В Україні найвищий рівень рейдерства за всю новітню історію фото

«В Україні найвищий рівень рейдерства за всю новітню історію»

Президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України. Член Комісії з питань аграрної політики при президенті України (02.1999-11.2001). Народний депутат IV скликання. Про умови для розвитку малого та середнього бізнесу в агропромисловому секторі та про введення вільного ринку землі розпитали першого фермера в Україні Івана Федоровича Томича.

Іване Федоровичу, з чого розпочався Ваш політичний шлях і чи можливо було розвивати аграрну справу без політики?

Практично все життя я присвятив аграрній галузі. З дитинства допомагав сім’ї доглядати за тваринами, працювати на полі з самих перших кроків, які я робив на землі. В мене було відчуття любові і розуміння до праці на землі і до праці в сільському господарстві. Життя було не простим. Батько був куркулем, 60-ті роки. Практично в 9-10 років я вже працював з волами: перевезення, оранки, будь-які сільськогосподарські роботи, в яких ці тварини допомагали в господарстві. Вони постійно були у батька. І від того часу, значить, я хотів якомога більше пізнати всі секрети, так би мовити, всі успіхи, яких можна досягти у розвитку аграрної галузі, у віддачі землі, віддачі тварин, у їх продуктивності, можливостях. Закінчивши школу, пішов вчитись у сільськогосподарський технікум. Потім аграрний інститут. Уже в часи горбачовської перебудови, працюючи керівником господарства, заступником керівника, я почав аналізувати тодішній момент у розвитку аграрної галузі України. І у мене багато виникало запитань. Чому вкладається велика кількість ресурсів в аграрну галузь, а віддача низька, ефективність невисока? Чому ефективність праці загалом в сільському господарстві в нас залишається низькою в порівнянні із західними країнами? Тоді я глибоко усвідомив, що приватна власність, формування нового устрою на селі, фермерського устрою на приватній основі - принципово відкриває інші можливості в порівнянні з тією системою колгоспно-радгоспною, яка є.

Цими роздумами і розрахунками я почав серйозно займатись у 1977 році, і прийшов до власного переконання, що треба починати з себе. Працюючи в райкомі партії, я виступив з ініціативою щодо створення фермерського господарства. Я тоді не давав звіту, що це питання не господарське, а глобально політичне. В 1988 році я став першим фермером в Україні, і почав все більше усвідомлювати, що без докорінної зміни системи, яка була на той час, формувати фермерський устрій, робити радикальні реформи у сільському господарстві неможливо без громадського потужного руху, без об’єднання в суспільстві громадян, які розуміють це питання.

Політичні проекти, які підтримуються тими чи іншими фінансовими промисловими групами не мають ніякого відношення до прозорої демократичної виборчої системи

В 1990 році ми створюємо перший Організаційний комітет по створенню громадської організації - це «Асоціації фермерів України». Це був вже серйозний крок щодо політичної роботи і уже після 1990-х «Асоціація фермерів» була активним ініціатором створення політичних партій, зокрема: «Партії вільних селян підприємців», потім «Партія відродження села і Селянська демократична». Фактично, створивши Асоціацію формування політичних партій відбулося формування нової політичної системи в Україні, яка тоді була вже реальною можливістю після 90-х.

У 2000 році, коли ми з Віктором Андрійовичем Ющенко стали ініціаторами створення виборчого блоку «Наша Україна» і участі у виборах до Верховної Ради 2002 року. Ми отримали два мандати у Верховній раді 4-го скликання. Тоді цей інструмент для нас був одним із найкращих найяскравіших в плані можливості реалізації через законодавче забезпечення всіх тих ініціатив і напрацювань, які передували попередніх 10 років.

1604682_1405133133067969_709257580_n.jpg

Чи допомогли отримані мандати народних депутатів на законодавчому рівні у просуванні ваших багаторічних напрацювань?

