Ігор Кононенко: «В політиці менше відповідальності, ніж в бізнесі» фото

Про досягенння команди Президента, власну законотворчу діяльность та плани на майбутнє розповів Ігор Кононенко, народний депутат України, перший заступник Голови депутатської фракції ПАРТІЇ "БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА", Член Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки. 

 

Ігоре Віталійовичу, не як власник видання, а як звичайний виборець, хочу зрозуміти, чому на президентських виборах варто голосувати за Петра Олексійовича? 

 

Дуже просте і водночас дуже складне запитання. Що би там хто не говорив, а «Армія.Мова.Віра» - це не передвиборчий слоган, з яким президент вийшов у публічну площину. Це була інформація про те, що президент вже зробив: відбудував армію, відновив українську мову, і питання віри - це створення Православної церкви України. 

 

Повертаючись до виборів, можемо піти від зворотнього. Якщо вам не подобається Петро Порошенко, а так, звичайно, може бути, ви просто обираєте іншого кандидата. Але скажіть, хто з них зможе зробити дійсно вкрай важливі для держави речі? Чи зможуть вони вже у 2023 році подати заявку на членство в ЄС та отримати План дій щодо членства в НАТО? Нагадаю вам слова президента Європейської Ради Дональда Туска під час історичної, на мій погляд, промови у Верховній Раді: «Немає справедливої Європи без незалежної України. Немає безпечної Європи без безпечної України». До речі, це був другий потужний виступ одного з західних лідерів в українському парламенті після Джо Байдена у грудні 2015 року.

  

Вважаю, що Петро Порошенко має завершити те, що почав. Ми маємо виконати вимоги Євромайдану і Революції Гідності, і за чотири роки подати заявку на вступ до ЄС та отримати ПДЧ. Саме з цим ключовим повідомленням Петро Порошенко йде на другу каденцію. Ну і, звичайно, маємо п’ять пріоритетних економічних напрямків, які президент анонсував на останньому форумі: розвиток аграрного сектору, IT-індустрії, інфраструктури, відновлення індустріального потенціалу держави та туризм. 

 

Що президенту та вашій команді вдалося зробити за ці майже п’ять років?

 

Частково на це питання я вже відповів. Ми заклали політичні засади державності.  Такої потужної армії як зараз, за роки незалежності ми ніколи не мали. Історичною перемогою над Москвою стало створення Православної церкви України. Ну і питання мови. Тут свій внесок зробив і парламент. Наприклад, завдяки проголосованим Верховною Радою квотам на телебаченні і радіо, з’явилося багато якісної української музики. Навіть на особистому прикладі можу сказати, коли заходиш в магазин або кафе в Києві - скрізь українська мова, чого раніше не було. 

 

Не буду заперечувати, що між засадничими речами і економічною складовою є розрив. Як наслідок цього, вагоме стратегічне питання, яке порушує президент, - це боротьба з бідністю. Яким чином? Через економіку, за допомогою п’яти пріоритетних економічних напрямків розвитку, які ми вже озвучили.

 

 

Чому це не вдалося вирішити за першу каденцію?

 

Давайте згадаємо 2014 рік: анексія Криму, збройна агресія Росії на Донбасі, падіння економіки і промислового потенціалу країни більш ніж на 20%. Все це співпало з падінням кон’юнктури на світових ринках щодо ключових експортно орієнтованих галузей України, а це феросплави, руда і металопереробка. Додалися негаразди і в аграрному секторі, адже показники врожаїв у 2014-2015 роках були не найкращими. Крім того, я нагадаю, що після Революції Гідності і втечі Януковича в держбюджеті залишилось трохи більше 108 тисяч гривень! І з цього рівня нам довелося піднімати країну. Звичайно, людям хочеться бачити результати тут і зараз. Але на все потрібен час. До того ж, плоди багатьох засадничих реформ ми починаємо пожинати тільки зараз. 

 

Наприклад, реформа децентралізації. Сусідній Польщі на її впровадження знадобилося 12 років. Україна ж тільки за 3,5 роки показала вражаючі результати і за швидкістю Польщу вже точно випередила. До речі, візьміть соціологію: найпопулярніші в країні люди, яким суспільство дійсно довіряє, - це мери. А чому? Бо завдяки фінансовій децентралізації на місцях залишається більше 60% грошей. І якщо місцева влада використовує ці ресурси з розумом, то і рівень довіри населення має високий. Наприклад, до Тетяни Засухи можна ставитися по-різному, але якщо ви заїдете в Ковалівку, то не скрізь в Європі побачите настільки впорядковані сади і поля. А яке там  ставлення людей до роботи на господарстві... Вони це цінують, тому й відповідний рівень життя мають - це вже європейська психологія. 

