Володимир Прокопів: "Якщо ти взявся за справу і віриш в неї, ти мусиш її доробити до кінця" фото

Щоп’ятниці видання “Грушевського,5” снідає з видатними людьми з політики, спорту, культури, бізнесу, які своїми діями, словами, проектами створюють історію нашої країни. Це неформальні та скоріше біографічно-особистістні розмови, які розкривають людину не лише як фахівця своїє справи, але і як людину, що живе таким самим життям як і ми з вами.

Одна з таких зустрічей відбулася з секретарем київської ради, заступником мера столиці, Володимиром Прокопівим. Молодий політик, професійний бізнесмен, принциповий, справедливий та щирий батько трьох дітей, який не боїться брати на себе відповідальність за країну та щоденно виборює право киян на гідне життя.

 

Володимире, як зазвичай розпочинається Ваш ранок? Ви сова чи жайворонок?

Я, як в анекдоті, завжди думав, що, по суті своїй, сова, якщо почну вставати дуже рано, то стану жайворонком. З часом я зрозумів, що стаю лише дуже змученою совою (посміхається – прим.ред), тому перестав проводити над собою експерименти, і ранок в мене починається о восьмій годині. Але працювати, зазвичай, доводиться до піздньої ночі.

Як Ви прийшли в політику, з чого починався Ваш шлях і чому саме політика в принципі?

Складне питання. Я прийшов в політику ще в студентські роки і почав співпрацювати з українською республіканською партією. Працював помічником у багатьох депутатів. Це було для мене цікавою роботою, проте я зрозумів, що заробити на держслужбі неможливо і почав займатись бізнесом. Але після Революції гідності прийшло розуміння, що якщо зараз ми - люди, які можуть щось створювати, будують країну, - не почнемо втручатися в політику, то скоро втратимо можливість працювати, займатися бізнесом. Такими були передумови повернення в політику.

В чому зараз полягає Ваша основна робота?

Основна моя робота - це координація роботи Київської міської ради, спілкування з депутатами, з громадськістю, яка зараз активно включилась в роботу. Це координація роботи КМР і центральних органів влади на шляху до реалізації проектів, які робить місто.

Які є недоліки в роботі, що, можливо, впливають на Ваше особисте життя?

Державна служба, бізнес і політика відрізняються між собою дуже сильно і я до цього не зовсім звик. Коли ти береш якийсь великий проект, вся команда працює поки він не буде реалізований, але потім є період, коли можна відновлюватись і готуватися до нового, і якщо ти щось робиш, хочеться робити це бездоганно. На держслужбі немає періоду відновлення сил - щось нове стається кожні два дні і з цим треба щось робити, це основний недолік, коли немає часу видихнути.

zNtH6_croper_ru.jpeg

Звідки тоді брати сили? Що дає сили та натхнення без відпочинку?

Якщо не говорити зараз про глобальні речі, а повсягденну роботу, маючи можливість впливати на різноманітні суспільні процеси, коли ти бачиш, що від твоїх дій вчора чи сьогодні щось змінилося – відкривається друге дихання, зявляються’ сили. Можливість спілкування з людьми, які також дуже багато дають для особистісного розвитку - це важко монетизувати, неможливо купити, а можна лише навчитися. І посада секретаря дає таку можливість. Як би я не говорив, що мене навряд чи змінить влада і доступ до прийняття рішень, я зараз чітко розумію, що Володимир Прокопів півроку тому, до того як став секретарем міської ради, і зараз - це різні люди.

Що саме змінилося?

Змінюється все: від розпорядку дня, до світосприйняття.

Ваші навики в бізнесі допомагають зараз в політичному житті?

І допомагають, і заважають. Я досі не можу зрозуміти і прийняти процес реалізації якогось проекту, який в моєму розумінні можна виконати за тиждень, а ми витрачаємо на нього півроку, оскільки за нашими процедурами спочатку тендер два місяці, потім сам проект – два місяці, і фінальний результат – через півроку. Мене це дуже дратує. Складно це усвідомити. З одного боку - це погано, бо дуже довго реалізовується, з іншого боку - ці процедури є запобіжниками від того, що колись комусь прийде в голову використовувати це на власну користь. Я досі не можу зрозуміти і прийняти процес реалізації якогось проекту, який в моєму розумінні можна виконати за тиждень, а ми витрачаємо на нього півроку

Ваша родина підтримує Ваші політичні кар’єру?

Ми з дружиною разом зі школи, познайомилися коли вона була в 9 класі, я - в 10-му, і прожили вже багато років разом, підтримували одне одного в будь-якій історії, не задаючи зайвих запитань. Так і зараз, дружина вважає, що якщо я прийняв рішення і вважаю, що так правильно – вона мене підтримає, так само як я підтримаю її починання.

А Ваші батьки?

Наші батьки не дуже підтримують цю ідею (посміхається). В мене дід був науковцем, батько - теж. Він дуже хотів, щоб я займався наукою. Нещодавно бачилися і батько каже: “Бач, сивіти почав в 30 років, навіщо воно тобі треба, ти міг мати всі передумови для того, щоб займатися наукою і це дійсно важливо, це те, що колись підніме країну, а політикою нехай займається той, кому не вистачає розуму”. В мене ж інша думка, якщо хтось розумний не буде займатися політикою, то не будуть розумні люди мати можливості займатися наукою.

Тобто передумовою захисту кандидатської дисертації, була батькова настанова?

Це була передумова батьківської роботи, так. Я один з небагатьох, хто писав дисертацію сам, своїми руками. Мені складно розуміти як люди пишуть її за рік, бо той, хто пише сам, розуміє, що це робота багатьох років. Я писав свою дисертацію 8 років.

Ким Ви мріяли стати в дитинстві,  і які професійні амбіції, можливо, вже є у Ваших двох старших дітей?

В 80-х роках все було стандартно і всі хотіли бути льотчиками, і я так само. Якийсь час я захоплювався розвитком комп`ютерних технологій, вважав, що це мені цікаво і цим буду займатися, але життя розставило корективи як вважало за потрібне. Син зараз займається футболом, мріє стати футболістом, а донька як справжня жінка ще не визначилась (посміхається).

Чим захоплюєтеся?

Захоплювався подорожами, туризмом - в Карпатах немає гори, на якій мене не було. В Криму ще було кілька, куди ми хотіли потрапити. Останнім часом немає часу навіть на елементарний відпочинок, але я оптиміст і вірю, що це зміниться з часом.

Які особисті і професійні якості потрібні для політика аби вести за собою людей, щоб до Вас дослухалися?

Думаю, немає універсальної формули, яку можна було б до всіх застосувати. Є речі, які необхідні в будь-якій справі, як в політиці так і в бізнесі - якщо ти взявся за справу і віриш в неї, ти мусиш її доробити до кінця, які б перешкоди не були на шляху.

Чи є у Вас політичні амбіції зайняти вищу посаду?

Поганий той солдат, який не хоче стати генералом. Я, будучи спікером міської ради Києва, думаю справився би з задачею бути спікером Верховної Ради. Чи будемо рухатися  в цьому напрямку - життя покаже. Якщо ми будемо справлятися тут, і мені буде не соромно дивитися Вам в очі за те, що ми робимо, я матиму моральне право претендувати на щось більше. Якщо ж це не вдасться, мені так само не буде соромно сказати, так само у вічі, що ми не справилися і хтось талановитіший має займатися цими речами.

Повну версію інтерв’ю з Володимиром  Прокопівим
 читайте в номері “Грушевського,5”

Текст: Наталія Павлова
Фото: Катерина Сметана



Загрузка...

Оставьте первый комментарий