Віктор Швець: «Якщо в державі криза, то кращим виходом є дострокові вибори".

Віктор Швець, депутат V, VI, VII скликань, Голова Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (2007-2012 р.), Перший заступник Голови Комітету з питань правової політики (2012-2014 р.), член Національної Конституційної Ради, державний радник юстиції 3 класу, кандидат юридичних наук. До обрання народним депутатом України в 2006 році працював начальником Головного управління нагляду за додержанням законів органами державної податкової служби та на транспорті Генеральної прокуратури України. Про боротьбу з корупцією, парламентський контроль за діяльністю влади та дострокові вибори до Верховної Ради. 

Вікторе Дмитровичу, оцініть, будь ласка, роботу нинішньої Верховної Ради. Які Ви бачите плюси та мінуси в парламентської роботи?

Я б не взявся оцінювати діяльність Верховної Ради України VIIІ скликання. Думаю, що оцінку нинішньому парламенту мають дати виборці, але разом з тим деякі свої міркування з цього приводу все ж таки скажу.

Безумовно, теперішньому парламенту бракує професіоналізму, все-таки - це законодавчий орган. Парламент – це місце, де мають вирішуватись політичні спори, відбуватись дебати. Парламент дещо втратив в тому, що втрачаються парламентські форми роботи, такі як, ефективна робота комітетів Верховної Ради, позапленарна робота, робота з виборцями, які мають бути більш активно залучені до законотворчого процесу. Тому що закони ефективні тоді, коли вони відповідають інтересам людей. Якщо ці закони не відповідають інтересам людей, то вони є не життєздатними. Тобто вони нікому не потрібні.

Безумовно, парламент має більш активно реагувати на події, які відбуваються в житті України. Потрібно наближати свою роботу до нагальних проблем людей, швидше реагувати на зміни, які відбуваються і саме головне - менше декларацій і більше конкретних дій має бути з боку парламенту.

Тут дуже важливо врахувати і ментальність наших людей, виборців. Щоб в країні не відбувалось винуватий буде депутат. Тому цю обставину депутатам треба врахувати і займати більш наступальну позицію у відстоюванні інтересів виборців. Інколи депутат для простої людини – остання надія, а з огляду на те, що зараз ми живемо в парламентсько-президентській країні та депутати мають усвідомлювати, що вони і є реальна влада і що люди обґрунтовано з них і питають, чому вони так погано живуть?

Ви є автором 189 законів. Які з них Ви вважаєте найбільш корисними для держави та простих громадян і чому?

Я займався правоохоронною діяльністю, тому мої законопроекти в більшій мірі були направлені на те, щоб забезпечити конституційні права і свободи громадян. Мені приємно, що не один з тих законів, які були прийняті за моєю ініціативою, ніхто не назвав такими, що суперечать інтересам держави, чи інтересам людей, чи що вони були корупційними.

Ви працювали начальником головного управління з нагляду дотримання законів органами податкової служби і транспорту Генеральної прокуратури України. Розкажіть про особливості боротьби з корупцією, які складнощі з цим виникали?

Я працював на цій посаді ще 10 років назад. І тоді велося і зараз ведеться багато розмов про необхідність боротьби з корупцією. Та, на жаль, крім цих розмов, дуже мало конкретних справ. Я думаю, що менше треба розмов про корупцію, а більше треба боротися з нею. Але корупцію треба правильно розуміти. Якщо, наприклад, сільський голова видав довідку і отримав за це курку чи десяток яєць і дехто вважає це корупцією, я вважаю, що це є не зовсім правильно. Я думаю, що в свідомості українських громадян, боротьба з корупцією - це боротьба з корупцією серед найвищих посадових осіб держави. На сьогоднішній день, це і є той сегмент, який більше всього цікавить людей. Реальна боротьба з корупцією підміняється імітацією боротьби з корупцією.

Після Майдану, після тих бурних подій, які відбулись в Україні, після всіх обіцянок влади про боротьбу з корупцією, це питання №1 для України. Я не чув ні одного випадку, щоб хтось із високопосадовців чинної влади був притягнутий до відповідальності саме за корупційні дії. Якщо цього немає, то люди не вірять в те, що відбувається реальна боротьба з корупцією, люди починають думати, що це все носить кулуарний, політичний характер, що одна політична сила за рахунок кримінально-процесуальних важелів зводить рахунки з іншою політичною силою. Це неправильно. Реальна боротьба з корупцією підміняється імітацією боротьби з корупцією.

А Генеральна прокуратура України показала свою абсолютну професійну недієздатність і не спроможність в реальній боротьбі з корупцією. І головна причина в цьому – політична залежність Генерального прокурора України. Тепер вся надія на Національне антикорупційне бюро.

