Віктор Кривенко: "Якби не війна, я б не боявся дефолту" фото

Якби не війна, я б не боявся дефолту.

Віктор Кривенко, депутат ВР України VIII скликання, розповів про перспективи розвитку індустріальних парків в Україні, про децентралізацію під час війни та чи виграла Україна від реструктуризації валютного боргу?

Вікторе Миколайовичу, з 1 січня вступає в дію угода про зону вільної торгівлі? Які наслідки це матиме для економіки України?

Позитивні. Європейський ринок в 15 разів більший за ринок Митного союзу, він більш технологічний і вимогливий. Але те, на яких умовах підписана зона вільної торгівлі, є дуже дискримінаційною по відношенню до нашої країни. В нас дуже малі квоти на продукти з доданою вартістю. Потрібно вести дуже серйозну роботу по зміні параметрів. 

Які сфери господарства, на Вашу думку, найбільше потребують законотворчих змін для розвитку економіки? 

Законопроекти є наслідком розуміння процесів - як побудований світ. В економічній площині світ побудований на контролі доданої вартості. Тут економіка, в більшій мірі, визначає політику. Від цього треба виходити. Всі країни воюють за те, в кого буде додана вартість, а хто буде сировинним придатком.

Всі країни світу діляться на 4 рівні технологічного розвитку. Найнижчий рівень - це ті країни, які торгують тим, що вони викопали і тим, що виростили. Низький рівень технологічного розвитку - це ті країни, які організували хоча б якусь переробку своєї або чужої сировини на своїй території, створили робочі місця. Однозначно, ми повинні різними економічними інструментами зробити все, щоб нічого не виїжджало з України у вигляді сировини. Коли я розмовляю з так званими «псевдолібертаріанцями», які заявляють, що роль держави не потрібна та держава – «нічний сторож» і все само собою вирішиться, в такому випадку я прошу навести приклад хоч однієї країни в світі де така політика спрацювала. А локально, по відношенню до України, я запитую: хлопці, а добре, що у нас є олійна промисловість? Десятки тисяч людей працюють на мільярдні доходи в бюджет, а як ви думаєте як вона з`явилась? Ввели мито на експорт соняшника і з`явилася переробка. Головне, що так було всю історію економічного світу. Наприклад, коли Англія почала воювати з Венецією економічно, заборонили вивіз необробленої шерсті і з`явилась прекрасна ткацька промисловість в Англії. Кваліфікований інженер в Китаї на сьогодні заробляє вдвічі чи втричі більше, ніж інженер в Україні.

Середній рівень технологічного розвитку - це коли країна створює базову інфраструктуру, інфраструктуру виробництва освічених людей. Будуються університети, завозяться викладачі і ця нація на першому етапі здатна зрозуміти технології які є в світі, і здатна просто скопіювати те обладнання, ті виробництва, які будуть виробляти продукцію, створювати високооплачувані робочі місця всередині цієї країни. Всю історію людства так відбувалося: хтось був лідером, а хтось його копіював. Спочатку це виглядало смішно.

Всі сміються з Китаю та їхньої продукції. А через 10 років в Китаї будуть одні з найкращих автомобілів і заводів. Кваліфікований інженер в Китаї на сьогодні заробляє вдвічі чи втричі більше, ніж інженер в Україні. І найвищий рівень розвитку - це країни, які створили такі умови, що в них може народитися ідея, яка буде втілена в технологію. Це однозначно ефективніше працює коли є свобода, воля. Але ми бачимо приклади, що технології можуть створюватися і в тоталітарних державах і в «шарашкіних» конторах: Радянський Союз, Північна Корея.

В 1990 році Україна знаходилася на найвищому рівні по чотирьом галузям. На сьогодні єдина галузь, яка може повторити минулий досвід, - це високотехнологічна промисловість, куди входять літакобудування та космічне машинобудування. В інших галузях ми навіть на середньому рівні не знаходимось. Зараз, ми скочуємося до агросировинної держави, яка торгує тим, що вона викопала і виростила. І це є величезна проблема. На жаль, є частина апологетів, які розповідають, що бути виключно сировинною корзиною світу - це призначення України. Це прекрасний напрямок і його треба використовувати. Ми повинні стати еталоном якості продуктів, але треба дуже обережно підходити до питання з генно-модифікованими продуктами. Ми повинні стати еталоном у виробництві продуктів харчування. Це величезний обсяг інвестицій та створення високооплачуваних робочих місць. Із зерна можна витягти понад 40 продуктів, з яких половина торгується на біржах і в кожній тоні зерна можна отримати 300 доларів додаткової вартості. Так само по лісу, по руді. Ми повинні вводити експортні мита, але паралельно з введенням дешевих кредитів на створення переробної промисловості.

Я не так давно був у Литві. Потрібно щоб наш міністр економіки подивився на правильну економічну політику в цій країні. Можна просто відкрити сайт міністерства економіки Литви і подивитися кількість інструментів, які вони використовують в економічному стимулюванні бізнесу. Вони роздають безповоротну допомогу компаніям по 60 тисяч євро на сертифікацію. Наприклад, якщо побудувати завод у Східній Німеччині, то від всіх витрат - молоток, проектні роботи, устаткування, - держава повертає 25%.

