Перші законопроекти про обіг земель: фальстарт чи поштовх до дискусії?


17.01.2017 10:36:00



Снимок экрана 2017-01-17 в 10.51.12.pngОлег Кулініч , 
депутат Верховної Ради, група "Відродження"

Пошук «золотої середини» надзвичайно важкий у такому конфліктному питанні як введення ринку землі. Частина експертів-економістів, народних депутатів, представників агробізнесу виступають мало не за негайний запуск обігу земель, частина ж суспільства, яку регулярно підігрівають популістські гасла окремих політиків, переконана, що земля – це «рідна матір», яку продавати можуть лише святотатці. І ті, і інші, у своїй категоричності часто бувають дуже далекі від істини, адже настільки «полярні» думки не ведуть до жодного консенсусу, а нам потрібно знайти формулу, яка б, нехай і з натяжкою, але влаштувала б і перших, і других.

Це при тому, що прихильники вічного мораторію рідко прислухаються до думок з «протилежного табору», а замість аргументів часто послуговуються емоціями. Можливо, хтось із прогресивно налаштованих експертів скаже, що, в такому разі, на позицію противників ринку також можна не звертати особливої уваги, але особисто я з цим не згоден хоча б з однієї причини. Відкриття ринку без відпрацьованого і чіткого юридичного механізму його функціонування, без врахування дуже і дуже багатьох запобіжників і, головне, без повноцінної участі у цьому ринку представників малого і середнього фермерства дійсно може остаточно вбити наше село. Адже роботу людям у селах дають саме ті фермери, більша частина яких справді виступає проти ринку. Саме їхні невеликі господарства тримають на собі соціальну сферу села, підтримують у належному стані інфраструктуру. Такі фермери є представниками місцевої громади, вони самі їздять місцевими дорогами і їхні діти ходять у місцеву школу – тому їхній внесок в розвиток села цілком логічний. Чому ці фермери так категорично виступають проти ринку – то вже інше питання, і там також є свої «підводні камені», але не враховувати їх інтереси ми як народні депутати просто не можемо.

Інша справа, що противники ринку схильні свідомо перекручувати факти і блокувати всі ініціативи у цьому напрямку, абсолютно не заглиблюючись у їх суть, і з цим також потрібно боротися. Мораторій сам по собі ніколи не стане виходом з ситуації, і далі замовчувати проблему, традиційно в кінці року «продовжуючи» і без того вічно діючий мораторій, ми не маємо права. Потрібно розуміти, що обіг земель, зі своїми особливостями або обмеженнями, є у всіх цивілізованих країнах, і порушувати право громадян розпоряджатися своєю власністю – це юридичний нонсенс. Тому, як я вже неодноразово казав, Аграрний комітет працює над дорожньою картою земельної реформи, щоб мати перспективу для вирішення цього «вічного питання» вже у цій каденції Верховної Ради. Втім, окремі депутати ще наприкінці минулого року подали своє бачення обігу сільськогосподарських земель, внісши відповідні законопроекти до парламенту.

Зрушити з мертвої точки

Тож, у цьому скликанні ВРУ зареєстровані перші два законопроекти про обіг земель сільгосппризначення. Перший під №5535 з’явився у Верховній Раді 13 грудня за авторством колег по Аграрному комітету Олексія Мушака та Сергія Хланя, а також кількох інших депутатів. Альтернативний законопроект №5535-1 «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» від 28.12.2016 належить Аркадію Корнацькому. Також варто зазначити, що нещодавно прем’єр Володимир Гройсман заявив про те, що у березні буде презентовано урядове бачення земельної реформи. Тому хочу поділитись думками щодо вищезгаданих законопроектів та загалом стосовно введення ринку сільськогосподарських земель в Україні.

Навіть з точки зору противників земельного ринку, не бачу в реєстрації вищезгаданих законопроектів жодної проблеми. Тим, хто непокоїться, що депутати приймуть якийсь «не той» законопроект, цього робити абсолютно не варто, адже є парламентська процедура – є розгляд в комітеті, є перше і друге читання, і якщо законопроект міститиме якісь нелогічні норми, він не буде прийнятий. Це не той випадок, коли щось швидко проштовхується через парламент і на виході вже «маємо те, що маємо». Можна не сумніватися, що в даному випадку кожен законопроект щодо земельного ринку буде вивчений не те що прискіпливо, а буквально під мікроскопом. І кожен етап проходження для такого законопроекту буде дійсно важким.

