Влада Литовченко: Представники влади глибоко недооцінюють важливість культурної дипломатії


08.09.2017 14:49:00



Влада Литовченко, кандидат історичних наук, експерт з культурноі дипломатії, розповіла ексклюзивно для видання "Грушевського,5" в чому полягає суть культурної дипломатії, як змінювалась роль державних та громадських діячів у сфері культурної дипломатії за роки незалежної України, чи є різниця між підходами та реалізацією культурної дипломатії в Україні та світі та якими, власне, проектами займається особисто пані Литовченко.

Пані Владо, Ви кандидат історичних наук, експерт з культурної дипломатії. В чому полягає суть культурної дипломатії? Чи важливий цей напрямок для країни?

Снимок экрана 2017-09-08 в 14.36.57.png

Культурна дипломатія – це елегантний тандем мистецтва і політики. Ми живемо у складний час верховенства економічної та військової сили, релігійної та расової нетерпимості, і єдине, що не дає розвиватись глобальним конфліктам – це міжцивілізаційний діалог. Цивілізовані країни чітко розуміють важливість культурної дипломатії у вирішенні національних завдань поза межами своєї країни. Вони підтримують зв’язок зі своєю діаспорою, популяризують культурні надбання та мову, пропагують державні досягнення та стиль життя країни. Звичайно, в це потрібно вкладати немалі кошти, але така «м’яка» дипломатія впливає на покращення позиції країни на міжнародній арені. Як приклад, відразу пригадується відомий «Альянс Франсез», державний орган Республіки Франція, що координує роботу з популяризації французької мови, культури, історії й традицій. Франція не є виключенням, усі високорозвинені країни Європи мають подібні організації: у Німеччині – Інститут Гете, в Англії – Британська Рада, в Іспанії – Інститут Сервантеса та ін.

Як культурна дипломатія допомагає представляти Україну у світі? За допомогою яких проектів?

На жаль, саме в цьому напрямку Україна мало розвивається. Представники влади глибоко недооцінюють важливість культурної дипломатії у популяризації держави за кордоном, зміцненні її економічних та політичних позицій. Наразі, перед Україною стоїть завдання знайти нові культурні образи і символи, відродити історичне минуле та розповісти про нього всьому світу.  

Для України тема культури є сакральною. Так історично склалось, що українці перш за все потребують духовного розвитку, чіткого розуміння моральних орієнтирів та осмислення свого шляху. Ми можемо терпіти економічне неблагополуччя, але не культурні та духовні утиски, це особливість нашої національної свідомості.

Попри несистемність «м’якої» дипломатії, робота все ж таки проводиться. З найяскравіших проектів можу пригадати виставу українського скульптора Йогана Пінзеля в Луврі, організовану спільно з Міністерством культури України та участь України у Франкфуртському книжковому ярмарку. Особливе місце займає функціонування Українського інституту у Швеції - недержавного культурного інституту, який було створено у 2015 році. У ньому спільними зусиллями волонтерів, громадських організацій та фондів організовуються культурні вечори, фестивалі, презентації, форуми, в центрі уваги яких Україна. 

Яку участь приймає держава? Як змінювалась роль державних та громадських діячів у сфері культурної дипломатії за роки незалежної України?

Україна наразі недостатньо використовує величезний потенціал культури та мистецтва в процесі формування привабливого образу держави. Проте, варто зазначити, що Незалежність подарувала нове життя «м’якій» дипломатії, активізувались громадські організації, фонди, почали приймати закони щодо створення Українських Інститутів за кордоном. Але знову ж таки зазначу, що важливо робити системні зміни.

Якими проектами займаєтеся саме Ви?

Проектів дуже багато. Зараз я очолюю Вишгородський історико-культурний заповідник, і ми спільно з державними інститутами, музеями, громадськими активістами та колекціонерами по крупинках відроджуємо історію Вишгородщини. Завдяки археологічним розкопкам, які проводились на території Вишгороду вдалося виявити, що місто було найбільшим гончарним центром Східної Європи. Археологічні знахідки були представлені на виставці «Князі та гончарі: археологічні дослідження давньоруського посаду Вишгорода XI-XIII століття» в Національному музеї історії України. Знаковим був проект організований спільно з Державним архівом Київської області - це виставка  «Київщина на картах XVI-XX століття», на ній було презентовано 30 старовинних карт із зображенням території історичної Київщини на різних етапах її розвитку. Один із останніх міжмузейних проектів – це Міжнародна історико-культурна виставка «Забуте Межигір’я» у Національному музеї Тараса Шевченка, яка вперше презентувала унікальні археологічні знахідки 2017 року з території Києво-Межигірського Спасо-Преображенського монастиря та Межигірської фаянсової фабрики.

