«Свобода» - це одна велика родина і для мене – це не просто робота – це частина життя фото

Минулого року, коли я вперше потрапила до Верховної Ради і побачила там Христю Равлюк, не одразу зрозуміла, що вона – прес-секретар: елегантна, вишукана, щодня у новій сукні та обов’язково на підборах. А коли дізналася, яку партію представляє – здивувалася ще більше. Про власний стиль, роботу в парламенті та комунікації зі ЗМІ, розпитали Христю Равлюк, прес-секретаря партії “Свобода”.  

 Христя, з чого і коли почався Ваш професійний шлях парламентської роботи?

В 2010 році закінчила другу вищу освіту в Національній академії державного управління при Президентові України і дуже прагнула залишитися працювати в Києві. На той час  - це було досить важко. Прийшла до влади інша команда: я починала вчитися за президентства Ющенка, а диплом отримала в день інавгурації Януковича.

Все своє свідоме життя підтримувала демократичні сили – демократичні та проєвропейські і знайти роботу в іншій системі координат було важко. Коли змушена була повернутися в Тернопіль, люди, які знали, що шукаю роботу в Києві, запропонували спробувати себе в парламенті. Тоді створювався секретаріат опозиційного уряду і мені запропонували роботу, без жодних обіцянок. Вирішила ризикнути, поїхала і жодного разу про це не пошкодувала.

Дуже люблю Тернопіль, звідти родом, там пропрацювала багато часу, багато в мене з цим містом гарного й приємного пов`язано, але дуже хотіла залишитися в Києві, тому, в 2010 році почала працювати в Парламенті. Після того як опозиційний уряд розпустили, була помічником народного депутата. А в 2012 році коли партія “Свобода” зайшла в парламент, прийшла працювати у секретаріат фракції і за деякий час почала займатися прес-службою. Мені доручили роботу прес-секретаря Олега Тягнибока і всієї фракції «Свобода» в парламенті. Дуже тішуся, що за чотири роки співпраці з цією структурою жодного разу про це не пошкодувала, а навпаки – дуже пишаюся. «Свобода» - це одна велика родина і для мене – це не просто робота – це частина життя.

Чому саме “Свобода”?

Вірю в перспективу і в майбутнє цієї політичної сили. Це єдина партія в Україні, яка має свою визначену ідеологію. Ми дивимося в одному напрямку щодо розвитку держави, її майбутнього. Мене виховували в патріотичній сім`ї і тому важливо, щоб і колеги по роботі, і друзі були однодумцями. Зі свободівцями ми є однодумцями.

_MG_9850.jpg

Які найбільші складнощі в роботі прес-секретаря?

Робота надзвичайно цікава й насичена, хоча б тому, що вона є різноманітною: ти не знаєш, що чекати від завтрашнього дня - кожен день - несподіванка. Наприклад, до нашої політичної сили, і зокрема, до Олега Тягнибока, дуже часто застосовують брудні технології, “чорний” піар. Але це все швидше нюанси, а не складнощі в роботі.

Ціную порядність в житті і стараюся її дотримуватися, маю безкомпромісне відношення до правди. Коли бачу чи чую відверту брехню і очорнення – це неприємні речі, які залишають гіркий осад, але сприймаю це все як один з моментів роботи і як неоціненний досвід.

Відверто кажучи, хочу, щоб не було “чорного” піару й брехні. Нещодавній приклад застосування «чорного» піару проти «Свободи» - виграний суд в газети “Ділова столиця”, який тривав два роки. Так, суд ми виграли, але для чого створювати ці прецеденти, якщо правда все одно перемагає. Або ж з недавніх історій – картини з Нідерландського музею, які, за чиєюсь версією, вкрав Тягнибок. Інформація доходила до абсурду. Зрозуміло, що вона не могла відповідати дійсності, і це очорнило не лише Тягнибока, як лідера нашої політичної сили, але й всю Україну на міжнародній арені, перед тим, як в Нідерландах мав відбутися референдум. Робиться свідомий вкид інформації, в основному російськими спецслужбами, з метою очорнити патріотичні партії, патріотичний рух в Україні.

Ще один приклад, це 31 серпня минулого року, день, який для мене особисто і для нашої політичної сили, був одним з важких та неприємних моментів, бо це була реальна спроба повністю дискредитувати політичну силу. Я була 31 серпня біля парламенту, поряд з Тягнибока, як прес-секретар, бачила його дітей, з якими він прийшов на цю миру акцію, була і в парламенті, коли депутати голосували за ці зміни до Конституції, потім, вийшовши на вулицю, чула не зрозумілий вибух, і пам`ятаю цей шок, коли через дві години міністр МВС зробив заяву, що “Свобода” спланувала цю операцію і назвав нашого лідера вбивцею, а партію, фактично, терористичною організацією. Ворогу не побажаю такого періоду, як був у нас після 31 серпня:  обшуки, суди, допити, - це те, в чому ми жили фактично півроку і продовжуємо жити далі, бо справи не закриті.

