"Хочеться ще встигнути пожити в умовах, коли ми б пишалися своєю країною".

Про домовленності з президентською партією та майбутні парламентські вибори. Скільки часу потрібно на реформування країни розповідав депутат від "Опозиційного блоку" Юрій Мірошниченко.  

Юрію Романовичу, наскільки професійний та ефективний нинішній парламент?

Ступінь і рівень кваліфікації наших депутатів і парламенту в цілому залишає бажати кращого. По-перше, тому що парламентська робота – це правова робота. Здебільшого, ми працюємо з документами. Ми є суб`єктами законодавчої ініціативи і відповідно повинні розуміти, що є закон, що є норма права і те, як регулюються відносини - це дуже й дуже висококваліфікована професійна діяльність депутата як законодавця. І в цьому сенсі в нас, звичайно, дуже багато прогалин, тому що людям, особливо тим, які приходять вперше в парламент, потрібен певний час, аби навчитися організації роботи, формулюванню певних законодавчих ініціатив тощо. Цей склад парламенту оновився на 70%, і далеко не всі з нових депутатів є фахівцями в галузі права та здатні писати закони. Це має певний вплив. Є багато людей, які зовсім не мають вищої освіти. Враховуючи, що парламент – не лише законодавчий, а ще й представницький орган, то в цьому сенсі – він є зрізом або дзеркалом нашого суспільства, його уподобань, цінностей та очікувань. Люди голосували за тих депутатів, які найбільш віддзеркалювали їх думки та очікування.

Напевно, мені як депутату, некоректно оцінювати свого роботодавця, яким є народ. Я поважаю вибір українців, але можу говорити про об`єктивні показники: розрив між європейськими очікуваннями, пов`язаними з підвищенням рівня життя, розквітом економіки, реформами, і реальністю, яка має місце. Ми не рухаємось у проведенні реформ до європейських стандартів, не наближаємось до них і по свободі слова, по безпеці роботи журналістів, по легкості ведення бізнесу чи по кількості залучених інвестицій. Я не беру питання, пов`язані з війною, а звертаю увагу на питання, пов`язані з діяльністю влади там, де вона може діяти – проводити певні реформи, які не пов`язані з збільшенням бюджетного фінансування. Багато чого регулюється саме правилами. Вірні, мотивуючі умови ведення бізнесу сприяють залученню інвестицій. Обмеження навпаки відштовхують.

Відповідно, існує дуже багато питань, нарікань і до виконавчої влади, і до нас – як до представників законодавчої влади. Це питання відкрите і я міг би бути набагато більш критичним у своїх оцінках зараз, і, можливо, дозволив би собі емоції, як представник опозиції і як людина, котра має правову освіту та досвід роботи в парламенті. Депутат – лише верхівка айсбергу. Разом зі мною в команді також і експерти, які займаються підготовкою законодавчих ініціатив.

Це велика команда? Хто ці люди?

Так, протягом періоду моєї депутатської діяльності, який ви охоплюєте в своєму рейтингу, звичайно, було багато людей. Це був і мій апарат, і багато людей, які представляли професійні спільноти. Тривалий час я працював над законом про адвокатуру, хоча він був остаточно ухвалений за авторством президента. Я очолював підкомітет, який займався питанням проведення реформи адвокатури, котру ми готували кілька років.

Стрижень всіх напрацювань ми виробляли разом з адвокатською спільнотою. Також,  це мала реформа нотаріату. Зараз у нас на підході закон про так званих присяжних виконавців. Це буде серйозна, на мій погляд, реформа з підвищення відсотку виконання судових рішень. Я вже не говорю про закони, які мали суспільний резонанс: наприклад, це доступ до публічної інформації. Я міг би дозволити собі більш критичну оцінку ситуації, якби не ті обставини, в яких зараз знаходиться країна. Хочеться ще встигнути пожити в умовах, коли ми б пишалися своєю країною

Можливо, саме критика потрібна?

Зараз проста критика спонукає до дискредитації інституцій. Я – державник, правник, людина, яка виробляла свою свідомість в контексті правових категорій і розумію, що ми повинні формувати у суспільстві повагу до інституцій. Незалежно від того, яким є президент як особистість, але інститут президентства відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні нашої державності. Як би мені подобалися чи не подобалися ті чи інші депутати або їхні професійні й особисті якості, я не можу дискредитувати інститут парламентаризму, так само як і Кабінет Міністрів, місцеву владу. Тому сьогодні, розуміючи, що молода українська демократія переживає серйозні випробування, коли домінує популізм, є втома суспільства  від суцільної демагогії,  я дуже обережний в огульній критиці, оскільки всі наші критичні зауваження – як публічних людей, до яких дослухаються, в яких є репутація – зменшує оптимізм громадян щодо майбутнього нашої країни. Я обережний, аби не розчарувати людей, не підсилити відчуття, що ми не здатні побудувати європейську, правову демократичну державу. Я впевнений – здатні. Я вірю в демократію і в правову Україну. Інколи, як людині, мені дуже боляче… Є депресії і розчарування… Але кожен день я намагаюся сумлінно працювати, навіть якщо обурююсь внутрішньо, як будь-яка людина, що піддається емоціям.

