Трагічні події в Парижі необхідно розглядати у тісній прив’язці до загальних безпеково-політичних процесів, які трансформуються на європейському континенті під впливом російської агресії проти України з початку 2014.


Логіка дій людей, які входять до вузького кола наближених до російського президента Володимира Путіна, дуже проста: їм треба у будь-який спосіб домогтися того, щоб світ визнав за Путіним право на існування «зон виключних російських національних інтересів». Причому, розташування цих точок на карті світу географічно доволі різноманітне: сюди входить а) колишній пострадянський простір, б) країни Близького Сходу, в) Арктична зона, г) Балкани. Московським стратегам також хотілося б мати подібні зони в регіоні Латинської Америки (Венесуела, Куба, Бразилія), а також в Південно-Східній Азії (наприклад, В’єтнам).


Відповідна гра розпочалася одразу після розпаду колишнього СРСР, коли була зруйнована не лише система Варшавського договору, але й втрачено вплив на радянські закордонні форпости. Усі добре пам’ятають, скільки сотень мільярдів радянських грошей було витрачено на те, щоб збудувати соціалізм на різних континентах. Їх втрата ніколи не влаштовувала ні російських генералів, ні російські спецслужби, ні російську керівну верхівку. Вони прагнули повернути контроль над втраченими територіями. Усі добре пам’ятають, скільки сотень мільярдів радянських грошей було витрачено на те, щоб збудувати соціалізм на різних континентах. Зробити це можна було лише шляхом створення на російських кордонах конфліктів, внаслідок яких колишні республіки СРСР одна за одною втрачали б свої території. Саме тому у Молдови забрали Придністров’я, у Грузії – Абхазію та Південну Осетію, у України – спочатку Крим, а потім частину Луганської та Донецької областей. Саме тому з вуст російських політиків продовжують звучати тези про те, що Казахстан мав би поділитися з Росією частиною своєї величезної території, Киргизстану забороняється розміщувати на своїй території військові бази США, Таджикистану постійно нагадують про афганську небезпеку, а Узбекистану – про загрозу розповсюдження ісламського радикалізму. Поки у відносному спокої залишається Білорусь, однак заяви російської влади про суттєві зміцнення російських військових баз на її території не можуть не викликати занепокоєння.

Куба була для Москви близьким союзником, яка трималася до останнього. Проте, територіальна віддаленість, помножена на зменшення російських внутрішніх ресурсів, зробили свою справу: у 2015 році дипломатичні відносини між США та Кубою були відновлені. І, хоча, до повної нормалізації діалогу між Вашингтоном та Гаваною ще далеко, проте зрозуміло, що російська дипломатія Кубу програла.


Втручання російських військово-повітряних сил у конфлікт в Сирії, за задумами Кремля, мав би показати світу, що Путін ні на хвилину не відмовляється від планів по встановленню та закріпленню «зон впливу». Своїми діями в Україні та Сирії він демонструє, яку ціну готовий платити за збереження «радянського металобрухту» у вигляді режиму Башара Асада або колишнього режиму Віктора Януковича. І якщо бій за збереження влади для українського диктатора Росія програла, то бій за збереження сирійської маріонетки триває. Програвши бій в Україні, Росія вирішила покарати українців за вибір альтернативного шляху розвитку, забравши у них Крим та частину території Сходу. Бій за Сирію наразі триває.

      

Наслідки паризької трагедії


Паралельно із військовою операцією в Україні та Сирії, оточення Путіна запустило дезінтеграційні процеси в межах Європейського Союзу. Розуміючи вразливість цього міждержавного утворення, а також його юний вік, кремлівські керівники вирішили не гаяти часу. Все рівно гірше, ніж є, після початку агресії проти Росії, на їх думку, вже не буде. Путіна переконують у тому, що Європа під тиском США вже видавила із себе той антиросійський максимум, на який вона здатна. Якщо Росія і надалі діятиме на території Європи у стилі «гібридної війни», то можна швидко поховати європейську єдність та привести до влади в країнах Євросоюзу «своїх людей». А ці люди, у разі приходу до влади, допоможуть швидко зняти з Росії режим санкцій та максимально послабити вплив США на військово-політичні процеси в Європі. За таких обставин процеси розширення НАТО та ЄС за рахунок країн Східної Європи будуть повністю зупинені, і домінування Росії на пострадянському просторі можна врешті-решт оформити в якийсь новий міжнародний пакт. Нарешті, настане для московського керівництва довгоочікувана доба симетричної рівноваги в регіоні Східної Європи, Південного Кавказу та Середньої Азії.

