Тарас Чорновіл про "Ноєвий ковчег" Петра Порошенка фото

Про якість нинішнього скликання, за що потрібно карати народних депутатів та що таке "Ноєвий ковчег" Петра Порошенка запитали у депутата VI скликання Тараса Чорновола.

Які є позитивні моменти в Раді VIII скликання?

Плюс в тому, що немає «явних» регіоналів. Є пострегіонівські партії, але це зовсім інші партії. Немає однієї централізованої контрольованої з Росії політичної сили. Ці партії розгублені, і не становлять ніякої загрози. Нарешті немає комуністів. Немає якогось одного центрального олігарха, який може контролювати Раду, який може мати на неї найсильніший і найбільший вплив. В цьому є позитив.

Які розчарування?

Зрозуміло, що є дві великі потужні фракції (ББП і Народний фронт, - прим.ред), які представляють владу, які несуть відповідальність, які не можуть грати в популізм. Але вони замкнуті на корпоративних інтересах, які задіяні на певних персоналіях. Хтось на Авакова, хтось - на інших, і у цих фракціях можуть виникнути свої певні потяги до не зовсім відповідних дій у законодавчій сфері.

Це завжди є така загроза, коли законодавча влада зливається з виконавчою. Була надія, що три фракції коаліції плюс три групи, які є в опозиції зможуть зіграти роль певної противаги. Оцінюючи їх, я розумію, що Юлію Тимошенко завжди тягне на популізм. Рік назад вона себе представляла більш-менш адекватно, коли створилася ця Рада. Також, надія була на «Самопомічь». Найбільша, бо вони себе позиціонували як чесні політики для мудрих людей. Ніхто б тоді не повірив, що вони стануть такими матьорими популістами, якими вони насправді зараз стали, переплюнувши і Юлю і Ляшка.

Зараз в Раді присутні всі олігархи і їх впливи десь врівноважуються. Але появилися фактори, які можна окреслити як:

  • повна безвідповідальність народних депутатів взагалі

  • виявилося, що ці люди не готові до демократії

Вони могли б бути хорошими депутатами, якби над ними стояв, умовно кажучи, німець з машингвером, або Порошенко з дубинкою, або Яценюк з петлею чи з сокирою в руках. Без цього вони виявилися не адекватними для роботи.

Причина в тому, що дуже часто у виборчі списки і на округи проривались люди, які більше вміють горлопанити, більше кричати, більш привабливо себе представити і більше розрекламуватися. Це є достатньо типова ситуація.

Наприклад?

Ось, наприклад, Юрій Ганущак, один з авторів регіональних реформ, автор багатьох змін, які зараз відбуваються, тієї ж реформи про децентралізацію. Геніальна людина, але він тихий, мовчазний, спокійний, його врешті решт «Батьківщина», від якої він колись йшов на минулих виборах, зняла з округу, щоб проштовхнути представника «УДАРу» по політичним домовленостям. Він, напевно, єдиний, хто з Києва заслуговував на те, щоб стати депутатом, а пройшли ті, хто наробили багато шумового ефекту.

В чому тоді проблема?

Це проблема відсутності елементарної людської культури, я вже не кажу про політичну культуру, і відчуття відповідальності.

Плюс технологічні проблеми, які виникли, принаймні, в двох великих фракціях, і які зараз їм серйозно шкодять. Це так званий принцип «рукавички» або «Ноєвого ковчегу». Що робить Порошенко, ще починаючи з президентських виборів? Весь час хоче всіх тягнути до себе. Всі розказують, що це якась там технологія, щоб усіх задушити в своїх політичних обіймах. Насправді, це є стан душі, це є його психологія. Тут не треба шукати якихось подвійних ознак, просто це є людина, яка вважає, що потрібно щоб всі були разом. Він хотів щоб було менше роздрібненості, щоб була одна єдина мегафракція, але одна велика мегафракція має сенс тоді, коли ти можеш нею управляти у дуже жорсткий спосіб. Це принцип «Ноєвого ковчега», коли виявляється, що на кораблі може відбутися бунт, тому що прийшли люди на яких ти навіть морального впливу не маєш, бо вони впевнені в своїй зірковості, ось вам і результат.

Ви ж бачите, як швидко з фракції посипалися ті, хто на популізм легко сідає. Ті, хто вважає, що на цих виборах ліпше бути не з владою, а в опозиції. Порошенко, як би там не було, не диктатор. Він дипломат і демократ, а людям які з’явилися в Раді, треба над собою хама і хазяїна.

Тобто можна сказати, що в Україні політична еліта досі не сформована?

Політична еліта є недоформована. Є професійна фахова еліта, є певна і політична еліта. Але вона немає двох речей: немає від низу до верху цілісної структури. Вона інтеркалярна – уривчаста. Є люди, які дійсно дуже добре оцінюють, розуміють і сприймають процеси. А є дуже багато поверхових людей, їх дуже багато і серед політологів, і серед кандидатів політичних наук, і серед депутатів.

