Марія Артеменко: «Благочинність має бути розумною та комфортною»

27.07.2016 Стиль жизни 168

Марія Артеменко - засновниця благодійної ініціативи "Клуб Добродіїв", працює на посаді Senior PR у компанії «GresTodorchuk PR», яка спеціалізується на культурних проектах. В інтерв’ю для «Грушевского,5» Марія розповіла, яка повинна бути блогочинність і якої допомоги потребують діти-сироти.

Марія, розкажи про благодійну ініціативу “Клуб Добродії”, як взагалі виникла ідея?

За збігом обставин я почала їздити в дитяче відділення Національного інституту раку. В свої тоді 18 років з великим емоційним натхненням думала, що можу рятувати життя. Відверто кажучи, через рік в мене «зірвало башню» і я зрозуміла, що саме тут я волонтером не можу бути. Мені важливо, щоб всі сили, які я вкладаю, були продуктивними і приносили результат. В хворобах це складно. Бо скільки сил ти б не вкладав, і скільки грошей не назбирав, часто видужання не залежить від нас. Але зупинятися я не збиралась. Усвідомила те, щоб бути добрими потрібно бути сильним, а не безпомічним. Я почала їздити в дитячі будинки, побачила дуже багато проблем, почала спілкуватися з психологами, соціологами - вивчати проблему сирітства в Україні. Познайомилася зі спеціалістами, які вже давно працюють в цій сфері і рік була просто волонтером в дитячому будинку. А потім в моїй голові почав структуруватися досвід, знання і почали вже виникали конкретні задачі. Потім був Євромайдан, в якому я активно приймала участь. І в кінці кінців прийшло нове усвідомлення: якщо ти хочеш вкладати сили в розвиток цієї країни, роби те що в тебе виходить найкраще. Далі компанія JWT, яка відгукнулась на прохання реалізувати мої ідеї в назві та візуальному стилі. Саме вони вигадали назву "Клуб Добродіїв" і візуальне оформлення. Паралельно я запропонувала і своїм активним знайомим долучитися до допомоги дитячим будинкам. Сформувалася команда із 5 дівчат: крім мене системною роботою з дитячими будинками займається Ніка Прохорчук, Наталія Фадєєва, Тетяна Дьякова, Ярослава Новосад, а з нами сотні волонтерів і благочинників, які долучаються до окремих проектів.

В чому полягала твоя робота волонтерства в дитбудинку?

Я ніколи не ставила собі цілі збирати тисячі чи мільйони гривень. Для мене головне, щоб сироти були конкурентноспроможними в суспільстві. Щиро впевнена, що не варто пропагувати ідею жалості, адже дітям-сиротам потрібні знання, навики та можливості, а не співчуття. В усіх п’яти дитячих будинках, якими опікується "Клуб Добродіїв", ми знаємо про дітей все - як кожного звати, про що вони мріють, чим живуть кожного дня, говоримо про страхи і мрії . До речі, окремим напрямом діяльності "Клубу Добродіїв" є здійснення найзаповітніших мрій сиріт.

Скільки часу потрібно, щоб дитина відкрилася чужій людині?

Важко сказати. Є така штука, що з самого початку в дитячих будинках діти налаштовані на споживацький підхід... який насправді виховало в них суспільство. Коли ми почали встановлювати з ними зв'язок, коли вони зрозуміли що ми відповідальні та щирі в своїх намірах, пройшло більше ніж пів року. Зате тепер волонтери, які з нами їдуть навіть вперше в своєму житті до дитячого будинку, позбавлені моменту притирки, бо діти довіряють тим, хто з нами приїжджає. Крім того, завжди перед поїздкою проводжу глибоку роботу з волонтерами, пояснюю їм наші цілі - що і як ми робимо, - разом готуємося до поїздки. Я зі своєї сторони, знаючи дитячий будинок і маючи трохи креативу в голові, можу сформувати що саме буде цікаво для дітей, а інша людина, яка має бажання реалізувати свій волонтерський поклик чи допомогти в світі, - продуктивно витратити свій час, натхнення і сили. Одне з головних правил "Клубу Добродіїв" - все має бути відверто. Дитина не зобов’язана з тобою спілкуватися, якщо ти їй не подобаєшся, або навпаки, якщо тобі не подобається дитина - ти не зобов’язаний її цілувати й обіймати, чи дарувати подарунки. Потрібно відразу визначати особисті кордони при спілкуванні з сиротами.

Які страхи вони мають?