Після 2006 року склалась непроста ситуація як в Фермерському русі, так і в Асоціації і з нашою партією «Відродження села» в зв’язку із тодішньою обстановкою. Фактично член нашої організації - Віктор Андрійович, скажімо, усунувся від реалізації того, що спільно за довгі роки напрацювали. Були важкі часи для нас і вони мене змусили діяти радикально: сформувати на основі Партії «Відродження села» виборчий блок і піти самостійно на вибори, знаючи, що ситуація дуже непроста. У нас не було ще достатнього досвіду і структури. Не було фінансування для проведення виборчої компанії. Але не це основне. Основне, що у той же час ми побачили як відбувається маніпуляція на виборах до Верховної ради. По-моєму, це був 2007 рік – позачергові вибори, коли самостійно селянський блок «Аграрна Україна» заявив про свою участь. Ми побачили, що все блокується, ми втрачаємо час і можливості. Якби зовсім інше ставлення було - не як до опонента, а як до партнера, - тоді зовсім інша ситуація була би по результатам нашого виборчого боку. На жаль, ми тоді не пройшли у Верховну раду. У політичному житті вже в той час почали домінувати не ідеї, а проекти політичних і фінансових ресурсів. Це було дуже негативним, поганим сигналом.

На сьогодні ми вже маємо у цьому плані вершину, де фактично політичні партії втрачені. Є політичні проекти, які підтримуються тими чи іншими фінансовими промисловими групами, маніпулюють у суспільстві і не мають ніякого відношення до реальної, прозорої, демократичної виборчої системи. У мене тоді був особистий протест до того, що формується і я зайнявся виключно громадською роботою, сконцентрував на тому, щоб питання, які ми виношували протягом довгого періоду можна було реалізувати через громадські організації.

Чим Ви займаєтесь зараз?

Зараз я не маю бажання займатись питанням участі в політичних партіях, приймати участь у виборах особисто. Хоча «Асоціація фермерів» і громадяни, як фізичні особи, члени Асоціації, безумовно зацікавлені брати участь у місцевих виборах влади і не тільки у місцевих, і на національному рівні, і регіональному. Зрозуміло, ми працюємо із спектром тих політичних партій, які більш підходять до нас, але це не є тією головною відповіддю, яка потрібна сьогодні в країні аграрному сектору. Сьогодні надзвичайно серйозна селянська, громадсько-політична сила. Її присутність і у парламенті і в Уряді зобов’язана дати відповідь на ті виклики і загрози, які є.

Як Ви оцінюєте роботу Верховної ради нинішнього скликання у сфері законотворчої діяльності щодо агропромислового комплексу?

Ну, перш за все, для того, щоб говорити про результативність, треба говорити у системі досягнення мети. Ось я це говорив з власного досвіду. Ми у Верховній Раді мали чітку позицію куди рухаємось у сфері розвитку аграрної галузі. І відповідно до цієї мети, скажімо, ми вибудували необхідність системного прийняття тої чи іншої законодавчої бази. Якщо ми говорили за земельну реформу, то ми тоді орієнтувались на ту законодавчу базу, яка вкрай необхідна. Я розпочинав з того, щоб людям надати землю. Немає ніде у світовій практиці, щоб країна, в якій йде війна, продавала власну землю.

Закон «Про виділення паїв (земельних часток) у натурі» - це був мій перший законопроект. Він, безумовно, вже був накиданий ще до цього. Але тут остаточно ми його відпрацювали і внесли на розгляд до Верховної Ради, не дивлячись на те, що я тоді як народний депутат був в опозиції. «Наша Україна» була в опозиції, але ці найважливіші для долі країни закони були підтримані і прийняті результативно і швидко. Чому цей закон був дуже важливим? Це точка відліку. Якщо не вирішене питання із землею, всі інші питання не мають ніякого серйозного змісту.

Ми прийняли 11 законів – це найбільша кількість законів у новітній історії України у сфері земельних відносин, у тому числі і базових. Але ми не встигли завершити всю законодавчу базу, яка б давала повністю відповідь щодо формування устрою і розвитку аграрного сектору. Це стало серйозною перешкодою в подальшому. Фактично, з 2006 року у цій частині майже нічого не зроблено. Йде боротьба періодично, перманентно тільки в одному плані: продаємо чи не продаємо землю.

Як Ви ставитесь до введення вільного ринку землі? Уряд планує розпродати 11 га і в результаті отримати близько 3-х мільярдів?

Мораторій завершується 01 січня 2016 року. Проте, там є одне питання - прийняття Закону «Про обіг земель». Закон такий можна прийняти протягом одного пленарного дня, і це не є перешкодою для того, щоб, скажімо, нічого не робити, а чекати 1 січня, коли наступить «щасливий день». Це день трагедії української нації і українського народу. Чому? Перше, немає ніде у світовій практиці, щоб країна, в якій йде війна, продавала власну землю.

