікованому індексі світових фінансових центрів, який розраховується консалтинговою компанією Z/Yen двічі на рік. Політика, економіка, фінанси – все це настільки переплетено в Лондоні, що будь-які великі речі,  які відбуваються у світовій економіці прямим чином пов’язані з фінансовими рішеннями, що приймаються в Лондоні.
 

Ще одним важливим центром рівним до ФРС США є Банк Англії (англ. Bank of England, офіц. Governor and Company of the Bank of England) – центральна державна банківська установа Великої Британії. Банк Англії – «найстаріший» центральний банк світу. Ця інституція з'явилася наприкінці XVII століття в Англії у результаті так званої угоди між майже збанкрутілим урядом та групою фінансистів. У будь-якій сучасній економіці центральний банк відіграє винятково важливу роль. Це твердження є слушним щодо Банку Англії, по-перше, в силу тієї винятково важливої ролі, яку відіграє у Великій Британії банківський сектор, і, по-друге, у силу того, що Лондонський Сіті зараз є одним із провідних міжнародних фінансових центрів сучасного світу. І Банк Англії формально не є незалежною фінансовою установою. Мало хто знає, але Банк Англії,  так само як ФРС (США), не є державною інституцією, це є приватна компанія, яка регулює фінансові питання Великої Британії. 

Ви здивуєтесь, але у власників ФРС і у власників Bank of England багато однакових імен такомпаній. Тобто фінансова система світу крутиться у руках приватних корпорацій і зосереджена між двома центрами– Вашингтон і Лондон. Вони протистоять багато в чому державним фінансовим системам світу, таким як Європейський Центробанк (ЄЦБ) чи Центральний банк Китайської Республіки.


До прикладу. 
Дещо інша ситуація з Росією, хоча ми там маємо Резервний фонд РФ і Центральний банк Російської Федерації (Банк Росії). Вони ніби є державними установами, але всім відомо, хто  управляє цими інституціями у приватному порядку і ручному режимі.

 

Тому політикам, які обираються на найвищі посади у цих країнах не завжди легко, навіть якщо вони і потужні політики, і навіть якщо вони виконавчі директори своєї економіки, особливо коли ми говоримо про Велику Британію та США. 

Нагадаю, що президент США фактично формує і керує Кабінетом міністрів, тобто в його руках виконавча гілка влади, а у Великобританії монарх є главою держави, а прем'єр-міністр, якого призначає монарх, є, на практиці, політичним лідером Великої Британії та діє як глава уряду Її Величності. 

Тому, аби знати, як себе поводити в цьому світі, потрібно розуміти як  вибудувані протистояння між законодавчою, виконавчою, судовою та банківською гілками влади в кожній державі, щоб правильно взаємодіяти з основними векторами політичного впливу.

А тепер давайте зануримось трішечки в історію. Згадаймо проти кого була Визвольна війна у США: воювали  американці проти британців. Тому якщо зануритись в баталії того періоду, то все було досить непросто. Серед іммігрантів, які називали себе новими американцями, було багато британців, які виїхали з Британської імперії. А мова спілкування залишилася на сьогодніанглійська, не залежно від того, що в світовій граматиці мова ділиться на англійсько-англійськуй американсько-англійську. 

А  що стосується Франції і Великої Британії, то це історичне протиріччя у Західній Європі дуже влучно описав французький письменник Хосе-Ален Фалон, який назвав британців «наші найдорожчі вороги». Тривала конкуренція і боротьба між Францією і Великою Британією особливо помітні у спортсменів, політиків, фінансових компаніях. Великий історичний диспут генетично закладено у їхню кров, хоч в сьогоднішньому світі бізнес може, і мусить знаходити спільне розуміння. Але генетичні протиріччя між британцями та французами, французами і німцями,  думаю, є на руку нейтральній Україні, оскільки це дає нам можливість бути рівновіддаленими від історичних конфліктів, які складалися між основними гравцями сьогоднішнього світу.

