Про нових політичних лідерів, підготовку до президентських і парламентських виборів у 2019 році, особисте бачення розвитку країни та прототип Кабміну, над яким працює партія, розповів у ексклюзивному інтерв’ю виданню “Грушевського, 5” Віталій Скоцик, голова Аграрної партії України. Перша частина інтерв'ю. 


.

Пане Віталію, в Аграрній партії уже заявляли, що йтимуть на парламентські вибори у 2019 році. Хто стане кандидатами від Вашої політсили? І що для Вас особисто означає політика?

Для мене політика – це мистецтво, мистецтво управління  державою. На жаль, за роки незалежності в Україні справжніх митців було дуже мало. Сцену захопили плагіатори і блазні, шулери та аферисти, і врешті-решт замість мистецтва ми отримали дешеву фонограму.  Відбулася повна підміна понять. У боротьбі за владу і доступ до фінансових потоків про державу фактично забули. Якби в країні було ефективне управління, цілком можливо, що Крим не потрапив би під окупацію, а на Донбасі не лилась би кров. І, на жаль, навіть війна нічому не навчила можновладців, у них ті самі методи та цілі  ̶  царські вілли, золото і розкішний відпочинок десь на Сейшелах чи Мальдівах.  Далі тривати так просто не може, інакше ми втратимо державу. Тому політичну систему потрібно докорінно змінювати. Кандидатами від нашої партії будуть передусім патріоти, люди, які відкрили власну справу, мають авторитет і користуються повагою серед тих, поряд із ким живуть. Вони йдуть в політику не красти, а створювати. За час перезапуску партії з 2014 року ми пройшли кілька хвиль місцевих виборів, бачимо, що населення прагне оновлення політики, воно втомилося від популізму та одних і тих самих облич, які лише змінюють політичні маски. Від самого початку ми говорили, що для нас партія  ̶  не засіб здобуття влади, а інструмент організації суспільства. Ми кажемо людям: обирайте з-поміж себе тих, кого вважаєте достойними, і делегуйте їх нагору. І саме обрані за таким принципом кандидати балотуватимуться від нашої політсили. Громадяни на місцях оберуть тих, хто представлятиме їхні інтереси в парламенті. Цим ми і відрізняємося від інших – Аграрна партія будується за принципом «знизу догори».

На жаль, нові молоді та ідейні політики, які потрапляють до парламенту, швидко ламаються під тиском системи.

У тому й суть. Коли людина сама намагається боротися із системою, зазвичай система її просто з’їдає. Або людина здається, і система бере гору, або бореться, але від неї відмахуються, як від набридливої комахи. Коли громадяни об’єднуються заради спільної ідеї, коли у них одна мета та спільні цінності, коли вони стають командою, – це справжня сила, зламати яку неможливо. Я неодноразово мав змогу потрапити до парламенту. Але коли ти йдеш під чужими прапорами, то приймаєш чужі правила. Абсурдно виглядає, коли член керівної фракції виходить на мітинги з плакатом «Я проти корупції». Наша ж мета – зламати систему. Для цього треба мати інструмент, а в нашій ситуації ніщо інше, окрім сильної політичної партії, цим інструментом бути не може. Над її будівництвом ми і працюємо вже 4-й рік. Це те, із чого я почав, щойно очолив Аграрну партію, за цим критерієм підібрана вся наша команда. Нас об’єднує одна спільна мета – змінити стару систему, яка повністю прогнила. Тому ми стабільно і входимо до трійки переможців на виборах до ОТГ  ̶  це свідчить про те, що в нас повірили. Постійно поповнюємо свої лави новими амбітними людьми.  І це вже давно далеко не лише аграрії – це лікарі, вчителі, юристи, енергетики, промисловці, IT-спеціалісти, підприємці, представники галузей культури та спорту. Наша політсила працює над формуванням стратегії розвитку держави. Для цього ми створили в партії дорадчі органи – професійні ради, які охоплюють увесь спектр соціально-економічних відносин, починаючи від аграрної, промислової та енергетичної сфер, закінчуючи медичною, спортивною, освітньою і мистецькою галузями. До виборів маємо намір представити альтернативний склад Кабінету Міністрів, у планах, до речі,  ̶ й повернення Міністерства промислової політики.

Вважаєте, що воно потрібне?