 DSC_8491.JPG

.

Чи є різниця між підходами та реалізацією культурної дипломатії в Україні та світі?

Важливо враховувати досвід іноземних країн в культурній дипломатії, який нараховує вже не одне століття. У Європі є трійка передових лідерів у сфері «культурної дипломатії» - це Великобританія, Франція та Італія, проте світовим хедлайнером все ж таки залишається США. Цікаво, що державні інституції Америки прикладають мінімум зусиль для популяризації своєї культури у світі, адже найефективніший канал культурної дипломатії США це – поп-культура. Вона не вимагає постійного підживлення, ініціювання уваги, креативу та іншого, вона повністю обслуговує себе і виконує найголовнішу функцію – презентує яскраві фарби життя американського суспільства. Масова культура США має ефект магнетичної привабливості для молоді – це приносить вражаючий результат.

Успіх британської «м’якої» сили пов’язаний з популярністю англійської мови, престижністю британської освіти,  а також важливою роллю Великобританії в світовій історії та культурі. На відміну від США, культурна дипломатія Великобританії повністю взята під контроль держави.

Франція славиться своїм чітким розумінням важливості культурної дипломатії, як кажуть французи: «культура – це політика». Сфера повністю контролюється державою, і більше того, Міжнародна організація співпраці франкомовних країн світу «Франкофонія» на 80% фінансується з бюджету країни.

Що спонукає Вас займатися цим напрямком?

Я переконана, що міжнародна репутація будь-якої держави залежить не лише від політичного та економічного становища, а й визначається культурним потенціалом. Зміцнюючи та розвиваючи культурну дипломатію, ми впливаємо на політичне становище. Важливим стимулом займатись «м’якою» дипломатією для мене є підтримка української діаспори, яка на сьогоднішній день становить близько 15 мільйонів та є однією з найчисленніших у країнах Європи та Америки. Якщо дивитись на речі загалом, то українська діаспора – це енергія української культури, яка самостійно розвивається і живить сама себе. Але є один нюанс: якщо це середовище не «підживлювати» ззовні ідеями, інтересами, новинами, то є ризик втратити  величезний потенціал, який можна було б використати в стратегічних інтересах держави. 

Які ідеї та ініціативи щодо культурних проектів Ви, можливо, привозите з-за кордону?

Кожна поїздка за кордон – це можливість почерпнути досвід у моїх колег іноземців. Найголовніше, що я можу «привезти» – це розуміння важливості відроджувати історію, культуру і традиції та надихнути однодумців на нові звершення. Щоправда, багато чому можна повчитись і в українських професіоналів.

Яких гостей запрошували чи плануєте запросити задля налагодження культурних зв’язків з країнами?

Ми часто організовуємо міжнародні культурно-мистецькі проекти спільно з державними інститутами, музеями, посольствами та громадськими організаціями.  Три роки поспіль до дня народження Великого Кобзаря ми організовуємо Міжнародний культурно-просвітницький проект «Нас єднає Шевченкове слово» у Національному музеї Тараса Шевченка на який запрошуємо Надзвичайних і Повноважних послів іноземних держав та представників посольств. Цього року на святі було презентовано найбільший Кобзар в Україні, а Посли читали знакові для своїх народів твори мовою оригіналу.

DSC_0894.JPG 

.

Якими своїми проектами вже реалізованими та запланованими пишаєтеся?

Для мене кожен реалізований проект – це перемога. Ми намагаємось зробити історію цікавою, перш за все, для молоді. В інформатизованому суспільстві складно викликати інтерес до музеїв, виставок, лекторіїв, але якщо поєднати це з інтерактивом, то аудиторія зацікавлених збільшиться в двічі. Я вже згадувала про міжмузейний міжнародний історико-культурний проект виставку «Забуте Межигір’я», і от родзинкою її став експонат надрукований на 3D-принтері, безпосередньо під час відкриття. Потрібно відслідковувати, чим живе молодь та інтегрувати тенденції в сферу культури.  

Чи потрібні якісь законопроекти для підтримки та розвитку культурної дипломатії з боку парламентарів, Кабміну чи Президента?