Вам, мабуть, буде здаватися, що Китай, який ніби територіально дуже далекий від США та від Європейського Союзу, не має протистояти названим державам. Та у нього є також одна дуже серйозна причина не любити Європу і її основних гравців, у першу чергу Францію та Німеччину. І у цієї нелюбові є пояснення. Давайте  знову «трішки зануримось в історію»,  щоб зрозуміти в  чому ж існує протиріччя між Пекіном, Берліном та Францією.

На початку 20 століття після завершення Першої світової війни Антанта ділила свої здобутки у перемозі над Німеччиною. Оскільки, розпочинаючи війну, Німеччина прагнула до колоніального переділу світу на свою користь, але в кінцевому етапі втратила усі свої колонії  і закордонну власність. На початку XX ст. переважна більшість території Африканського континенту входила до складу колоніальних імперій Великої Британії, Франції, Німеччини, Бельгії, Італії, Іспанії, Португалії. Німеччина внаслідок Першої світової війни втратила свої колонії, площа яких в Африці становила 2,5 млн. кв. км, а кількість населення – до 13 млн. чоловік.

Поділ колоніальних володінь Німеччини був юридично оформлений мандатною системою, створеною Паризькою мирною конференцією. Стаття 22 пакту Ліги Націй передбачала, що для забезпечення розвитку окремих народів, які не в змозі управляти самі, деякі великі держави можуть опікуватися ними як мандатарії Ліги Націй.


Найбільша за територією і найцінніша за ресурсами Німецька Східна Африка була поділена між Великою Британією, Бельгією і Португалією. Основна частина цієї території під назвою Танганьїка увійшла до складу Британської імперії. Бельгії було надано два округи на північному-заході - Руанду та Урунді. Португалія отримала невеличку східноафриканську територію з містом Кіонга. Мандат на Південно-Західну Африку, більшу частину якої займає пустеля Калахарі, було надано домініону Британської імперії – Південно-Африканському Союзу. Велика Британія і Франція поділили між собою територію Камеруну і Того. У  Тихому океані до Японії відійшли острови біля північного екватора, що раніше належали Німеччині, до  Австралійського Союзу – Німецька Нова Гвінея, до Нової Зеландії – острова Самуа. 

Німеччина опинилася в такій ситуації, що змушена була відмовитись від всіх концесій і привілеїв у Республіці Китай, від прав консульської юрисдикції і від всякої власності в Сіамі, від усіх договорів та угод з Ліберією, визнавала протекторат Французької Республіки над Марокко та Великої Британії – над Єгиптом. Права Німеччини щодо Цзяочжоу і всієї Шаньдунської провінції Республіки Китай відходили до Японської імперії (внаслідок цього Версальський договір не був підписаний Китаєм).

Подорожуючи по цій частині Китаю, а там я бував і буваю достатньо часто, можна побачити і почути багато німецькомовних китайців. Але та ідея і рішення,  які були прийняті під час Версальського договору, фактично відібрали  у Китаю його споконвічні території. Власне  через щоКитай і не підписав Версальський договір. 

Загалом по Версальському договору в результаті передачі і плебісцитів Німеччина втратила понад 73 тисячі квадратних кілометрів, чи 13,5 попередніх територій, на яких проживало 6,5 мільйонів людей, чи 10% населення. На втрачені землі приходилось 75% видобутку залізної руди і цинку, 20% видобутку вугілля і виплавки чавуну. Також варто зазначити, що основним вигододобувачем від Версальського договору стала, як не дивно, Польща. Вона «відхопила від німецького пирога» аж 43 тис 600 квадратних кілометрів територій з населенням у 2,95 млн. людей.

Отже, можна вже зрозуміти, чому німці історично до поляків відносяться не дуже добре, а китайці до німців та французів, і, відповідно, до японців, де також конфронтація спостерігається довгий період часу.

 

Яка користь для України? Переваги в тому, що ми фактично не мали ніякого відношення до цих геополітичних конфліктів. І це давало мені можливість, і далі дає однаково комфортно спілкуватись  у середовищах майже усіх векторів світової політики і економіки.

 



Загрузка...

Оставьте первый комментарий