Безумовно. Колись воно у нас було, і там існували 24 напрямки. Зараз є малесенький департамент, в якому кілька людей. Чого ж Ви дивуєтесь, що промисловість в Україні майже не розвивається? Промислової політики немає як такої. А без промисловості не можна здійснити економічного стрибка, не можна швидко стати на ноги. Ми не виживемо лише завдяки аграрній галузі. Так ми тільки скочуємося до рівня «бананової республіки». Продаємо за кордон задешево сировину, а там купуємо все задорого. І найстрашніше, що зараз ми втрачаємо головне – людський капітал. Хвиля трудової міграції лише набирає обертів. Чехія збільшила квоти для працевлаштування українців удвічі, в Польщі соціальні податки сплачують уже 307 тисяч українців. Торік було  170 тисяч. Ці люди вже не планують повертатися додому, вони хочуть там інтегруватися. Поляки змусили своїх роботодавців видавати офіційні зарплати нашим співвітчизникам і відраховувати соціальні внески там, а з них вони призначають пенсії власним громадянам. Поляки вже 2017-го зменшили пенсійний вік на 2 роки. А в нас із такими темпами вже через десятиліття на 1 працівника будуть 2 пенсіонери. І це стане катастрофою! У нас немає часу чекати та пускати все на самоплив, ми маємо дуже швидко рятувати державу.


.

Над медичною реформою партія також працює?

Звісно. Держава передусім повинна дбати про якісне медичне забезпечення своїх громадян, адже люди  ̶  це головна цінність.  Інші країни підходять до розв’язання цього питання по-різному, приміром, у Великобританії діє повністю державне медичне страхування, у США  ̶  приватна страхова медицина. Моделі можуть відрізнятися, однак головне завдання  ̶  надання якісних медичних послуг і створення умов для прогресу.

В Україні багато років медицина працювала за системою Миколи Семашка. Її суть у тому, що держава фінансує певну кількість лікарень та медиків пропорційно до чисельності населення. Зараз ми в середньому маємо 22 лікарі на 10 тисяч населення, тоді як західноєвропейський стандарт  ̶  36, тобто у нас лише 60% від потреби. Ми почали ламати цю систему, але ж 49-ї статті Конституції України ніхто не скасовував. А в ній чітко зазначено, що держава зобов’язана забезпечити якісне медичне обслуговування через систему державних і комунальних закладів. Влада тепер каже, що, відмовившись від койко-місця, спрямує кошти за хворим. Але це лише 210 гривень на особу, що можна за них вилікувати?! Так, система «гроші за пацієнтом» є в певних країнах, але ж у них розвиток економіки зовсім інший, на лікування хворих виділяють значно більші суми.

Я боюсь, що, відмовившись зараз фінансувати медичну інфраструктуру, ми дуже швидко матимемо таку саму картину, як із переробними  підприємствами в 90-х роках. Вони просто зникли. Якщо зараз знищимо все, то навіть маючи гроші та починаючи будувати з нуля, і за 20 років не вийдемо хоча б на той рівень обслуговування, який був торік. У маленьких містах і селах ситуація взагалі катастрофічна. І влада обіцяє якісь космічні реформи, а людям допомога потрібна вже зараз. Нормальна медична допомога. Я вам чесно скажу, що навіть наші партійці не в одній області і лікарні підтримують, і медогляди організовують, і окуляри роздають. І не перед виборами – це постійна практика. Ми мусимо це робити, тому що держава просто самоусунулася від виконання своїх прямих обов’язків. 

Чи потрібен нашій державі реальний перепис населення? Чому його не проводять?

Нам потрібна повна інвентаризація країни: землі, ресурсів. І, звісно, перепис населення. Ми маємо бачити реальну картину. А не проводять, бо в темній водичці завжди легше ловити рибку.  Субсидії, соціальну допомогу, виплати переселенцям, нормального обліку яких ніхто не веде, і багато чого іншого розраховують із прив’язкою до того, скільки людей мешкає в тому чи іншому населеному пункті. А хіба раз «мертві душі» голосували? І хто формує ці реєстри? Хто має доступ до них? Ось і відповідь на Ваше запитання. Ми живемо в хаосі, створеному спеціально для того, аби приховувати різного роду махінації.

Читайте також: Політичний інтенсив 16-17 лютого, 2018

Що буде в передвиборчій програмі Аграрної партії, з якою вона піде на парламентські вибори?