 

 

Медична, освітня, пенсійна реформи - це не робиться за один-два дні. На жаль, перші роки йдуть, я би сказав, не на реалізацію самої реформу, а на зміну психології людей, які мають це робити: вчителів, медиків, соціальних працівників. Але навіть попри інерцію ми досягли найвищого з 2013 року показника золотовалютних резервів - це майже $21 млрд. Останні п’ять кварталів спостерігаємо невеличке, але стабільне економічне зростання, а це додаткові робочі місця і податки в бюджет. 

 

 

Проте боротьба з корупцією залишає бажати кращого, не дивлячись на створену антикорупційну інфраструктуру. 

 

Тут я з вами не погоджуся. Наведу один дуже показовий приклад: за чотири роки вдалося вивести з "тіні" і направити до державного бюджету $8 млрд коштів державних підприємств. Якщо б цього не було, ми б просто не втримали державу. Саме це дозволяло нам приймати бюджет з дефіцитом в 2,5%. Для порівняння в Туреччині без війни дефіцит - 6%, в Аргентині, також без війни, - 8%. 

 

Разом з цим ми повинні подолати корупцію на місцях, яка не дає пришвидшити хід реформ. Саме тут, на мій погляд, непахане поле. Бо в уявленні багатьох людей боротьба з корупцією - це, чомусь, схопити за руку якогось міністра чи депутата...

 

Так по боротьбі з корупцією на місцях і публічних прикладів нема...

 

НАБУ - це не його підслідність. ДБР тільки починає працювати, у прокуратури забрали повноваження, а поліція зараз трохи не тими питаннями займається. Не так давно на прес-конференції генпрокурор Юрій Луценко наводив цифри саме в площині боротьби з корупцією на місцях. Але на рівні антикорупційних громадських організацій це чомусь не стало топ-темою, а проблема залишається. До мене особисто звертались люди щодо розмитнення авто на митниці без хабаря. Я кажу: напишіть заяву, я додам свій депутатський запит, і гарантую, що доведемо її до кінця. У відповідь: «Ой, ні, не хочу, мені ж там працювати, а ви можете просто подзвонити і все вирішити?». І таких прикладів десятки.

 

Ігоре Віталійовичу, давайте поговоримо про вашу законотворчу діяльність. Які законопроекти були прийняті, де ви були автором чи співавтором? Які не прийняті і чи важко їх просувати?

 

Я був співавтором близько 40 законопроектів. Як правило це були законопроекти мого профільного Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки, а також законопроекти пов'язані з питаннями інфраструктури, які розглядає комітет транспорту ВРУ. Все ж таки, освіта дається взнаки - я випускник Київського автомобільно-дорожнього інституту. 

 

Шість з цих законопроектів прийнято, частина знаходиться в процесі розгляду, тільки один - відхилений, він пов’язаний з реформою річкового транспорту. Законопроект декілька разів вносився в зал, але лобі було занадто сильним і нам не вдалося переконати депутатів у його прийнятті. 

 

 

Серед законопроектів мого авторства або співавторства був великий пакет економічних законів, завдяки яким за ці чотири роки Україна піднялась в рейтингу Doing Business більш ніж на 40 позицій. А в цілому наша фракція підтримала всі законодавчі ініціативи, пов’язані з безвізом, антикорупційною діяльністю, інфраструктурою, реформою правоохоронних органів, було п’ять прийнятих держбюджетів, зміни до Бюджетного та Податкового кодексів. Наприклад, в останніх змінах до Податкового кодексу ми фактично закрили всі шпарини для контрабанди нафтопродуктів до країни, вирівнявши акциз на дизельне пальне та скраплений газ, а різниця була в 10 разів. На сьогодні завезти щось через «зеленку» вже абсолютно не можливо. А останнє, що завозили - це авіаційне пальне, так званий «джет», який на нафтобазах «бадяжили» присадками, а потім це з’являлось на ринку як дешеве дизельне пальне. Цю шпарину ми закрили. Такі конкретні речі ведуть, зокрема, до наповнення бюджету, але про це, чомусь, ніхто не говорить. 

 

Ключове, що не зроблено, на мій погляд, це введення ринку землі - базова реформа, яка не може розпочатися вже понад 10 років. Щороку Верховна Рада подовжує мораторій на продаж сільськогосподарських земель. На жаль, і цей парламент виявився ще занадто популістичним, щоб прийняти таке серйозне і базове рішення. 

 

Ви голосували за подовження мораторію?

 

За продовження мораторію я жодного разу не голосував - це моя принципова публічна позиція. Маю надію, що після президентських виборів, якщо переможе Петро Порошенко, а він вже заявив, що буде рухатися в напрямку підримки бізнесу (це і податок на виведений капітал, і створення Бюро фінансових розслідувань), цей парламент під закінчення своєї каденції ухвалить необхідні для запуску ринку землі чотири законопроекти. 

 

Інше питання – закон про вибори. Нагадаю, що ми проголосували законопроект, який працював на місцевих виборах в 2015 році. Це також був один із варіантів закону з відкритими списками. Вже всі політичні сили висловились, що цей законопроект не дуже вдалий. Я це знаю, як ніхто інший, бо тоді очолював штаб «Солідарності» на місцевих виборах і бачив, як від одного округу може зайти одночасно декілька депутатів, а інший взагалі залишається без представника у місцевій владі. 