Нещодавно спілкувався з виборцями свого 147-го виборчого округу на Полтавщині. І хочу сказати, що людей дуже цікавлять процеси, пов’язані з ринком землі. Але те, що буквально кидається в очі – майже стовідсоткова недовіра людей до влади. Люди на місцях в принципі не вірять, що держава може виробити таку політику, яка спрямована на реальний захист інтересів власників земельних паїв. Тому за кожним законопроектом (чого б він не стосувався), люди бачать якісь нові афери. Щоправда, треба зауважити, що законопроекти люди самі не читають, а базують свої враження на виступах політиків, які зацікавлені у розхитуванні ситуації (а таких у нас, на жаль, вистачає). І це – не в останню чергу недопрацювання виконавчої влади. Роз’яснювальна робота на місцях у нас майже не ведеться.

Усі мають усвідомлювати, що до того моменту, поки суспільство не прийме ідеї введення сільськогосподарських земель в обіг, в сесійній залі ВРУ відповідний законопроект має дуже мало шансів на успіх. Тому баталії щодо продажу сільськогосподарських земель треба вести не стільки в стінах парламенту, і, тим більше, не у «Фейсбуці», а спілкуючись безпосередньо з власниками паїв. Політики-популісти, які виступають проти скасування земельного мораторію, якраз цю роботу з людьми ведуть і залякують їх по повній програмі. А от ті, хто виступає за ринок, на жаль, обмежуються виступами на трибунах.

Питання ринку землі – не тільки законодавче, а й соціальне

А тепер по суті. Як на мене, головне питання в проблемі ринку сільськогосподарських земель лежить зовсім не у політичній площині і не в площині земельного законодавства. Головне питання – це відсутність діючих ефективних програм підтримки сільської місцевості. Ситуація з обіговими коштами у аграрному бізнесі зараз не найкраща. Фактично, нормальний кредитний ресурс мають лише великі холдинги, які мають змогу використовувати кошти закордонних фінансових установ. Малі та середні виробники такої можливості не мають. А отже не можемо заперечувати – є ризик того, що значні масиви сільськогосподарських земель будуть скуплені аграрними корпораціями. Безперечно, це сприятиме підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва. Але давайте подивимось на це з соціальної точки зору.

Якщо, приміром, покупцем переважної більшості сільськогосподарських земель одного району стане один великий оператор, про соціальну сферу такого району ми можемо забути. Тим паче, що сучасні технології ведення сільського господарства не передбачають залучення значної кількості робочих рук (особливо у крупнотоварному виробництві). Все робить техніка. В результаті, після зняття мораторію ми можемо одержати черговий відтік людей із сіл у міста. І це – велика проблема. Проблема, зняти яку буде дуже важко. А ефективного механізму, який заохочує людей жити в сільській місцевості, в Україні немає. Тому без продуманої державної політики стимулювання розвитку сільської місцевості запроваджувати ринок сільськогосподарських земель буде передчасним і не державницьким кроком.

Яка має бути форма цієї підтримки – дотації, кредити на придбання землі, будівництво інфраструктурних об’єктів – треба дискутувати (а, швидше за все, це має бути все перелічене разом). По суті, вся європейська підтримка малого фермерства – це великий соціальний проект, направлений лише на утримання людей, головним чином, середнього класу, в сільській місцевості. І на ці цілі щорічно витрачаються мільярди євро. Економічний ефект тут в принципі відсутній. Все направлено лише на те, щоб село продовжувало існувати як таке.

Тому, на мій погляд, перед зняттям мораторію необхідно дати відповідь на те, яким чином будуть нівельовані зазначені ризики в Україні. Повинна бути дуже продумана економічна стратегія. Причому, це має бути не традиційний для української дійсності набір красивих слів та гасел, зроблений «для галочки», а конкретна програма дій, підкріплена суттєвими фінансовими ресурсами. І цей процес однозначно не буде швидким. Допоки на місцях не побачать реальну віддачу від заходів підтримки середнього класу на селі, підтримки ідеї ринку землі від них ми також не побачимо.