Свою програму ми вибудовуємо навколо людини і для неї. Розробляємо план економічних змін, в основі якого лежать 9 індексів людського розвитку. Середня очікувана тривалість життя при народженні в 2016-му в Україні була 71,68 року (офіційних даних за 2017-й ще просто немає). Ми другі за рівнем смертності у світі, в нас найнижча тривалість життя в Європі. А тривалість життя, як і його якість, залежить від розвитку держави. Зростання економіки протягом трьох років поспіль здатне збільшити середній вік на рік. Наша мета  ̶  зробити країну такою, в якій люди житимуть довше, краще та матимуть все, що їм потрібно для розкриття своїх талантів і здібностей.

Ви ставите перед собою дуже амбітні цілі, навіщо Вам особисто все це?

Я все життя працював у реальному секторі економіки, будував і розвивав. І постійно стикався з такими самими проблемами, як і кожен, хто намагався вести бізнес у нашій державі. Я також працював у західних компаніях і бачив, які умови для розвитку власної справи створено там. Бачив, наскільки соціально відповідальним є бізнес у тих самих Штатах, Британії. І в певний момент я зрозумів, що не можна лишатися осторонь політики. Поки ми самоусувались від політичних процесів, бо були зайняті розбудовою економіки та щиро вважали справжнім патріотизмом якісне виконання своєї роботи, країну просто розтягували у нас під носом на шматки. У певний момент я зрозумів, що “ніхто нам не побудує держави, якщо ми її самі не побудуємо”. Ці слова В’ячеслава Липинського стали для мене і для всієї команди справжнім дороговказом. Проте щоб будувати, потрібно спочатку закласти фундамент, і такий фундамент – це  справжня сильна партія, що об’єднує однодумців, людей, які прагнуть збудувати державу, де захочеться жити.


.

А  президентські амбіції у Вас є?

У мене є амбіції зробити максимум для розвитку своєї країни. Одна з найбільших наших проблем із часів здобуття незалежності – це дуалізм влади. Постійна боротьба між Прем’єр-міністром і Президентом блокує роботу та не дозволяє концентруватися на головному – інтересах самої держави і її громадян. Цей дуалізм необхідно ліквідувати, виконавча влада повинна мати один центр підпорядкування. На моє переконання, це має бути Прем’єр-міністр, якого обирає коаліція, перед якою він звітує. Тоді стануть зрозумілі повноваження і, що головне, – відповідальність, тоді буде змога впроваджувати довгострокову стратегію розвитку. Президент має виконувати представницькі функції – бути обличчям країни та представляти її на міжнародній арені. І я переконаний, що розмежування повноважень потрібно провести до наступних парламентських виборів, щоб дати змогу новообраній коаліції сформувати якісний уряд, який почне розбудову держави. А зробити це може або нинішній Президент, що малоймовірно, або ж той, кого буде обрано навесні 2019 року.

А щодо кількісного складу парламенту. Чи вважаєте Ви, що кількість депутатів потрібно скоротити?

Річ не в кількості, а в якості. Депутати – це представники інтересів своїх виборців у парламенті, і потрібно забезпечити, щоб усі верстви населення з усіх регіонів були якісно та повноцінно представлені. Можливо, у перспективі нам потрібно подумати про двопалатний парламент, який є, зокрема, в унітарних країнах, наприклад, у Польщі та Франції.  Але першочергове завдання  ̶  дати змогу ефективно працювати виконавчій владі та провести якісні економічні реформи.

Якою має бути заробітна плата депутата чи міністра?

Зарплати державних менеджерів, ̶ а до депутатів, міністрів і взагалі чиновників потрібно ставитися, саме як до найнятих менеджерів,  ̶  не можуть бути низькими, інакше ми не зможемо вимагати від них ефективної роботи.  У світі зараз заробітні плати різні – значною мірою це залежить від рівня економіки. Наприклад, у члена Конгресу США  ̶  15 тисяч доларів за місяць. І йому вже ніхто не виділяє автомобілів із водіями, не компенсує вартості оренди житла та не надає інших пільг. Депутат литовського Сейму отримує 1700 євро за місяць. Я думаю, що на Литву ми можемо орієнтуватися. І за років 10-15 здатні вийти на рівень, коли наші народні обранці одержуватимуть 1700-2000 євро. Але, повторюся, для цього має розвиватися економіка. Зарплата чиновників повинна бути приблизно рівноцінною заробіткам менеджерів середньої ланки у бізнесі. Це стане стимулом для того, щоб молоді, амбітні, професійні люди йшли в державне управління, будували тут кар’єру і працювали на розвиток своєї країни. 

Читайте другу частину інтерв'ю 12 лютого, в понеділок


Подпишитесь на наш канал в TELEGRAM


Загрузка...

Самые читаемые

Оставьте первый комментарий