Мені складно назвати це все нюансами, як Ви кажете, це реально важко, але – ок, який він звичайний день прес-секретаря?

Коли є якісь акції, офіційні заходи, безумовно, що прес-секретар є присутнім. Також це різні інтерв`ю, прес-конференції, брифінги... Моя безпосередня робота – організація, підготовка інформаційного процесу і присутність з метою виконання своїх функціональних обов`язків. Завжди записую всі коментарі Тягнибока, бо ми постійно стикаємося з перекручуванням його слів, фактів - стараюся дублювати, щоб всім було комфортно, щоб інформація була правдивою.

Коли є пленарні засідання, то робочий день проходить під “куполом” у ВРУ: написання прес-релізів,  інтерв`ю, відповідей на коментарі, безкінечні телефонні дзвінки від журналістів з запрошенням на ефіри чи з проханням дати той чи інший коментар. Також з нашими депутати ми готуємося до кожного ефіру на телебаченні і потім аналізуємо виступ після ефіру. Кожен день роботи прес-секретаря завжди дуже різноманітний і тим для мене є цікавим.

Дивилася в прямому ефірі, коли в Кризовому Центрі Севгіль Мусаєва сказала недостовірну інформацію щодо Олега Тягнибока. Одразу почула Вашу реакція, голос за кадром, що сказане неправда. Якби Вас там не було, вже б поширилася новина, яка не відповідає дійсності. Але таких фактів безліч – як все контролювати?

Безумовно все контролювати важко. Сергій Лещенко і Севгіль Мусаєва-Боровик принесли свої офіційні вибачення, правда на сторінках у ФБ, а сказано було все в прямому ефірі, але вважаю, що історія закінчилася добре, бо мені вдалося уникнути поширенню маніпуляції інформацією, одразу спростувавши її.

З однієї сторони дуже тішуся, коли люди визнають свої помилки, а з іншої сторони, щоб таких ситуацій не було, журналісти мають бути більш обережні з гучними заявами і перевіряти наявну інформацію. Сподіваюся, що цей прецедент раз і назавжди розставив всі крапки над і,  більше таких неприємних інцидентів у нас не буде, адже це свідчить про професіоналізм журналістів і про фаховість видання.

Чи бувають у прес-секретаря вихідні?

Бувають, але при тому телефон не виключається. Може хтось інакше працює - я ні. Бувають різні нюанси, але в 99% завжди відповідаю на телефонні дзвінки. Якщо не відповідаю, то всі знають, що однозначно передзвоню, навіть на незнайомий номер. Хочеться інколи взяти і вимкнути телефон, особливо хотілося в період після 31-го серпня, але розуміла, що не маю на це права. Якщо ти прийняв цей формат роботи, то будь добрим її виконувати якісно. Робота має виконуватися фахово та професійно і якщо її правильно побудувати - вона приносить задоволення. В мене є вихідні, але якщо є якась акція чи відбувається вкид інформації, то не можна казати, що в мене вихідний, треба реагувати, бо це моя робота і до цього відношуся абсолютно нормально.

Які якості прес-секретаря публічної людини, політика, є важливими?

Професіоналізм. Завжди казала, що прес-секретарями не народжуються, ними стають. Це досвід, набутий роками. Вміння оперативно реагувати на інформацію, на вкид неправдивої інформації, безкомпромісне відношення до правди, абсолютна обізнаність в сучасному політичному житті. Тобто  прес-секретар - це та людина, яка має знати якщо не все, то майже все. Людина має бути грамотною. Особисто для мене, не в останню чергу, важливий також належний зовнішній вигляд. Людину зустрічають по одягу, проводжають - по розуму. Це правильно, в моєму розумінні. І, звичайно, уміння налагоджувати стосунки, співпрацювати з пресою, щоб ця співпраця була якісною. Я за якісну журналістику, за якісну політику. Намагаюся дотримуватися цих принципів у своїй роботі завжди.

     вру1.jpg       сукня дизайнерська.jpg

До речі, про зовнішній вигляд. Ви дуже вирізняєтесь серед “натовпу” в Раді. Ви така різна кожного дня, елегантна. Як обрали свій стиль? У яких дизайнерів замовляєте одяг?

