Марія Артеменко: «Благочинність має бути розумною та комфортною» фото

Марія Артеменко - засновниця благодійної ініціативи "Клуб Добродіїв", працює на посаді Senior PR у компанії «GresTodorchuk PR», яка спеціалізується на культурних проектах. В інтерв’ю для «Грушевского,5» Марія розповіла, яка повинна бути блогочинність і якої допомоги потребують діти-сироти. 

Марія, розкажи про благодійну ініціативу “Клуб Добродії”, як взагалі виникла ідея?

За збігом обставин я почала їздити в дитяче відділення Національного інституту раку. В свої тоді 18 років з великим емоційним натхненням думала, що можу рятувати життя. Відверто кажучи, через рік в мене «зірвало башню» і я зрозуміла, що саме тут я волонтером не можу бути. Мені важливо, щоб всі сили, які я вкладаю, були продуктивними  і приносили результат. В хворобах це складно. Бо скільки сил ти б не вкладав, і скільки грошей не назбирав, часто видужання не залежить від нас. Але зупинятися я не збиралась. Усвідомила те, щоб бути добрими потрібно бути сильним, а не безпомічним. Я почала їздити  в дитячі будинки, побачила дуже багато проблем, почала спілкуватися з психологами, соціологами - вивчати проблему сирітства  в Україні. Познайомилася зі спеціалістами, які вже давно працюють в  цій сфері і рік була просто волонтером в дитячому будинку. А потім в моїй голові почав структуруватися досвід, знання і почали вже виникали конкретні задачі. Потім був Євромайдан, в якому я активно приймала участь. І в кінці кінців прийшло нове усвідомлення: якщо ти хочеш вкладати сили в розвиток цієї країни, роби те що в тебе виходить найкраще. Далі компанія JWT, яка відгукнулась на прохання реалізувати мої ідеї в назві та візуальному стилі. Саме вони вигадали назву "Клуб Добродіїв" і візуальне оформлення. Паралельно я запропонувала і своїм активним знайомим долучитися до допомоги дитячим будинкам. Сформувалася команда із 5 дівчат: крім мене системною роботою з дитячими будинками займається Ніка Прохорчук, Наталія Фадєєва, Тетяна Дьякова, Ярослава Новосад, а з нами сотні волонтерів і благочинників, які долучаються до окремих проектів.

В чому полягала твоя робота волонтерства в дитбудинку?

Я ніколи не ставила собі цілі збирати тисячі чи мільйони гривень. Для мене головне, щоб сироти були конкурентноспроможними в суспільстві. Щиро впевнена, що не варто пропагувати ідею жалості, адже дітям-сиротам потрібні знання, навики та можливості, а не співчуття. В усіх п’яти дитячих будинках, якими опікується "Клуб Добродіїв", ми знаємо про дітей все - як кожного звати, про що вони мріють, чим живуть кожного дня, говоримо про страхи і мрії . До речі, окремим напрямом діяльності "Клубу Добродіїв" є здійснення найзаповітніших мрій сиріт.

Скільки часу потрібно, щоб дитина відкрилася чужій людині?

Важко сказати. Є така штука, що з самого початку в дитячих будинках діти налаштовані на споживацький підхід... який насправді виховало в них суспільство. Коли ми почали встановлювати з ними зв'язок, коли вони зрозуміли що ми відповідальні та щирі в своїх намірах, пройшло більше ніж пів року. Зате тепер волонтери, які з нами їдуть навіть вперше в своєму житті до дитячого будинку, позбавлені моменту притирки, бо діти довіряють тим, хто з нами приїжджає. Крім того, завжди перед поїздкою проводжу глибоку роботу з волонтерами, пояснюю їм наші цілі - що і як ми робимо, - разом готуємося до поїздки. Я зі своєї сторони, знаючи дитячий будинок і маючи трохи креативу в голові, можу сформувати що саме буде цікаво для дітей, а інша людина, яка має бажання реалізувати свій волонтерський поклик чи допомогти в світі, - продуктивно витратити свій час, натхнення і сили. Одне з головних правил "Клубу Добродіїв" - все має бути відверто. Дитина не зобов’язана з тобою спілкуватися, якщо ти їй не подобаєшся, або навпаки, якщо тобі не подобається дитина - ти не зобов’язаний її цілувати й обіймати, чи дарувати подарунки. Потрібно відразу визначати особисті кордони при спілкуванні з сиротами.

марія артеменко_дитбудинок.jpg


Які страхи вони мають?

Треба розуміти, що багато цих дітей вже пережили великі страхіття. Коли тобі дівчинка розповідає, що чотири з десяти ножів залишилися в ній після того, як її зґвалтував тато, то ти взагалі не можеш зрозуміти, як таке може відбуватися в світі. В Україні більше 90% - соціальні сироти. Тобто, це сироти, в яких є батьки, але вони позбавлені батьківського піклування. Це проблема алкоголю, наркоманії, чи психічної хвороби. Багато тих речей, що вони пережили, нам важко зрозуміти й усвідомити. Ми уявляємо масштаб катастрофи, але це велика психологічна проблема, з якою мають працювати професіонали, але й усвідомлювати волонтери при спілкуванні. З іншої сторони - у них абсолютно відсутня внутрішня мотивація. Вони бояться себе реалізовувати й шукати справжнього себе. Питання, навіть, не в тому, що їх покинули батьки, чи вони в складних життєвих обставинах. Я завжди кажу, що це не найгірший варіант: в них є руки, ноги, голова, вони можуть думати, ходити й займатися будь-якими справами. Тут головне - внутрішня мотивація і бажання жити. Банальний приклад. Коли ми анкетуємо дітей, аби дізнатися ким вони хочуть стати, - в 90% анкет вони говорять, що хочуть стати поварами, сантехніками, автомеханіками. Все. Це ті ПТУ, які знаходяться в районі їх села, далі цього вони навіть не думають. Люди чомусь вважають, що ті речі, які їм не потрібні, обов’язково знадобляться в дитячому будинку.