 

Взагалі в світі виборчих систем з відкритими списками більше 20. По Виборчому кодексу, який Верховна Рада ухвалила вже у першому читанні, рішення фракції ще нема, бо незрозуміло, якою буде редакція до другого читання. Проте я особисто за нього не голосував і голосувати не буду. Там закладена система регіональних списків. На мій погляд в умовах війни регіональні списки - це одразу ж регіональні партії. Якщо ці регіональні партії почнуть набирати вагу, а вони завдяки цьому законопроекту почнуть, у них з’являться депутати в ВР, які почнуть підіймати питання федералізації, відокремлення, федеральної республіки... І тут ми зробимо впевнений крок, на кшталт колишньої Югославії, який може призвести до розвалу країни.

 

Я не хочу бути людиною, яка своїм голосом зруйнує країну. Але я можу зрозуміти депутатів, які бігають і розповідають, що нам потрібен тільки такий Виборчий кодекс з регіональними списками, бо по-іншому вони просто не обернуться в парламент. В цьому Кодексі, до речі, хочуть також понизити прохідний бар’єр до 2%, щоб ці депутати вже точно обралися.

 

Я не хочу бути людиною, яка своїм голосом зруйнує країну. 

 

До речі, зауважте, що у Франції та Британії - стовідсоткова мажоритарна система, і це країни з міцними демократичними засадами. Я багато їжджу по Київській області, бо я голова обласної партійної організації Блок Петра Порошенка «Солідарність». Коли я питав людей, якого депутата вони б хотіли бачити в парламенті, переконлива більшість відповідала: «Того, якого ми знаємо особисто». 

 

 

Як змінилось Ваше життя коли стали нардепом, і як це відобразилось на Вашій родині?

 

Дітей менше став бачити, це точно (посміхається). Звичайно змінилось. Це, в першу чергу, питання публічності, від якої я ніколи не був у захваті. Люди по-різному до цього ставляться, але я не відчуваю задоволення, коли мене впізнають на вулиці, в магазинах - для мене це більше зона дискомфорту. 

 

Спочатку те, що твоє життя розглядається під мікроскопом дратує, потім до цього звикаєш, розумієш, що це невід’ємна політична складова, але родина від цього не в захваті, дітям пояснюєш, що робити не бажано, як потрібно себе поводити... Словом, публічність - це висока відповідальність. 

 

Що ж до самої депутатської роботи, я все життя звик працювати. Коли багато роботи - це для мене звично, нормально, і особливих змін в цьому не відбулось. Як в бізнесі, так і в політиці я завжди був людиною, яка ставить мету, пише дорожню карту, як пройти до цієї мети, а потім отримує результат.

 

Чи плануєте йти на другий термін?

 

Багато залежить від президентських виборів. У велику політику я прийшов як людина команди. У 2003 році мені вперше запропонували стати народним депутатом, але я відмовився. Друга пропозиція була в 2006 році, і знову я не погодився. А у 2014 році вже ніхто не питав. 

 

Якщо буде підтримка президента та підтримка нашої політсили на парламентських виборах, то, звичайно, я готовий відпрацювати ще одну каденцію, аби закріпити розпочате. Якщо ні, то ні. Ні для кого з нашої команди немає трагедії в завершенні повноважень нардепа, ніхто не тримається за крісло, починаючи з президента і закінчуючи більшістю народних депутатів. Є бажання завершити те, що почали, оскільки нам поки що не вдалось подолати бідність, є невдоволення громадян рівнем особистих статків. У нас є сили, засоби і бажання довести, що ми здатні це зробити і піти з політики не тільки з державницькими здобутками, а й з економічними досягненнями. 

 

 

Якщо б у Вас не було мандата народного депутата Ви могли б робити такі ж важливі речі, як за ці 5 років?

 

Думаю, що так. Розумієте, для мене мандат народного депутата - це, в першу чергу, величезний політичний досвід, хоча деякі речі в політиці я так і не зрозумів.

 

Наприклад?

Наприклад, я не розумію, чому багато політиків говорять одне, думають інше, а роблять третє. Не розумію чому в політиці, якщо ти домовився і тобі сказали «так», на наступний день людина може передумати і сказати «ні», і не понести за це ніякої відповідальності. В бізнесі так не буває. 

 

Для мене робота народним депутатом - це досвід по розумінню механізмів, як керувати країною, як працює законодавча частина влади, виконавча, президентська вертикаль. Бо раніше такого глибокого розуміння не було. Зараз це дає можливість не робити помилок з точки зору довіри до деяких людей, рівня спілкування з пресою. Знаєте, я вважав, що якщо я журналістам відверто про щось сказав, то так воно і буде написано. Проте виявилося, що це не завжди так (посміхається), слова перекручуються, трактуються по-іншому. 

 

 

Оставьте первый комментарий