Прогалини законопроектів

Окреслена вище проблема знайома і авторам законопроектів. Так, законопроект №5533-1 встановлює для тих, хто придбав землю за ціною, нижчою за ринкову, обов’язок виплачувати її попередньому власнику «пожиттєву ренту» в розмірі мінімальної орендної плати за землю. Тобто люди одержать певну частину реальної ціни землі, проте фактично будуть продовжувати одержувати орендну плату за неї. Таким чином, пропонується залишити для власників земельних паїв ті можливості, які існують до сьогодні (принаймні, до того часу, поки житимуть нинішні власники земельних паїв). Цікава пропозиція, проте вона лише пом’якшує негатив від запровадження ринку і тимчасово консервує ту ситуацію, яка склалась у селі на сьогодні. Вона не дає відповіді на те, що буде з селом після закінчення терміну «пожиттєвої ренти». Та і, якщо чесно, механізм реалізації запропонованих положень виписаний так, що обійти їх буде зовсім не важко.

Законопроект №5535 пропонує заборонити юридичній особі мати у власності більше 33% сільськогосподарських земель району. Але дієвим запобіжником ця норма бути не може. Той, хто знайомий із структурою українських аграрних холдингів, знає, що господарства, які входять до них, у значній своїй частині, юридично абсолютно не пов’язані одне з іншим. Тому обійти зазначені обмеження великої проблеми не складе. Та і ніхто не забороняє одній особі бути засновником хоч тисячі юридичних осіб. В таких умовах користь від цієї норми невелика.

І ще кілька ремарок стосовно інших положень законопроектів. Що сподобалось: автори проекту №5535 не обмежились питаннями обігу тільки приватних земель. Проект зачіпає таке болісне, але дуже непопулярне в політикумі питання, як безоплатна приватизація земельних ділянок. Сьогодні право на безоплатне одержання від держави земельної ділянки на практиці перетворилось у тіньовий ринок землі. Коли на папері ділянка передається у власність безоплатно, а її ціну (яка іноді становить тисячі доларів) чиновник спрямовує у власну кишеню. Законопроект пропонує залишити право на безоплатну приватизацію лише учасникам АТО. Цікава пропозиція, але не можу сказати, що вона є досконалою. Зокрема, право на безоплатну приватизацію доцільно залишити також за громадянами, які користуються земельними ділянками з радянських часів, але до цього часу не приватизували їх.

Чого саме у законопроектах немає, а повинно бути: немає порядку консолідації земель. Потрібний механізм, який не дозволить рейдерам розбалансувати діяльність існуючих аграрних господарств. Інакше, викупивши земельну ділянку, розташовану посеред поля, рейдер отримає можливість заблокувати (чи, принаймні, значно ускладнити використання всього поля). У свій час ми не дуже розумно подрібнили земельні масиви на безліч ділянок, і разом з відкриттям ринку землі ми повинні визначити механізм формування нових масивів.

Також в законопроектах немає норм, які б убезпечували нас від масової скупки сільськогосподарських земель транснаціональними компаніями, що теж може мати свої негативні наслідки.

Детальний аналіз усіх положень законопроектів я наводити не буду. Безперечно, знайдуться значна кількість фахівців, які, я впевнений, зроблять це найближчим часом. Як на мене, обидва законопроекти є доволі «сирими» і в даному випадку можуть розглядатися швидше як документи політичного характеру. В цьому контексті, не дивлячись на значні недоліки цих законопроектів, їхню появу можна вітати. Адже це дає старт конструктивній дискусії, яка, врешті-решт, маю сподівання, у майбутньому закінчиться прийняттям комплексного і збалансованого законопроекту, який ще буде розроблено.

Маю надію, що така дискусія буде плідною, але закликаю колег враховувати масштаби цієї проблеми: якщо введення земельного ринку блокувався десятками років, то нашвидкуруч це питання ніяк не вирішити. Потрібно все зробити з хірургічною точністю, адже в даному випадку, як і у випадку реальної хірургічної операції, помилки можуть коштувати надто дорого і виправити їх буде неможливо.



Подписывайтесь на аккаунт Грушевского,5 в Twitter, Facebook: в одной ленте - все, что стоит знать о работе украинского и мировых парламентов.

Новости партнеров