Треба розуміти, що багато цих дітей вже пережили великі страхіття. Коли тобі дівчинка розповідає, що чотири з десяти ножів залишилися в ній після того, як її зґвалтував тато, то ти взагалі не можеш зрозуміти, як таке може відбуватися в світі. В Україні більше 90% - соціальні сироти. Тобто, це сироти, в яких є батьки, але вони позбавлені батьківського піклування. Це проблема алкоголю, наркоманії, чи психічної хвороби. Багато тих речей, що вони пережили, нам важко зрозуміти й усвідомити. Ми уявляємо масштаб катастрофи, але це велика психологічна проблема, з якою мають працювати професіонали, але й усвідомлювати волонтери при спілкуванні. З іншої сторони - у них абсолютно відсутня внутрішня мотивація. Вони бояться себе реалізовувати й шукати справжнього себе. Питання, навіть, не в тому, що їх покинули батьки, чи вони в складних життєвих обставинах. Я завжди кажу, що це не найгірший варіант: в них є руки, ноги, голова, вони можуть думати, ходити й займатися будь-якими справами. Тут головне - внутрішня мотивація і бажання жити. Банальний приклад. Коли ми анкетуємо дітей, аби дізнатися ким вони хочуть стати, - в 90% анкет вони говорять, що хочуть стати поварами, сантехніками, автомеханіками. Все. Це ті ПТУ, які знаходяться в районі їх села, далі цього вони навіть не думають. ~~Люди чомусь вважають, що ті речі, які їм не потрібні, обов’язково знадобляться в дитячому будинку.~~

Збиранням старих речей, іграшок - Ви таким не займаєтесь?

Люди чомусь вважають, що ті речі, які їм не потрібні, обов’язково знадобляться в дитячому будинку. Якщо ми говоримо про розумну благочинність, то це не про віддавати те що не потрібно. В нас 5 будинків, де 64 дитини. У кожної дитини є розмір, вік, ознаки, за якими їй потрібно передавати речі. Якщо вже хочете передати речі, бажано, щоб вони були нові, або як мінімум, з хімчистки. Але головне, щоб ця річ підходило конкретній дитині.

Нас так в школі привчили, що тобі не потрібно, привези в дитячий будинок.

Я трансформувала цю передачу речей. Якщо ви хочете допомогти, приїдьте та навчіть їх зашивати ці речі. Якщо ви передаєте кофтинку - від цього нічого не зміниться. Дитина не стане чистіша чи опрятніша.

Скільки потрібно мати грошей, чи що потрібно мати, що потрібно зробити, щоб їздити з вами?

Благочинність має бути розумною та комфортною, а не коштовною. Це взагалі не головне. Не побоюсь сказати, що це банальне упередження і в деяких випадках відмазка. Головне для волонтера вирішити і сказати собі - "Я хочу допомагати". Потім потрібно знайти людей, які займаються цим професійно, знають яким чином це краще реалізовувати, які можуть надихнути і сказати як правильно допомагати. Потрібні сили, натхнення, час і бажання. Все те, що має кожен з нас.

Всі учасники "Клубу Добродіїв" займаються добрими справами поза роботою - це відповідальне хобі, яке йде паралельно з особистим життям, з професійним розвитком. Не знаю як ми встигаємо! Але це точно реально.

Ти побачила за ці півтора роки зміни в дітях? Можливо в них змінилася мотивація, мрії?

Звичайно. Наприклад, у нас була піврічна програма, яка називалася «Юний науковець». Ми розповідали про всесвіт, різні хімічні та фізичні явища через шоу і цікаві виступи. У дітей були домашні завдання, і вони збирали бали для того, щоб потім їх обміняти на подарунки. Вони назбирали гарним навчання бали і вирішили замовити спільний лот - великий батут. Це глибинна психологічна робота для того, щоб діти розуміли процес: якщо ти будеш старатися - ти отримаєш за це винагороду. Ми націлені дати знання, які діти можуть використати в побуті. До прикладу, дитина нам каже "Хочу стати кухарем". Ми відразу ж домовилися з рестораном, який провів їм повну екскурсію: розказали яким чином реалізовуватися. Або ж знайомство з поліцією, яке викликало фурор не тільки у дітей, але, чесно кажучи, й у нас. В поліції є окремий навчальний напрямок - вони їздять в дитбудинки, розповідають про себе, говорять про насилля всі разом, - це важливі для дітей речі, коли поліція може стати для них точкою опору. Може в когось мрія зміниться і хтось захоче стати поліцейським. Це речі, які стовідсотково діють. Діти стають більш глибокими, відкритими, впевненішими.

Ви провели першу школу волонтерів. Скільки людей назбирали, як вона пройшла?

Чесно кажучи ця ідея давно вирувала в повітрі, просто не переходила до активних дій. До мене зверталося дуже багато людей, волонтерів - яким чином допомогти, і виходило так, що на кожній зустрічі я повторювала одне й те ж саме. Тому, спочатку була ідея провести внутрішню зустріч для нашої команди, але потім подумала, що людей й інших бажаючих потрібно також запрошувати.

Я запросила спікерів, домовилися з DEC place, які погодилися нас безкоштовно прийняти, підготувалися інформаційно. На зустрічі було десь 35 людей. Думаю, що для першого разу це добре, при чому, що анонсувати ми почали в понеділок, а захід відбувався у четвер. Це означає, що є попит, що це актуально, що нам потрібно в цьому напрямку рухатися.

Ми отримали гарні відгуки від тих, хто приймав участь, навіть отримали додаткові запити з Маріуполя та Львова на проведення такої школи.

Ти готуєшся вже до наступної школи?

Я зараз видихаю. Знаю точно, що вона буде. Поки я буду відчувати, що це потрібно, я буду робити все можливе. Бо як співається в одній пісні ТНМК - "Все одно добро закохає зло". Дуже вірю в це!

Текст: Катерина Сметана

Фото: "Клуб Добродіїв"