Питання друге. Ми маємо сьогодні апогей корупції в країні. Сьогодні, практично, ні одне земельне питання не може вирішитись без корупційної схеми. Не заплатив за будь-яку послугу, яка б вона не була, значить нічого не вирішиш. Тотальне поле безправ’я і корупції, яке не дає ніякого шансу на справедливу ціну, на справедливий рух земельних ділянок до тих, хто хоче обробляти і працювати на них.

І третє питання. У сфері земельних відносин сьогодні ми маємо найвищий рівень рейдерства за всю новітню історію України. В першу чергу це стосується фермерських господарств. Центральна і південна частини України якраз найбільше потерпають від цього. Там грубо, цинічно, в зговорі з місцевою владою, підробляють різну документацію, тупо захоплюють землі, які знаходились в користуванні фермерських господарств. Але це не найвища, скажімо, точка проблеми. Найвища точка проблеми, що коли ці всі механізми не спрацьовують, спрацьовує один механізм просто грубого вбивства фермерів. І ми маємо дев’ять, за цей період цього року вбивств у власній хаті, на власній землі, які не йшли на уступки. Простими схемами не виходило, тому спрацьовував механізм вбивства і катування навіть.

І наступне питання – тотальна бідність. Тотальна бідність власників земельних паїв, сільських жителів, які сьогодні не можуть купити те, що необхідне, одягнути дітей, до школи відправити. У фермера сьогодні проблема, як купити пального, щоб посіяти. До речі, посівна компанія свідчить про те, що ми велику кількість не досіяли, і маємо серйозні проблеми. В першу чергу, є серйозна проблема: чим посіяти? За рахунок яких коштів посіяти? Більше 30 країн в світі резервують свої кошти по захопленню України. Путін підіслав своїх «зелених чоловічків». Китай зарезервував 70% коштів від потенційної скупівлі українських чорноземів. Те, що він зарезервував вже не один рік лежить. Сьогодні Емірати резервують серйозні кошти по входженню в Україну і на український ринок. 32 країни мають резерви. Тому, це не війна, яку ми маємо сьогодні. Це війна, яка в одну мить, без бою, навічно відбирає майбутнє в української нації, в українських людей.

Дорога до вирішення цих проблем повинна бути в законодавчому і у виконавчому плані. ЇЇ немає.

З 1 січня закривається ринок з Росією, як це вплине на економіку України в плані в плані плодово-овочевих, не зернових?

Те, що у нас відбулось за останні 2 роки в плані торгівлі з Росією, на сьогодні не є критичною загрозою ні по одній позиції для наших виробників. Жорстокого блокування експорту до Росії не відбудеться. Хоча, зрозуміло, це не є позитивним економічним механізмом, але це змусить переорієнтуватись, знайти інші ринки, інші можливості, стандарти виходу нашої продукції туди, куди це можна зробити. Ця біда заставила швидко переорієнтовуватись більшість аграрних виробників і тих, хто займається експортом продукції.

Чи є взагалі умови для розвитку малого та середнього бізнесу в агропромисловому секторі?

Сказати, що немає - буде несправедливо. Але якщо характеризувати потенційний круг людей, які можуть включитись, то це характеризує досить невелику частку. Що я маю на увазі, давайте по-простому розглянемо. Вчаться у наших вищих учбових закладах і не тільки вищих і середніх багато нашої молоді. У них в аграрний бізнес піти великий шанс?

Ні…

Майже нема. Шанси є у тих, хто має фінансові ресурси або займаються бізнесом у інших сферах. Статистика сільськогосподарських господарств показує, що більшість людей, які створюють фермерські господарства – це люди з бізнесового середовища. Не тільки аграрії: партнери чи родичі, знайомі, які допомагають створити їм бізнес, створити фермерське господарство чи аграрний бізнес. Тому, практичної можливості для більшості наших молодих людей – немає. Немає ніяких кредитів, ніяких програм, ніякої підтримки і можливості взяти землю. Це надзвичайно складне питання: якщо маєш якісь ресурси, то тоді можеш починати, якщо не маєш, то тоді ..

Журналіст Антон Баскаков
Фото: соцмережі




Загрузка...

Оставьте первый комментарий