Дуже люблю змінювати імідж! Як сказала Коко Шанель «хочеш бути незамінною - постійно змінюйся». В мене мама, не зважаючи на те, що вона вчителька в музичній школі, дуже стильна жінка і була для мене гарним прикладом. А шиє мої сукні батько. В нього таке хобі. Він заслужений артист України, працює в музучилищі в Тернополі, але шиє тільки мені і мамі. Боїться комусь шити, бо каже, якщо своїм і щось не так, то вони простять, а з чужими буде не зручна ситуація. Станом на зараз, 70  відсотків мого гардеробу - це пошиті батьком речі. Моделюю сама, підбираю матеріали і кольори. Мені дуже подобається цим займатися, мені подобається стильно виглядати. Я малюю собі в уяві образ і йду його реалізовувати: шукаю тканину, оздобу, дуже люблю ці моменти компонування. Зараз це все трохи складніше, бо рідко приїжджаю додому, але ми погоджуємо моделі по скайпу, і тато це все реалізовує. Він не все шиє. Буває, що каже “не буду тобі цього шити, бо вважаю, що тобі буде не гарно”. Але ми завжди находимо консенсус. Ще люблю одяг українських дизайнерів. Є в моєму гардеробі кілька суконь дизайнера  Наталі Власюк.

Мої батьки 28 серпня відсвяткують 40 років шлюбу. Для мене це яскравий приклад якою має бути сім`я, дуже ними пишаюся. Родом з простої вчительської родини, батько почав шити, бо мама любила гарно виглядати, а вчительська зарплата не давала можливості одягатися так як би того хотілося. Мама говорила мені, що ноги, руки й голова завжди мають виглядати ідеально. А ще, на мою думку, гармонійне поєднання кольорів - це ознака стилю і успішного зовнішнього вигляду.

Після Революції гідності, в мене дуже впав зір. Не хотіла вдягати окуляри, але потім цю свою “катастрофу” перетворила на веселий аксесуар і тепер до кожної сукні в мене є оправи різних кольорів.

Як Ви вважаєте, чи мають журналісти дотримуватися дрес-коду?

Кожна людина повинна себе поважати і зовнішній вигляд, в моєму розумінні, це також елемент самоповаги. Особисто, проти встановлення рамок, але має бути межа дозволеного. Все ж таки Верховна Рада - єдиний законодавчий орган України і треба належно виглядати всім, хто сюди приходить. Це також є ознакою професіоналізму. Поважаючий себе журналіст не дозволить собі прийти в парламент в шортах. Так, є різні проекти, розважальні в тому числі, але, шановні колеги, ми знаходимося у  законодавчому органі України, ми там працюємо і зовнішній вигляд має бути естетичним.

Окрім зовнішнього вигляду, чи є якісь помилки, які Ви, можливо, спостерігаєте у парламентських журналістів в комунікації з прес-секретарями, наприклад, з помічниками, з депутатами, в роботі в кулуарах?

Не схильна критично говорити про якісь помилки, бо помиляються всі. Щодо нюансів, не треба переходити межу особистого життя і копання в брудній білизні. Журналіст має  ставити коректні питання, якщо він хоче отримати коректні відповіді. Повинен відчувати тонку грань, яку не варто переходити. Хочеться побажати всім колегам, щоб журналістика була в нас якісною і правдивою. Хто володіє інформацією, той володіє світом. Суспільство є інформаційним і ми повинні відчувати відповідальність за те, що розповідаємо людям.

Як змінилася робота і якість парламентської журналістики за останні роки?

Багато з журналістів, хто працює зараз в парламенті, працювали і в минулому скликанні. Кожен журналіст росте і удосконалюється. Професійні якості журналістів також зростають. Пригадую, що в минулому скликанні були журналісти, які боялися підійти до певних політиків, а в цьому, помічаю, що вже ніхто нікого не боїться, всі до всіх спокійно підходять - демократія в парламенті процвітає.

   вру.jpg    одяг, який пошив тато.jpg

Як ставляться батьки до Вашої професії?

З розумінням. Вони мене завжди підтримували. Мене виховувала бабуся, якою безмежно пишаюся. Бабці, до речі, 92 роки в цьому році. Не завжди встигаю дивитися виступи наших депутатів, тому інколи прошу це робити маму. Вона в мене як індикатор суспільства: сказала свою думку про виступ депутата і для мене це як голос народу. Дуже щиро хочу, щоб моя бабця, яка була розвідувачкою УПА і 10 років відсиділа в Сибіру,  жила у вільній, соборній, незалежній Україні.

Яким Ви бачите своє майбутнє, що будете робити через рік, два?

Не задумувалася насправді над цим питанням. Кожен день приносить щось нове. Завдяки нашій журналістиці нашій партії ніколи не скучно. Мені дуже комфортно працювати в нашій політичній силі – це вже невід’ємна частина життя. З величезною повагою та захопленням ставлюся  до  Олега Тягнибока, як до свого безпосереднього керівника і лідера ВО «Свобода».

Свого часу, коли працювала в Тернополі,  була ведучою прямого ефіру на радіо і в мене є не реалізована амбіція чи то мрія - хотіла би спробувати себе в цьому амплуа, як додаток до тієї роботи, якою зараз займаюся і дуже люблю. 

Текст: Наталія Павлова

Фото: особистий архів Христі Равлюк

 



Загрузка...

Оставьте первый комментарий