Ще задовго до офіційного старту президентської кампанії, соціологи почали публікувати рейтинги ймовірних кандидатів на пост Президента. Однак в історію з виборами 2019 року ввійде не просто прізвище наступного шостого Президента України. В історію ввійде факт електорального об'єднання України. Після президентських виборів відбудеться переформатуваня Уряду за ознаками технічного, який допоможе сформувати базу під парламентські вибори з відомими політичними партіями, які традиційно формально розділяться на владу та опозицію.  Ірина Овчар, політичний аналітик, фахівець в сфері Government Relations та законотворення. Кандидат політичних наук. 

 

Ні для кого не є таємницею, що виборчі кампанії і кандидати – це не просто прізвища окремих людей, які в той чи інший період балотуються на певні посади. Це особистості з певним бекграундом. Вони відповідають місцю, часу, обставинам, в які вони з'являються в політиці. Окремі навіть знаходять свою нішу та пропонують місію. По-суті, це продукт певного відображення запитів суспільства. Відповідно до тези Жозефа де Местра, (сардинського посланника при дворі російського імператора Олександра І), який ще у 1811 році зазначив, що кожен народ має ту владу, на яку заслуговує. Через сто років Бернард Шоу розтлумачив слова Жозе де Местра і відзначив «Демократія не може стати вище рівня того людського матеріалу, з якого створені її виборці».

 

В далекому 2004 під час Помаранчевої революції гаслом "Схід і Захід разом" посилився інформаційно-психологічний поділ України. З кожним днем чуючи цю фразу з екранів ТБ та радіо ефірів, глядачам доносили розуміння, що Схід і Захід різні, але мають бути разом. Різницю шукали і штаби кандидатів, які вивчали електоральні настрої і пропонували образ кандидата, запит на який є в певний час і в певному регіоні. Так в українців сформувалась культура прозахідна і проросійська, посилився акцент на україномовний і російськомовний електорат, з'явилися прихильники католицизму та православ'я. Хоча насправді це все громадяни України, в яких значно менше відмінностей, якщо їх не аналізувати в політичній площині і не співставляти з виборчими гаслами. Більше того, така різниця часто викликала дискомфорт, адже друзі, родичі живуть в різних куточках України. Але в політичному виборі тематичні відмінності справді забезпечували суттєву різницю в підтримці різних кандидатів. 

 

Події, які почалися в листопаді-грудні 2014 року запустили зворотній процес. Я б навіть не побоялась назвати його нашим історичним феноменом. Адже саме вони в підсумку приведуть до електорального об'єднання України. Можна не називати прізвища кандидатів чи претендентів на перемогу, для початку достаньо проаналізувати їх борди, заяви в ЗМІ, програмні цілі. Сьогодні їх будують довкола врегулювання мовного питання, об'єднання церков та закінчення війни. 

 

По-суті, громадянам запропонували вирішення тих питань, на які вже не перший рік є суспільний запит. І цього разу це вирішення історичне і невідворотнє.

 

Закінчення війни. Свідомо пишу про війну, хоча юридично така назва щодо подій на Сході не використовується. Ми говорили про АТО (антитерористичну операцію) чи ООС (операцію об'єднаних сил). Власне, громадян не стільки хвилюють юридичні тонкощі і наслідки, які за ними настануть, скільки  цікавить факт – мирне життя в своєму домі. А ця війна (збройна агресія) торкнулася громадян всієї України – від Сходу і до Заходу.

 

 

Віра і релігія. Отримання ТОМОСу це дійсно історичний момент. Ми можемо з часом забути, хто причетний до цієї події, бо традиційно – в перемоги облич багато, в поразки їх зазвичай немає. Але поява автокефальної православної церкви – безумовно подія для християн. Навіть при тому, що в Україні є частина католиків, ніхто не став публічно заперечувати важливість отримання ТОМОСу. Людям потрібна віра, а релігія дає можливість її отримувати.  

 

Мова. Закон про мову не заперечить використання мов національних меншин, серед яких і найбільш поширена – російська. Однак він закріпить статус деравної мови. Це зараз важливо для того, щоб посилити свою ідентичність та національну ідею на міжнародній арені. В силу обставин, Україна з об'єкту міжнародної політики отримала можливість стати суб'єктом і наіть гравцем на цьому полі. Традиціно національну ідентичність визначають такі фактори, як держава, територія і мова. 

 

Зрештою, на фоні перших двох факторів, третій вже не є визначальним в електоральній площині. Адже зараз менш важливо, якою мовою розмовляють громадяни, чи в яку церкву вони ходять. Усі сьогодні хочуть закінчення війни і миру. Відповідно, кандидати саме це пропонують. По-різному, але меседжі звучать. 

 

На виборах 2019 року не доведеться шукати штучні і образні теми, щоб донести українцям програмні тези. В усіх нас є живі потреби, продиктовані часом і обставинами, які об'єднали електорально Україну і які пообіцяє забезпечити кожен з кандидатів в президенти. 

 

 

Самые читаемые

Оставьте первый комментарий