Сподіватись на те, що реформи відбудуться нормально не доводиться. Плюс, у нас же недоформований виборець. Хіба люди аналізують до кінця кого обирають? Якби люди аналізували, у нас би не відбувалися політичні катаклізми, у нас би були нормальні політичні ліфти. Людям треба дивитися, який депутат, де і як працював, який дав результат. А у нас як? Хто найбільше покричав, то все, в нього рейтинг одразу летить вгору.

Зараз появляються якісь там рейтинги на мера Києва з боку таких людей як Корбан і Гусовський. Це, до речі, дві партії зеленого кольору.

Коломойського?

Так, і, чесно кажучи, в мене очі на лоба лізуть. Люди, що не бачать чим займався Корбан у 90-х роках? А люди взагалі знають чим Гусовський займається? Хоч щось про нього знають?

Чому так відбувається? Це ж вже не перше покоління виборців.

Це, напевно, є болісна українська традиція, яка, на жаль, буде існувати у нас ще довго, тому що їй сотні років. Це проблема оцінки політичних процесів. Українці демократи за своєю суттю, на відміну від Росії, у нас ніколи не було в народі сприйняття тоталітарних напрямків і течій, тому що ми демократи. Але у всьому іншому ми все-таки розгільдяї. Коли народ виростає століттями в такому режимі, то очевидно, психологічно з’являється певний момент анархічності і трошки безвідповідальності за свій вибір, за свої вчинки. І це дає такий ефект сучасної безвідповідальності виборця. Тобто, це наша проблема, і ми самі, я думаю, з цим довго не справимося. Тому, велике значення має входження до певних структур, які обмежують право твоєї свободи. Це можуть бути Євразійські структури, Європейський Союз, але це для нас катастрофа. В Європі зі своїм популізмом наші політики гратись не зможуть, а вони цього не хочуть.

Євроінтеграція в майбутньому поставить нас в залежність від європейських законів і це буде найбільший подарунок, тому що наш народ не спроможний переступити межу крайньої стопроцентної відповідальності за того кого обирає. Ми не єдині такі в світі, але у нас це також є.

Чи потрібно вводити кримінальну відповідальність за невиконані обіцянки, за популізм?

Звільнити депутата, вигнати, засудити можна за Конституцією, яка передбачає, що для цього треба пройти процедуру зняття недоторканості. Конституція передбачає припинення депутатського мандата в разі смерті депутата, в разі втрати українського громадянства, навіть не у випадку, коли у депутата подвійне громадянство, а втрати українського громадянства. Або ж до нього має набути чинності звинувачувальний вирок за скоєння важкого чи умисного злочину. Тобто застосувати щодо них закони дуже важко.

Що стосується громадського контролю влади, яким чином звичайні люди можуть вплинути на політиків і чиновників?

На жаль, Україна пішла шляхом повільних реформ. Цей шлях буде тривати років десять. Суспільство може зробити смітникову люстрацію, вона буде діяти три дні - на четвертий день з’являться кооперативи, які за гроші будуть влаштовувати люстрації не тим, хто на неї заслужив, а тим, хто комусь заважає. Це не підходить.

Немає іншого варіанту, крім впровадження нормальної судової системи. А механізми громадського контролю ведуть, власне, до того, що ми маємо примусити депутатів реально працювати. Нам треба зафіксувати в Законі «Про регламент ВР» таке поняття, як результативне голосування, і ввести норму, можливо, її ввести в Закон «Про статус народного депутата» і, можливо, в майбутньому - при змінах до Конституції, де має бути написано, що депутат зобов’язаний по кожному питанню визначитись результативним голосуванням, і написати, що результативне голосування по волі депутата це одна з трьох кнопок. А далі ідуть вже оргвисновки, які можна теж записати в законі і використовувати як громадський засіб впливу. Наприклад, якщо зафіксовано, впродовж дня одне, або два-три нерезультативні голосування, тобто депутат не натиснув на одну з кнопок з будь-якого питання - йому було просто ліньки натиснути кнопку. І якщо він, умовно кажучи, 5% з голосувань пропустив, це має бути підставою для не нарахування зарплати за тиждень, а не за той конкретно день.

А далі треба починати ту саму обструкцію, яку рух «Чесно» і інші рухи робили по «парнокопитному» голосуванню. Обструкцію де завгодно: в пресі, на телебаченні, під ВР, в кулуарах Верховної Ради журналістами, які мають вимагати показати цих розгільдяїв. Пікети під будинками, де вони живуть. Звернення до партій: «ніколи в житті більше не висувайте такого кандидата в депутати», розсилка листів по інституціях, чи навіть поіменно по виборцях у тому виборчому окрузі, де пройшов цей депутат - це діє дуже швидко. Цей «тролінг», має бути закріплений юридично. Я весь час пропоную нардепам прийняти закон про результативне голосування. Виходячи з нього, виборець, дістане механізм контролю. Якщо немає диктаторського тиску повинен бути тиск від суспільства.

Антон Герасименко



Загрузка...

Оставьте первый комментарий