Горизонтальні і вертикальні реформи - основа політико-економічного прагматизму. В наших реаліях, на першому етапі, це має бути визначення чотирьох пріоритетних напрямків: машинобудування і шість його підвидів (авіакосмічне, автопром, агро, судно, енерго), високі технології, біотехнологіі, переробна промисловість і енергозбереження. Далі ці напрямки потребують вже своїх інструментів підтримки - їх у світі безліч, і всі країни з нормальними урядами їх використовують. В цих секторах, на жаль, у нас грабіж і мародерство. Ми не можемо перейти на відносини чиновник-компанія. В нас це відносини держава-галузь, а в галузі повно конкуренції. Вітчизняний чи іноземний інвестор, державна компанія - для нас немає значення хто є власником. Просто в цьому секторі створені умови, які конкурують з сусідами. Навколо України близько шестисот так званих офшорів (тільки в країнах сусідах), в них і так прекрасні умови створені для бізнесу (Польща, Словаччина), але вони створюють території, де умови ще кращі. Це відбувається через податкове стимулювання, через підведення інженерно транспортної інфраструктури і через зняття різних бюрократичних перепон. Великою помилкою є похід людей в політику, якщо вони до цього не готові

Вікторе Миколайовичу, чи змінилися Ваші враження від початку приходу до Верховної Ради і зараз?

Ні, не змінилися. Я доволі давно знаходжусь у державному секторі, з 19 років. Співпрацював з такими підприємствами як «Південмаш», «Дніпрогес», «Укроборонпром», «Спецекспорт». Я був радником багатьох керівників держави на громадських засадах, тому розумію закони, на яких все це діє, і вважаю, що великою помилкою є похід людей в політику, якщо вони до цього не готові. Як казав класик: «якщо у вас шкіра тонша, ніж у носорога, то вам нема чого робити в політиці». Я живу по принципу, що в світі не буває ніколи нічого несправедливого і не логічного. Треба розуміти базові речі, причинно-наслідкові зв’язки. І в цьому відношенні, все, що відбувається - все логічне. Суспільство соціально матеріалізували, реорганізували і доводять до того, що люди не заробляють гроші, а у більшості домогосподарств є різного роду субсидії та дотації. Тобто, суспільством з такими патерналістськими настроями набагато легше керувати подачками. В 1998 році Лазаренко роздавав по 20 грн до пенсії, і завдяки цьому партія «Громада» пройшла до Верховної Ради. Зараз відбувається схожа ситуація. Все відбувається циклічно.

Які перспективи розвитку індустріальних парків в Україні?

На жаль, в Україні всі слова є ураженими. Через невідповідність форми змісту іде знищення слів. Сама назва немає значення. В Туреччині індустріальні парки називаються особливими економічними виробничими зонами. Питання заключається в інструментарії і на чому вони сфокусовані. Наприклад, у нас компанія Ernst & Young розробила попереднє техніко-економічне обгрунтування, спеціально залучали компанії світового рівня. Всі країни використовують сотні інструментів, але інтелектуально слабким країнам, де суспільство налаштоване на популістів, експортується ідея вільного ринку тому, що тоді, коли я зніму ваші тарифні бар`єри, мені головне, щоб зайшли мої компанії. Вони сильні і переможуть всі ваші. Потім частину позакривають. Єдина проблема, це якщо у вас є закритий ринок і якщо він платоспроможний. Раніше війнами скривали ці ринки, зараз це забезпечується завдяки безсуб`єктній політиці по входженню у сусідню торгову організацію, підписання зони вільної торгівлі на невигідних умовах з тією чи іншою країною.

Хто основні гравці, монополісти в агробізнесі?

Я не є фахівцем конкретно в аграрному ринку. Для нас немає значення хто гравець. Держава повинна встановити такі правила, які створять високооплачувані робочі місця. Наша задача забезпечити достойним життям 45 мільйонів населення. На сьогодні, наша економіка не може забезпечити навіть 30 мільйонів, решта вже харчується з економіки інших країн (заробітчани і члени їх сімей). Держава повинна, в тому числі і в агросекторі, встановити такі правила, щоб максимально залишати додану вартість і як наслідок податки, високу зарплатню людям на своїй території. А хто власник - немає жодного значення. Тут більше вбачаються не економічні аспекти, а аспекти національної безпеки, тому що треба зберігати ідентичність.

Чи виграла Україна від реструктуризації валютного боргу? Чи вдалося уникнути технічного дефолту?