11667303_698327970271229_5894937897202018795_n.jpg

Можливо, варто, все ж таки, критикувати і розказувати людям про реальну ситуацію в країні тому, що вони очікують, сподіваються. На уряд Яценюка, наприклад, були великі сподівання, але він не справляється з реформами.

Я за чесність у відносинах. Чесність – це найкраща політика. Але цю чесність можна вдягти в різний одяг, надати їй різні форми. Ця чесність може бути порадою, а може бути звинуваченням. Наша політична культура, в переважній більшості, негаразди формулює у вигляді звинувачень і це спонукає звинуваченого ставати в позу захисту і агресією, відповідати негативом. Очевидно, що це не породжує виправлення ситуації. Але, коли це йде у вигляді поради…. Тут я знову повертаюсь до істин беззаперечних: Христос говорив – робіть людям те, що ви хотіли, щоб робили вам, і не робіть того, що не хотіли б. Коли я ставлю себе на це місце таких людей, – я не хотів би, аби мене критикували, а хотів би, щоб мені дали пораду, дали можливість зберегти обличчя, виправитися, а не просто звинувачували. Так і я – намагаюся, бачачи якісь негаразди, розуміючи, що це результат, можливо, низької кваліфікації або неправильної мотивації, – дати можливість людині виправитись, бо людина здатна виправлятись. Для нас важливо, щоб ми діяли як державники та бачили в кінці цього процесу певні зміни, надавали можливість кожному реалізувати себе. На жаль, поки правової культури у нас немає.

Скільки потрібно часу для того аби щось змінилося?

Мойсей 40 років водив євреїв, які вийшли з рабства. За радянської влади приватна ініціатива і свобода були значно обмежені. Тому нам – аби перетворитися з суспільства патріархального, де людина пасивна і очікує, що хтось згори йому забезпечить робоче місце; подумає – за що він буде жити, годувати своїх дітей, за що буде відпочивати тощо; коли відповідальність, інфантилізм, незрілість громадянська, перекладання відповідальності за своє життя, свою роботу, своє майбутнє на когось і щира образа; коли цей хтось «на горі» не забезпечив мене всім – потрібен певний період часу. Не хочеться, щоб це було 40 років. Мені хочеться ще встигнути пожити в умовах, коли ми б пишалися своєю країною. Моя дружина тривалий час працювала як журналіст, була редактором газети і в нас завжди були з нею дискусії. Вона говорила, що не розуміє як я взагалі працюю. От вона кожен тиждень тримає в руках результат своєї роботи, а я – наче працюю, щось роблю, а результату немає – ані через тиждень, ані через рік. Не бачачи результату дуже важко психологічно утримувати внутрішню мотивацію. Особливо, коли дієш в умовах недовіри, підозр, звинувачень. Можливо, така доля  у нас як політиків, котрі опинилися на цьому історичному зламі. Ми не можемо таврувати людей, це не середньовіччя

Не було думки взагалі залишити політику?

Була. Я прийшов з третього сектору в політику. До того як ми організували партію, очолював громадську організацію. Я був впевнений, що моя присутність в парламенті закінчилась. Ситуація в 2014 році була така, що не було ніяких об`єктивних для мене передумов, аби я став депутатом. Проте, на все воля Божа, і жодна людина не може вплинути на обставини, в яких вона опиниться. Я намагаюся бути сумлінним в своїй роботі. В цьому скликанні потрапив не до того комітету, де працював раніше – потрапив до комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Більш того, комітет мені довірив очолювати надзвичайно складний підкомітет з питань діяльності Державної пенітенціарної служби України. Я фактично з нуля почав формувати експертне середовище. Пенітенціарна система – це система відбування покарання, система слідчих ізоляторів, в`язниць. Жахлива ситуація в країні у цій сфері через економічну скруту, нашу стару каральну психологію, яка там панує, жахливі побутові умови.

Юрію Романовичу, над чим зараз працює ваш підкомітет?

Ми підготували 6 системних законопроектів і активно готуємось до реформування пенітенціарної служби. Готується новий Закон «Про пенітенціарну службу». На часі ми чекаємо від уряду інформацію по ньому, але вони «довго тягнуть». Можливо, буде альтернативний законопроект.