Збиранням старих речей, іграшок - Ви таким не займаєтесь?

Люди чомусь вважають, що ті речі, які їм не потрібні, обов’язково знадобляться в дитячому будинку. Якщо ми говоримо про розумну благочинність, то це не про віддавати те що не потрібно. В нас 5 будинків, де 64 дитини. У кожної дитини є розмір, вік, ознаки, за якими їй потрібно передавати речі. Якщо вже хочете передати речі, бажано, щоб вони були нові, або як мінімум, з хімчистки. Але головне, щоб ця річ підходило конкретній дитині.

Нас так в школі привчили, що тобі не потрібно, привези в дитячий будинок.

Я трансформувала цю передачу речей. Якщо ви хочете допомогти, приїдьте та навчіть їх зашивати ці речі. Якщо ви передаєте кофтинку - від цього нічого не зміниться. Дитина не стане чистіша чи опрятніша.

Скільки потрібно мати грошей, чи що потрібно мати, що потрібно зробити, щоб їздити з вами?

Благочинність має бути розумною та комфортною, а не коштовною. Це взагалі не головне. Не побоюсь сказати, що це банальне упередження і в деяких випадках відмазка. Головне для волонтера вирішити і сказати собі - "Я хочу допомагати". Потім потрібно знайти людей, які займаються цим професійно, знають яким чином це краще реалізовувати, які можуть надихнути і сказати як правильно допомагати. Потрібні сили, натхнення, час і бажання. Все те, що має кожен з нас.

Всі учасники "Клубу Добродіїв" займаються добрими справами поза роботою - це відповідальне хобі, яке йде паралельно з особистим життям, з професійним розвитком. Не знаю як ми встигаємо! Але це точно реально.

Ти побачила за ці півтора роки зміни в дітях? Можливо в них змінилася мотивація, мрії?

Звичайно. Наприклад, у нас була піврічна програма, яка називалася «Юний науковець». Ми розповідали про всесвіт, різні хімічні та фізичні явища через шоу і цікаві виступи. У дітей були домашні завдання, і вони збирали бали для того, щоб потім їх обміняти на подарунки. Вони назбирали гарним навчання бали і вирішили замовити спільний лот - великий батут. Це глибинна психологічна робота для того, щоб діти розуміли процес: якщо ти будеш старатися - ти отримаєш за це винагороду.  Ми націлені дати знання, які діти можуть використати  в побуті. До прикладу, дитина нам каже "Хочу стати кухарем". Ми відразу ж  домовилися з рестораном, який провів їм повну екскурсію: розказали яким чином реалізовуватися. Або ж знайомство з поліцією, яке викликало фурор не тільки у дітей, але, чесно кажучи, й у нас. В поліції є окремий навчальний напрямок - вони їздять в дитбудинки, розповідають про себе, говорять про насилля всі разом, - це важливі для дітей речі, коли поліція може стати для них точкою опору. Може в когось мрія зміниться і хтось захоче стати поліцейським. Це речі, які стовідсотково діють. Діти стають більш глибокими, відкритими, впевненішими.

марія артеменко _школа_волонтерів .jpg

Ви провели першу школу волонтерів. Скільки людей назбирали, як вона пройшла?

Чесно кажучи ця ідея давно вирувала в повітрі, просто не переходила до активних дій. До мене зверталося дуже багато людей, волонтерів - яким чином допомогти, і виходило так, що на кожній зустрічі я повторювала одне й те ж саме. Тому, спочатку була ідея провести внутрішню зустріч для нашої команди, але потім подумала, що людей й інших бажаючих потрібно також запрошувати.

Я запросила спікерів, домовилися з DEC place, які погодилися нас безкоштовно прийняти, підготувалися інформаційно. На зустрічі було десь 35 людей. Думаю, що для першого разу це добре, при чому, що анонсувати ми почали в понеділок, а захід відбувався у четвер. Це означає, що є попит, що це актуально, що нам потрібно в цьому напрямку рухатися.

Ми отримали гарні відгуки від тих, хто приймав участь, навіть отримали додаткові запити з Маріуполя та Львова на проведення такої школи.

Ти готуєшся вже до наступної школи?

Я зараз видихаю.  Знаю точно, що вона буде. Поки я буду відчувати, що це потрібно, я буду робити все можливе. Бо як співається в одній пісні ТНМК - "Все одно добро закохає зло". Дуже вірю в це!

Текст: Катерина Сметана

Фото: "Клуб Добродіїв"

Самые читаемые

Оставьте первый комментарий