На мою думку, Міністерство фінансів повинно було провести попередні консультації з керівниками парламентських фракцій, з бюджетним комітетом, а не ставити нас в позицію коли не голосування було б автоматичною відставкою уряду. На мою думку, умови не є тим максимумом, який можна було виторговувати в наших західних партнерів, хоча до кінця не можу стверджувати, бо я не був на цих переговорах. Якщо ми доживемо до 2021 року як незалежна держава, ми зможемо ці умови переглядати. Зараз, якби не війна, ми ніколи б не проголосували за ці речі, зараз фактично не мали вибору. Позитивом є те, що на 4 роки маємо передишку в замороженні всіх цих речей. Взагалі, якби не війна, я б не боявся дефолту. 90% країн, які пройшли через дефолт, просто зафіксували нижню точку і потім пішли вгору, почали розвиватися. В умовах війни, однозначно було б використано не голосування, це однозначно відставка уряду і як наслідок - дострокові вибори та величезний соціальний конфлікт. Зараз розігрується сценарій розвалу держави з середини. Коли у чиновника мала зарплатня, він придумає як вичавити хабарі з бізнесу.

Чи не буде це борговою ямою для наступних поколінь, адже доведеться платити процентну ставку від ВВП?

Величезна загроза – з одного боку, з іншого - ніколи не пізно оголосити дефолт, якщо буде не під’ємно, з третього боку є західний світ, який зав’язаний тут на приватний бізнес і буде зацікавлений у найвищих темпах зростання економіки в Україні. Безумовно 40% від ВВП - це не реалістично, ми стільки на сьогодні не збираємо в бюджет. Питання зараз не стоїть - як ми будемо потім платити по зобов’язанням, питання на часі - як зберегти державу і почати вести правильну економічну політику. Особливо, я вважаю, абсолютно не реалістичним, по будь-якому сценарію, сплату 40% від ВВП, але якщо уряд це прийняв, то це частково якась психологічна річ, якою вони закривають реструктуризацію. Як українцю мені, безумовно, боляче дивитися на таке ставлення до України, на ставлення, яке було до інших європейських країн протягом останніх 24 років, починаючи з Польщі та закінчуючи Грецією. Якби не війна, наша позиція могла би бути набагато жорсткішою. Хоч так, хоч так дефолт, але так він технічний і світ не зупиняє програму МВФ.

Ви згадали, що були в Литві, чи можна використати досвід цієї країни у децентралізації для України?

Я під час війни взагалі не сприймаю децентралізацію, але ті зобов’язання, які бралися перед виборцями, потрібно виконувати. Нам би в Литви взяти їхню економічну політику. Дуже важливо, щоб наш міністр економіки поїхав до Литви і ознайомився з тим, як в країні створюються робочі місця, як країна співпрацює з бізнесом, як уряд його підтримує. Дерегуляцією в них займається невеличке управління, а в нас ціле міністерство стало міністерством дерегуляції - це величезні проблеми. Зараз там з’явилась пані Микольська, я з нею особисто не знайомий, але бачу, що вона справді хоче робити кроки по суб’єктній, торгівельній політиці, це нормально, і всі країни цим займаються. Подивіться на американські антидемпінгові розслідування, на європейські нетарифні бар`єри. В інноваційній, інвестиційній політиці і ще в десяти політиках, якими ми маємо опікуватися, на жаль, немає усвідомлення, що це є міністерство економічного розвитку та торгівлі, а не регуляторна служба. Тобто, у нас міністерство намагається підмінити собою повністю відомство пані Ляпіної. Ніякої дерегуляції без підняття чиновникам рівня оплати і рівня відповідальності, щоб за корупцію саджали на пожиттєве ув’язнення і конфісковували майно. Вона не спрацює. Коли у чиновника мала зарплатня, він придумає як вичавити хабарі з бізнесу.

Чи дозволить запропонована децентралізація розвиватися місцевому бізнесу, чи вплине на економіку регіонів?

По-перше, ми вже провели фінансову децентралізацію. По-друге, нам дуже важливо передати якомога більше повноважень, залишивши механізми жорсткого контролю над сепаратизмом і «гетьманством», але віддавши економічну політику на місця, щоб люди не звинувачували в усьому центральну владу в Києві, а ходили на вилах перевертати свою адміністрацію. Щоб нарешті люди ходили на вибори. На вибори в місті Києві прийшло дуже мало громадян. Тобто всі, хто не голосував, не мають жодного права висловлювати якесь незадоволення. Прийдіть, повикреслюйте всіх, якщо вам ніхто не подобається, але прийти й проголосувати - це громадянський обов’язок кожного.

Звичайно, потрібно, щоб міста, райони змагалися між собою за підприємства, за бізнес. Наприклад, керівник міста Чікаго переманює штаб-квартири великих корпорацій в своє місто, щоб ті в майбутньому наповнювали місцевий бюджет.

Зараз під час війни, без досконалого виборчого законодавства, віддавати в східних та центральних районах владу місцевим радам дуже проблематично. В більшості - це організовані злочинні угрупування, які сидять в одній «бані» і визначають хто по якій партії піде у місцеву раду, а потім вибираються і продовжують грабувати. Без центрального контролю з центру це не можна робити однозначно.

Оставьте первый комментарий