Звичайно, не можна не звернути увагу на те, що вже прийняті дуже серйозні законодавчі акти, які регламентують боротьбу з корупцією. Відбулись зміни в системі органів прокуратури, було прийняте нове законодавство. Я не кажу про те, що нове законодавство в цій сфері є досконалим, але воно прийняте. Формуються інші органи, які будуть вести боротьбу з корупцією. Просто, людям хочеться щоб все швидше почало працювати. Дуже довго відбувається організація цього процесу, і у людей складається враження, що це все імітація для відводу очей. Влада каже людям, що вони готуються, вибирають антикорупційного прокурора. Так вони ще десять років його можуть вибирати.

В чому, Ви вважаєте, проблема влади?

Проблема влади в тому, що реальна боротьба з корупцією підміняється імітацією боротьби з корупцією. Я хотів би щоб і Верховна Рада, і комітети, більш активно впливали на ці процеси, відслідковували і більш рішуче давали оцінку незаконним діям прокуратури, органам правопорядку, які не здійснюють належної діяльності по боротьбі з корупцією. Там, де є політиканство і політичні інсинуації не буде реальних дій, це треба припиняти.

Якщо посадова особа вчинила дії, які підпадають під ознаки корупційних дій, значить таким діям повинна бути дана належна юридична оцінка і ця особа має бути притягнена до відповідальності з усіма наслідками, які передбачені антикорупційним законодавством. Дуже позитивний момент в тому, що антикорупційне законодавство прийняте парламентом.

Чи є бажання у президента боротися з корупцією?

Я бачу, що у президента є бажання почати рішучу боротьбу проти корупції, але його намагання вже мають почати реалізовуватись. Якщо обрали антикорупційне бюро, визначили його склад, то хай вже швидше призначать антикорупційного прокурора. Влада має показати українському суспільству результати своєї діяльності. Люди ж не можуть роками чекати, коли щось зміниться. Хотілося б бачити великі зрушення в самій системі якомога скоріше.

ЗМІ та європейські партнери активно критикують дії нинішнього Генпрокурора щодо реформ прокуратури і створення антикорупційного бюро. Як Ви оцінюєте його роботу?

Якщо проаналізувати європейську і американську пресу, то ми можемо побачити, що наші європейські колеги і американські друзі дуже серйозно не задоволені не тільки Генеральним прокурором, а й всією владою в країні. Завдання влади - повернути довіру людей до міліції.

Реформування прокуратури має бути виваженим, не можна в один день все взяти і змінити. У нас в країні є дуже багато прокуратур і є дуже багато людей, які в них працюють, замінити одних на інших - не зовсім правильно. Все не так просто. Але ж ми хочемо, щоб прийшли не просто нові прокурори. Ми хочемо, щоб відбулися якісні зміни, прийшли чесні, порядні, висококваліфіковані особи, які б успішно боролись в тому числі і з корупцією. Це все потребує часу і підготовки таких кадрів.

Багато говорять про те, що Генеральна прокуратура не забезпечує належним чином розслідування кримінальних справ, що мало було притягнено людей до відповідальності після Майдану. Але всі забувають про те, що прийнятий ще за часів Януковича кримінально-процесуальний кодекс практично паралізує роботу прокуратури. Цей кримінально-процесуальний кодекс Портнов, за вказівкою Януковича, протягнув через Верховну Раду. Давайте ми на це спочатку звернемо увагу. Декілька людей голосувало за всю Верховну Раду пізно вночі. Діючий кримінально-процесуальний кодекс був прийнятий в антиконституційний спосіб і він сам по собі є незаконним. Цей кодекс перешкоджає ефективній діяльності правоохоронних органів, і також не в повній мірі забезпечує права і свободи людей. Завдання влади - повернути довіру людей до міліції.

Але який би кримінально-процесуальний кодекс не був поганий, або недосконалий це не є і не може бути виправданням незадовільної роботи Генеральної прокуратури України. Я навіть більше скажу, що це є істотним чинником суспільного невдоволення, тобто це вже є важливий політичний фактор, який не можна ігнорувати.

Ви були професором кафедри кримінально-правових дисциплін та профілактичних злочинів Академії МВС України. Чому в українському суспільстві панує недовіра та тотальне не сприйняття «людей у формі»?