Якщо брати за основу викладену логіку мотивації російської влади, тоді стане зрозумілим, що анексія Криму, війна на Донбасі та в Сирії, теракти в Парижі та біженці в ЄС – це лише фарби, з яких сьогодні Москва намагається намалювати картину нового світового порядку. Фон цієї картини, як здається путінським стратегам, вже вдалося вималювати. Судячи зі слів самого Путіна, сказаних буквально через день після паризької трагедії, у Москві вже бачать, як Європа розвертається обличчям у бік московського режиму: «Ніяких проблем не було ні тоді (на минулому Саміті 20 - прим.авт.), ні зараз. Відносини, звичайно, були більш напружені, ніж сьогодні… Життя триває, все змінюється, виникають нові проблеми, нові загрози, які важко вирішувати поодинці», - заявив Путін за підсумками Саміту в Антальї. А якщо, на думку Кремля, усе змінюється і забувається, то це означає, що Захід все більше стає готовим до нового розподілу сфер впливу за російським сценарієм.

Однак ні оптимістичні заяви Путіна, ні півгодинна зустріч президентів США і Росії, проведена на полях згаданого Саміту-20, ні заклики друга Путіна екс-президента Франції Саркозі (закликав Європу об’єднатися із Росією для боротьби із тероризмом) не вказують на початок періоду масштабного потепління у відносинах  Захід – Росія.  Нижче наводяться ті сценарії, до яких насправді може призвести трагедія в Парижі:

  • з вересня 2014 року Франція бере активну участь у нанесенні авіадударів по позиціям представників Ісламської держави на території Іраку та Сирії. Після трагедії в Парижі участь французьких військових на Близькому Сході однозначно буде посилена.
  • особлива увага буде приділена зміцненню франко-німецьких ділянок кордону, оскільки, як відомо, найбільша кількість мігрантів з Близького Сходу потрапляє до Франції із Німеччини. Також Європейський Союз під політичним тиском Франції буде змушений переглядати свої позиції щодо питання допуску на свою територію біженців із проблемних країн Близького Сходу.  Буде посилюватися роль країн Східної Європи, у першу чергу Сербії, через кордони якої до ЄС потрапляє велика кількість іммігрантів.
  • очікується зростання популярності правоцентристських партій та рухів в країнах Євросоюзу, у першу чергу – Національного фронту під проводом Марі леПен.  Після трагедії в редакції «Шарлі абдо» вона вже спробувала розіграти «мусульманську карту», однак їй це не вдалося. Безумовно,  вона скористається паризькою трагедією ще раз, аби посилити позиції на політичному полі Франції.  
  • також не треба забувати про друга російського президента – пана Ніколя Саркозі, який доволі давно експлуатує тему боротьби із тероризмом. Він спробує набрати собі балів за рахунок обговорення причин та наслідків паризької трагедії. Нещодавній візит Саркозі до Москви та його зустрічі із Путіним вказують на зацікавленість кремлівських керівників у поверненні Саркозі до великої французької, а відтак, і європейської політики. Саркозі має намір вступити у боротьбу із Аланом Жупе за місце лідера партії, яка братиме участь у парламентських виборах, які відбудуться у Франції у 2017 році.
  • тема анексії Криму та Донбасу не зникнуть з порядку денного європейської політики, в першу чергу – через принципову позицію США. Офіційний Вашингтон навряд чи вдруге після розпаду СРСР упустить унікальний шанс переформатувати російську політичну систему.
  • Євросоюз і США ніколи не погодяться на пропозицію Росії визнати режим Асада, який використовував хімічну зброю проти власного народу, як легітимний. Таким чином, про-Башарівська коаліція за підтримки Заходу створена не буде.
  • британці і американці не відмовляться від намірів провести до кінця розслідування трагедії із літаком, на якому з Єгипту до Санкт-Петербургу летіли російські туристи. Висновки розслідування можуть принести несподівані та неприємні для режиму Путіна результати.
  • Франція не відмовиться від права проведення в 2016 році Чемпіонату Європи з футболу. Ця подія може стати нагодою продемонструвати усьому світу, наскільки об’єднаним та сильним є французьке суспільство, а також наскільки професійно працюють французькі спецслужби.

Просто рекомендація

І наостанок. Європі необхідно готуватися до несподіваної атаки на режим російського президента Путіна з метою його повного знищення. Тільки у такий спосіб можна зупинити остаточну руйнацію системи міжнародних відносин періоду після Другої світової війни. Відключення РФ від системи SWIFT може стати першим кроком на цьому шляху. Робити це треба швидко і без особливого попередження.

Андрій Наджос
Доцент Інституту міжнародних відносин
КНУ ім. Тараса Шевченка
для Грушевського,5

Оставьте первый комментарий