Боротися з корупцією треба в правовому полі, щоб забезпечити невідворотність покарання фото

Сергій Алєксєєв,
юрист, народний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради
з питань правової політики та правосуддя.

  

З часу ухвалення статті 368-2 Кримінального Кодексу України про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення серед правників точилася дискусія щодо її конституційності. З одного боку, в Україні діє презумпція невинуватості. Тобто ніхто не має доводити свою невинуватість і саме на обвинувачення покладено обов‘язок доводити провину підозрюваного. З іншого боку, відповідно до нашого законодавства громадянам дозволено все, що прямо не заборонено, тоді як особи, наділені владними повноваженнями, можуть діяти виключно в дозволених Законом межах. І це тільки два діаметрально протилежні погляди з урахуванням вітчизняного законодавства, а були й інші варіації, зокрема, і з посиланням на досвід різних країн в цьому питанні.

 

Остаточну крапку в цьому питанні минулого тижня поставив Конституційний Суд України, який визнав статтю 368-2 ККУ неконституційною. Як зазначено у відповідному рішення, «стаття 368-2 Кодексу не відповідає вимогам чіткості, точності й однозначності, а тому суперечить юридичній визначеності як складовій принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України». Крім того, у своєму рішенні КСУ зауважив, що положення цієї статті сформульовані так, що сумніви стосовно законності підстав набуття особою у власність активів можуть тлумачитися не на користь цієї особи та можуть розглядатися як підтвердження її незаконного збагачення, хоча відповідно до ч.3 ст. 62 Конституції України «усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь».

 

Перевірка законів, нормативних актів та їхніх частин на відповідність Конституції належить до виключної компетенції КСУ, а рішення набувають чинності у день ухвалення та оскарженню не підлягають. Тому зараз дискусії щодо об‘єктивності та правильності цього рішення хоч і мають право на життя, та не дадуть жодних результатів. А ось що дійсно потрібно робити, так це невідкладно виправити законодавчу прогалину, яка виникла після скасування у Кримінальному Кодексі статті про відповідальність за незаконне збагачення особами, наділеними владними повноваженнями.

 

Президент України Петро Порошенко вже вніс до парламенту та визначив як невідкладний законопроект 10110 «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо відповідальності за незаконне збагачення». В ньому враховані аргументи КСУ і чітко передбачено, що обов'язок доведення відсутності законних підстав для набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність активів покладатиметься на органи досудового розслідування. Відбуватися це має з урахуванням презумпції невинуватості особи і неприпустимості притягнення її до відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (статті 62, 63 Конституції України).

 

Включення ж такої ознаки незаконного збагачення, як відсутність законних підстав для набуття активів у власність ґрунтується на положеннях ЗУ "Про запобігання корупції". Тобто критерієм визначення вигоди неправомірною, що становить корупцію, є саме відсутність законних підстав для одержання тих чи інших вигод.

 

Врахування цих аспектів приводить формулювання статті про відповідальність за незаконне збагачення у відповідність до норм Конституції, а отже в подальшому не буде підстав звертатися до КСУ щодо визнання її неконституційною. Як не буде підстав й для звернень обвинувачених у незаконному збагаченні посадовців до ЄСПЛ, бо неоднозначність трактування ст. 368-2 ККУ з її невідповідністю нормам Конституції передбачала таку можливість.

 

Зараз тільки від Верховної Ради залежить, як швидко будуть ухвалені ці зміни до законодавства й закріплені правові підстави для притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у незаконному збагаченні. І питання тут не стільки у міжнародних зобов‘язаннях України, скільки у тому, що в суспільстві треба формувати нульову толерантність до корупції. Бо саме вона є головним стримуючим чинником соціально-економічного розвитку країни і зводить нанівець розпочаті реформи. Та протидіяти корупції треба виключно в правовому полі з дотриманням конституційних принципів, щоб забезпечити невідворотність покарання.

 

 



Загрузка...

Оставьте первый комментарий