Якби не було цього негативного ставлення українських громадян до працівників міліції, то не потрібні були б реформи, які зараз проводяться в міліції. Не треба було б створювати поліцію і взагалі не треба було б кардинально змінювати всю правоохоронну сферу. До речі, ще в 2011 році, коли відбулось парламентське слухання про реформування органів внутрішніх справ, я від імені комітету по правоохоронній діяльності зробив доповідь, в якій окреслив механізм і перспективи реформування органів внутрішніх справ. Багато з того, що відбувається з реформуванням органів внутрішніх справ зараз, відповідає тому, що розробляв наш комітет 4 роки назад.

Завдання влади - повернути довіру людей до міліції в її новому обличчі - поліції. Зробити так, що б люди побачили, що до органів правопорядку дійсно прийшли нові, якісні фахівці, які вже не будуть повторювати помилки попередників. Я вважаю, що за певний час люди побачать і зрозуміють, що сьогоднішня поліція - не те, що раніше у нас було міліцією. Це зовсім інші люди. Я максимально підтримую всі зміни, які відбуваються в системі органів внутрішніх справ, в прокуратурі.

Дуже приємно, що реформування органів прокуратури і МВС іде в такому правильному напрямку. Враховується українська ментальність і водночас переймається найкращий досвід європейських країн і світовий досвід. Я впевнений в тому, що через деякий час українські громадяни відчують, що на зміну ненависницькій їм міліції прийшла освічена, культурна, висококваліфікована поліція.

Щодо громадського контролю реформ, чи є якийсь дієвий механізм?

Знаєте, сила Майдану полягала втому, що люди показали, якщо їх права і свободи ігноруються, якщо їх думка владою не приймається до уваги, то громадяни, як носії єдиної влади в державі, можуть самі за свої права постояти. Дуже важливо, щоб громадський контроль над реформою і діяльністю правоохоронних органів не був якоюсь піар-компанією і не носив тимчасовий характер, а щоб це було абсолютно систематична глибоко продумана робота.

З іншої сторони, у нас вже з’явилося багато «штатних» громадських діячів, які вважають себе фахівцями ледь не у всіх сферах діяльності і представляються громадським контролем. Тому, я думаю, що ця робота теж повинна бути регламентована. Але, безумовно, діяльність правоохоронних органів і прокуратури має бути під дуже жорстким контролем громадськості.

Як Ви бачите цей механізм контролю?

Десь років 8 назад, я був в парламенті Великобританії. І так сталося, що в цей день було засідання одного з комітетів парламенту, який розглядав питання пов’язані з міжнародною діяльністю. Нашу делегацію запросили на засідання, щоб ми побачили як відбуваються засідання у Великобританії. Я був вражений, яким чином депутати парламенту спілкувались із міністром закордонних справ. Міністра закордонних справ Великобританії допитували вісім чи дев’ять годин. Тоді на цій посаді перебувала жінка, і вона дійсно плакала від того, як з нею розмовляли депутати. Вся проблема цього допиту зводилась до того, чому вона дала дозвіл на перерахування іншій особі невеликої суми грошей. Точно деталей не пригадаю, але сам по собі факт того, що депутати настільки прискіпливо її допитували, є прикладом парламентського контролю діяльності уряду. При тому, що Міністр, представник тої політичної сили, яка виграла вибори, і її колеги публічно йдуть на «тортури» своєї колеги, щоб усі це бачили.

Я веду до того, щоб був парламентський контроль за діяльністю влади. Щоб на засідання комітетів приходили міністри, давали відповіді на питання депутатів. У нас же на засідання комітету приходять другорядні чиновники, які не несуть такої відповідальності як перші посадові особи. Так не повинно бути. В багатьох європейських країнах дуже часто відбуваються перевибори до парламенту раз на рік, або навіть два рази на рік, і ніхто не бачить в цьому проблеми.

Що стосується громадського контролю, то громадські організації повинні мати можливість бути присутніми усюди. Вони мають бути присутніми на засіданнях колегій міністерств, на засіданнях в прокуратурах. Вся інформація про діяльність владних, правоохоронних органів інших органів, має максимально широко висвітлюватися суспільству. В багатьох європейських країнах дуже часто відбуваються перевибори до парламенту раз на рік, або навіть два рази на рік, і ніхто не бачить в цьому проблеми.

В органах влади не повинно бути ніяких таємниць перед суспільством. Треба максимально залучати людей до висвітлення роботи органів влади. Дуже важливо, щоб молоде покоління, яке починає своє свідоме життя, долучалось до цієї роботи. Але потрібно розуміти, що за цю роботу ніхто не платить, що це їх громадянський поклик - навести в країні порядок. Головне, щоб це було щире бажання людей - здійснювати цю роботу, щоб люди робили це за покликом свого серця. Щоб це не була політична кон’юнктура. Дуже часто створюється якась громадська організація, щоб дискредитувати роботу певного міністра чи іншої посадової особи, і все це робиться за гроші третіх осіб, які таким чином думають, що якщо їм вдалося вплинути чи зняти з посади певного посадовця, то зацікавлені в цьому особи зможуть зайняти його місце.