Пенітенціарна сфера – це серйозний пласт роботи, де я намагаюсь працювати і на сьогодні вже у нас сформувалась команда. У людей з`явилася надія, що ми можемо щось змінити. Коли до нас приїжджали експерти з Європейської комісії по запобіганню катувань, – у них були певні запитання, рекомендації, оскільки наша система – каральна, а ми намагаємось її перетворити в перевиховну, намагаємось повернути людину в суспільство, а не помститися їй за помилку або скоєний злочин. Крім того, на самому Комітеті ми працюємо і над реформою прокуратури,  поліції.

Цікава Ваша думка стосовно останніх призначень. Зокрема, призначення Паскала.

Не коментую. Я не прихильник отакої механічної ротації. Ми не можемо самим фактом перебування на посаді обмежити людину в доступі до участі в державотворчих процесах – це не чесно, не правильно, не демократично і, навіть, в умовах сьогоднішньої України – шкідливо. Я є представником суб`єкта на конституційне подання щодо закону про люстрацію – про визнання окремих його положень не конституційними в тій частині, де застосовується такий принцип: тільки тому, що людина працювала в правоохоронному органі або на державній посаді в певний період часу – вона на 10 років позбавляється права тут працювати. Провина не доведена, ніхто не перевіряє як людина працювала. Особливо, коли ми говоримо про рівень районів, областей, де ніхто не бачив президента, не брав участь в ухваленні рішень тощо, – а просто тому, що був на посаді. А як працював?.. Можливо, допомагав людям... Ми не можемо таврувати людей, це не середньовіччя. Ми хочемо застосовувати європейські стандарти, а обираємо інструменти і шляхи недемократичні. Зачистка призведе до наступної зачистки, коли влада зміниться, а потім ще до наступної і так далі. Чергового пленарного тижня ми будемо розглядати законопроект про державну службу. Ми повинні убезпечити державного службовця від політичних впливів. Є пряма норма Конституції, презумпція невинуватості і принцип індивідуального застосування санкцій. А тому не може бути колективної відповідальності, яка вже набуває ознак політичних переслідувань. Саме тому – багато осіб, на яких були накладені європейцями санкції, зараз їх позбуваються. Не було надано конкретних доказів по конкретному посадовцю, а просто тому, що людина перебувала на такій-то посаді, в такий-то період часу… Європейці на це не йдуть. Шляхом усунення з посад людей, які є фахівцями, сьогоднішня влада унеможливлює якісне проведення слідства.

Демократія, в першу чергу, – це процедура, чітке, неухильне дотримання правових норм. Якщо ми нехтуємо цими нормами, то цим ставимо хрест на існуванні демократії. Вона руйнується, тому що виникає суб`єктивний фактор дії на власний розсуд, а він породжує фактор лояльності і на цьому закінчується демократія, політична, економічна конкуренція. Відповідно, втрачає і суспільство. Це не той шлях, на який заслуговує Україна. Вона заслуговує на європейські стандарти, але згодом. Думаю, нам залишилось недовго чекати: трішки подорослішати, стати громадянами, суб`єктами життя суспільства, відповідальними особами, які виважено ухвалюють рішення – кого делегувати до влади, як ставитись до діяльності тієї чи іншої посадової особи, як не брати участь в корупційних аферах.

Ви згадали вибори. Чи є домовленості з президентською фракцією стосовно осіб, які пройшли на посади мерів? Наприклад, історія з мером Павлограда. ЗМІ та експерти гудять, що Опозиційний блок домовляється з президентською партією.

Вибори – це завжди рішення не політиків, а громадян. Коли політики вже обралися, вони, безперечно, домовляються, і добре, що домовляються. Якщо діє принцип ультиматумів, то їх протистояння перетворюється в суспільне протистояння. За кожним із політиків стоїть певна кількість виборців, які віддали за нього свої голоси. Громадяни дослухаються до його думки, він є лідером цієї громади. Якщо один і другий, маючи за спиною своїх прихильників, не будуть шукати компроміси, то це буде суспільне протистояння, яке руйнує державність. Це жахливий сценарій. Тому я – за діалог, співпрацю, домовленості. Що стосується самих виборів, то політики можуть домовлятися на етапі формування списків, можуть об`єднуватися в альянси, в другому турі агітувати один за одного, якщо є такі домовленості. Але те, що стосується безпосередньо впливу на результат виборів, – я не беру умови, коли йде фальсифікація, – то це рішення самого громадянина.

Громадянина підкупають популізмом політики, які потім домовляються.