Безперечно. Найперше, на що варто звернути увагу влади, – це критично низьке фінансування культури. Протягом останніх п’яти років бюджетне фінансування знизилось удвічі. В цілому, культурна дипломатія знаходиться під пильним наглядом українського політичного керівництва, але немає стратегії розвитку. Знову ж таки, немає відповідної статті бюджету, яка б забезпечувала постійне фінансування, а не «одноразові» вкладення. Проведення культурних заходів міжнародного рівня потребує немалих фінансових затрат, особливо, якщо місцем проведення події є територія іншої країни.    

В листопаді відбудеться наступна конференція ЮНЕСКО у Парижі. Чому від України буде запропоновано включити до календаря пам’ятних дат саме 100-річчя з дня народження Василя Сухомлинського та 100-річчя створення Національної академії наук України? Хто приймає такі рішення та яким чином?

Кожна держава-член ЮНЕСКО має право подати дві свої пропозиції до календаря пам’ятних дат, який укладається на дворічний термін. Пропозиція була ініційована Міністерством освіти та науки, Національною академією педагогічних наук, а також Секретаріатом Національної комісії України у справах ЮНЕСКО.  Чому саме ці пам’ятні дати, питання де в чому риторичне. Національна академія наук - унікальне інтелектуальне надбання українського народу, що славиться визначним внеском вчених Академії у розвиток світової науки і техніки. Постать Василя Сухомлинського знакова на світовому рівні, його творча спадщина, новітні підходи у вихованні  свідомої особистості за допомогою техніки споглядання прекрасного – це унікальні речі світового масштабу. Як показують роки праці в культурній сфері, ми вкрай недооцінюємо наше мистецьке надбання, а оговтуємось лиш коли світова спільнота припіднесе його. 

Коли Ви розповідаєте про Україну іноземцям, політикам та дипломатам інших держав, з чого починаєте, як характеризуєте нашу країну? Про які культурні надбання чи діячів потрібно розповідати світу, а, можливо, й самим українцям?

Іноземці люблять слухати про Україну, особливо якщо вже були тут, бачили сповнений історичним минулим Київ, колоритну та метушливу Одесу, спокійний та затишний ансамбль центру Львова, Києво-Печерську Лавру, Київський Софійський собор, Церкву Спаса на Берестові - цей перелік можна продовжувати до тисячі найменувань, а то й більше. Довго думати про що розповісти не потрібно, іноземці самі розпитують. 

Що наразі потрібно для того, аби побудувати правильний імідж країни? Яким він має бути?

Пригадую як екс-директор Польського Інституту в Україні та США Єжи Онух, влучно зазначив: «культурна дипломатія» – це не що інше, як продаж іміджу країни засобами культури». Нам пора сформувати пропозицію для світової спільноти, тому що попит на неї вже є.

Загальна обізнаність світової спільноти про Україну та її окремі регіони, дозволить покращити туристичний потенціал держави. Україна цікава іноземцям. Образ України можна вилаштувати з різнобарвних пазлів – кожен її регіон унікальний, з вражаючою історією та багатогранністю традицій.

По крупинкам не вдасться добитись гарного результату. Іміджева стратегія розвитку країни повинна бути затверджена на законодавчому рівні, а головне, вона повинна систематично виконуватись.  Робота над цим вже ведеться, Кабінет Міністрів України визначив Концепцію популяризації України у світі, яка розрахована на період до 2020 року та спрямована на покращення іміджу держави. 

Чи вплине на розвиток культурної дипломатії надання Україні безвізового режиму з ЄС? Як це можна використати для покращення пізнаваності України в Європі?

Безвіз розмив кордони, стало легше комунікувати з культурними інституціями Європейських країн. Тепер кожен науковець чи культурний діяч може поїхати в сусідні країни та почерпнути досвід роботи з проектами, налагодити контакти та домовитись про майбутню співпрацю.

Українці вдало користуються можливістю відвідати Європу і це чудово, адже ніщо так добре не презентує країну, як живе спілкування з її громадянином. Отримавши безвіз, Україна стала на чітко окреслений шлях вдосконалення. Перед нами постало завдання сформувати чітку стратегію позиціонування України в Європі і не тільки. До сьогодні ми спостерігаємо розмите, несистемне позиціонування держави у світовому просторі, особливо, якщо мова йде про культурну сферу. 



Подписывайтесь на аккаунт Грушевского,5 в Twitter, Facebook: в одной ленте - все, что стоит знать о работе украинского и мировых парламентов.

Новости партнеров