Чи збираєтесь Ви знову балотуватися до Верховної Ради?

Це складне питання. Я зараз трішки відійшов від політичної діяльності. Я вже був три терміни в парламенті. Вважаю, що повинні прийти нові люди, щоб вони вносили новизну в роботу Верховної Ради тому, що коли протягом багатьох років займаєшся однією і тією ж роботою, вона перетворюється в рутину. Якщо член парламенту відноситься до своєї діяльності, як до повсякденної роботи, то це принижує статус народного депутата.

Я Вам більше того скажу, що після завершення своєї депутатської каденції я мав усі законодавчі підстави повернутись до Генеральної прокуратури України на дуже високу посаду, оскільки я був прикомандирований до Верховної Ради України на час виконання депутатських обов’язків. Але я зустрівся з Генеральним прокурором України, проаналізував ситуацію і ухвалив для себе рішення не повертатись до Генеральної прокуратури України. Люди бажають змін, в тому числі і в Генеральній прокуратурі України. І яким би я не був опозиціонером, який багато років разом зі своїми колегами по фракції боровся то з режимом Кучми, то з режимом Януковича – я зрозумів, що люди хочуть бачити в прокуратурі, в тому числі і в Генеральній прокуратурі України, інших людей, з іншою ментальністю, з іншими підходами до реалізації своїх повноважень. Це велика помилка, що в такий буремний час, час радикальних змін, Генеральний прокурор України – людина з радянським мисленням і радянським поглядом на роль і місце прокуратури в системі державної влади в Україні.

Тому я добровільно відмовився повернутись в Генеральну прокуратуру України і вважаю, що поступив правильно. Мене запросили на посаду віце-президента з юридичних та міжнародно-правових питань ДП «Антонов», де я зараз і працюю. Продовжую займатись науковою діяльністю. Захистив дисертацію і став доктором юридичних наук. А в депутати мабуть більше не піду, у нас багато молодих, талановитих людей. Хай вони спробують себе в політиці.

А яким повинен бути народний депутат?

Депутатом повинен бути потужний політичний діяч, який повинен завжди бути у гущі політичних подій держави, який повинен жити інтересами українського народу.

Ми повинні всі усвідомити, що політична діяльність не є заробітком грошей. Коли люди почнуть це усвідомлювати, то, думаю, що у нас в державі багато що зміниться на краще. Тому, я хотів би щоб до влади приходили нові люди, не обов’язково молоді, але нові люди.

Щоб приходили нові люди потрібні перевибори до парламенту.

Якщо в державі криза, то кращим виходом з неї є дострокові вибори. Тільки народ має визначати, чи правильним курсом рухається країна, чи ефективно здійснюються ті чи інші реформи. Якщо людина не задоволена, якщо влада не забезпечує належний рівень життя виборцям, то люди мають право через демократичні механізми, а саме вибори, змінити цю владу. А для цього має бути можливість, в тому числі, піти і на дострокові вибори, щоб привести до влади інших людей. Це набагато ефективніше, ніж постійно проводити якісь речі, які призводять до серйозних катаклізмів. Тому, це вже обов’язок держави - усвідомити чи дійшла межа людського терпіння до точки кипіння, і тоді йти вже на дострокові вибори. І тим самим забезпечити право людей обрати нову владу.

В багатьох європейських країнах дуже часто відбуваються перевибори до парламенту, раз на рік, або навіть два рази на рік, і ніхто не бачить в цьому проблеми. В Європі депутати не купляють собі місця, не платять за це величезні гроші, тому вони так не тримаються за це місце, як у нас в країні. Їх обрали, вони виконали свою громадянську функцію, їх переобрали – прийшли інші люди. І їм не треба квартир, машин, кабінетів. У нас же депутатство перетворюється в дуже обтяжливе для держави і народу дійство. Я вважаю, що було б правильно, якби ми побудували нашу політичну систему так, щоб вибори були по бажанню людей, але ж це, звичайно, не означає, що кожну неділю потрібно було б проводити вибори.

Треба опрацювати механізми, які б засвідчили, що коли в країні назріває парламентська або інша криза влади, треба сміливо йти на перевибори, щоб приходили інші люди і вирішували проблеми, які не може вирішити нинішні депутати.

 Антон Герасименко, для "Грушевського,5"
Фото: фейсбук Віктора Швеця



Подпишитесь на наш канал в TELEGRAM


Загрузка...

Самые читаемые

Оставьте первый комментарий