Популізм будує довкола виборів багато емоцій, особливо коли йдеться про звинувачення або намагання дискредитувати того самого політика чи політичну силу, яка ділить з зацікавленою особою один електорат, змагається за вподобання його певного сегменту. Виборці «Опозиційного блоку» та БПП не перетинаються і між собою в них конкуренції, як такої, немає. А от виборці, які сьогодні лояльні до влади, є спільними і для блоку Порошенка, і для «Самопомочі», і для партії «Батьківщина», і між ними є конкуренція. Кандидати намагаються дискредитувати один одного шляхом звинувачення в певних стосунках з політичними опонентами. Це – маніпуляція, популізм.

Всі розуміють, що домовлятися треба і домовленості будуть, коли буде сформована рада. Мер має якось нею керувати, фракції мають якось співпрацювати. Всі ми – українські політики – маємо рівні права і обов`язки, всі складали однакові присяги і ми маємо працювати разом. Суспільство мало би вітати компроміси. Переговори мають бути прозорі. Предметом цих переговорів мало би бути формування певної програми розвитку міста, регіону, країни. Довкола цих ініціатив можна формувати альянси, команди, уряд, ділити на цьому тлі посади, пропонуючи кращих кандидатів. Це нормально, це – європейські відносини між політичними силами, навіть, якщо вони конкурують за голоси виборців.

Немає щирості в такому випадку.

Так, сьогодні ми трішки не зрілі, занадто емоційні і не щирі у своїх відносинах з виборцями. Але це наш хрест. Ми маємо його нести і не складати руки. Я маю на увазі людей, які не погоджуються з цим, які засмучені, що так є, але які поставлені на посади. Ми маємо кожен на своєму місці наближати Україну до тої культури, яка породжує і адекватне обрання влади, і сумлінний, соціально відповідальний бізнес, - за цим все йде. Культура – не лише в піснях, книжках, віршах. Є ще культура виробництва, політична культура, побутова і т.д. Поки ми на цих посадах – ми  повинні працювати, дуже часто навіть не бачачи конкретного результату відразу.

Чи є передумови для позачергових парламентських виборів? І чи потрібні вони взагалі?

Ми говоримо про дві передумови – політична і правова. Стосовно правової – її немає тому що дострокові парламентські вибори можуть бути результатом тих обставин, які описані нормами Конституції. Зміст цього полягає в тому, що влада стає недієздатною. Оскільки ми живемо за Конституцією, яка передбачає наявність коаліції як суб`єкта ухвалення рішень, то поки вона існує і парламент працює – ніхто не може припинити його повноваження. Навіть, якщо б ми 30 днів не працювали або розпалась коаліція і не створилась у визначений проміжок часу нова, – у президента виникає право, а не обов`язок призначити дострокові вибори. Наскільки він його застосує – залежить від політичного фактору. Або інша ситуація – коли суспільство не сприймає парламент, він втратив легітимність, його не визнають – це політичні обставини, які теж можуть спонукати позачергові вибори.

Які з цих передумов наближаються?

Політичні – наближаються – відсутність реформ, падіння довіри до уряду, розчарування багатьох громадян у тих політичних силах,  за які вони проголосували створюють певні передумови для дострокових парламентських виборів. Однак, лише політичних не достатньо, – мають бути правові, а вони залежать від того наскільки будуть реформи і наскільки будуть триматися головні стрижневі суб`єкти єдності, а саме – президент і його фракція, прем`єр і його фракція.

Чи важко подавати законопроекти будучи в опозиції?

Втрачається сенс їх робити. Ми значно знизили мою законодавчу ініціативу в цьому скликанні саме через неготовність сьогоднішньої коаліції розглядати наші законопроекти. Сподіваюся, що скоро ситуація зміниться. Ми зараз перемістили нашу законодавчу ініціативу на майданчик комітету, готуємо закони і підписуємо їх у багатьох депутатів. Є певна неготовність включати до розгляду в порядок денний законопроекти підготовані опозицією. Вони не включаються, – відповідно це марна трата часу, ресурсів і це прикро. Інколи віддаємо закони депутатам, які представляють сьогодні більшість або беремо собі співавторство, а їм якби віддаємо прапор.

Таким чином, для виборців партія або конкретний депутат нічого не роблять в парламенті.

Будь-яка людина, яка потрапляє в політику, проходить етап глибокого розчарування. Коли людина йде в політику щиро прагнучи щось змінити, не сприймає її як бізнес і стикається з нерозумінням, з підозрами, звинуваченнями, – дуже часто необґрунтованими, часто просто з ярликами, які навішуються, – в результаті цього є розчарування, навіть депресія. Але через певний час людина – або йде з політики, або знаходить в собі сили і залишається, формуючи імунітет. У мене він не бездоганний, дуже часто пробивається, але він є. Якщо ти вболіваєш за країну, то ти готовий віддати прапор комусь іншому і бути в тіні. Як говорять: роби що маєш, і нехай буде те, що буде. Бог все бачить, воно все вертається.

    Наталия Павлова



Загрузка...

Оставьте первый комментарий