Олег Зарубінський: "Євросоюз - наш орієнтир" фото

Олег Олександрович Зарубінський – депутат 3,4,6,7 скликань, посів 51 місце в рейтингу найефективніших народних депутатів за 24 роки роботи незалежного українського парламенту, який склали журналісти видання «Грушевського,5» та профільні експерти. З Олегом Олександровичем говорили про досвід європейських країн, кредити від МВФ та про дослідження екстремізму в Україні. А також послухали конструктивну критику щодо рейтингу найефективніших законотворців.

Олеже Олександровичу, по телефону Ви сказали, що ми не все врахували в рейтингу. Що саме? В чому помилки?

Та це не помилки. Просто в кожному дослідженні є своя методологія. Але надалі рекомендував би звернути увагу ось на що. От дивіться. П’ять перших осіб у рейтингу – всі поважні колеги, я до них дуже добре ставлюся. У них 1000 законопроектів прийнято – 1050, 600, 554, 345… Всі ці люди працювали в Комітеті з питань державного будівництва і місцевого самоврядування. До повноважень цього комітету входить розгляд питань і подача законопроектів щодо такої теми, як вибори. От, наприклад, помер, не дай Боже, або написав заяву на звільнення якийсь сільський голова. Верховна Рада має призначити дострокові вибори сільського голови. Для цього формується законопроект, в якому сказано «призначити дострокові вибори такого-то сільського голови на 25 жовтня 2015 року». Тобто, формально він є законопроектом, а фактично заслуги тої людини, яка в цьому комітеті просто підписується чи вносить цей законопроект, ніякої нема. Немає ніякої законотворчої роботи. Аналогічна ситуація з перейменуванням населених пунктів. А таких проектів сотні і сотні.

Ми обрали такі критерії для оцінки тому, що головне завдання депутата – писати закони. Далі будемо якісно аналізувати по сферах.

Я би порекомендував взяти декілька об’єктивних критеріїв. Законотворення – ключова місія народного депутата. Єдине, тут треба розробити певну універсальну формулу. Бо одна справа кодекс чи системний закон, а інша – той приклад, що я навів.

Я би врахував також участь депутата в постійних делегаціях Верховної Ради у парламентських асамблеях. Є перелік і легко подивитися наскільки активний депутат в цьому плані. Ця частина депутатської роботи є надзвичайно важливою і забирає багато часу.

Далі – парламентські виступи депутатів. Важливо знати скільки разів депутат за час своєї каденції виступав на пленарних засіданнях. Це є в архіві Верховної Ради. Легко порахувати. Причому там є дві позиції: виступ з місця і виступ з трибуни. Хтось виступив 10 разів, хтось 1000 разів. Розумієте? Хтось СМС-ки посилав, а хтось в цей час відстоював свої законодавчі ініціативи з трибуни. А когось взагалі не було не робочому місці.

Так, на що ще звернути увагу?

Серйозна частина депутатської роботи – запити. Це теж значна робота. Для того, щоб підготувати якісний запит потрібно переконатися, що це, наприклад, не лобізм якоїсь структури. Коли такі люди до мене звертались, я казав, що не хочу бути учасником конкурентної бізнесової роботи. А ось інший приклад. Прийшли до мене люди з Асоціації хворих на рак молочної залози. Не вважаю себе спеціалістом в медицині. Але мені довели, що в Україні внаслідок поганої системи профілактики раку молочної залози рівень смертності хворих величезний. Ледве не в десятки разів більший, ніж в європейських країнах, де поставлена профілактика. І я утворив робочу групу з цими людьми. Консультувався з юристами, які працюють в медицині. Зробив цілу низку відповідних запитів до різних органів влади. Розробили законопроект про профілактику раку і передраку молочної залози. Тому запити дійсно важливі і забирають багато часу.

Має бути комплексний інтегрований критерій оцінки ефективності роботи народних депутатів. Ефективність не визначається простою кількістю законопроектів. Це не претензія, це порада. Звичайно, приємно, що хоч хтось звертає на це увагу. За великим рахунком, якщо б такий моніторинг здійснювався з самого початку, то, можливо, і якість парламенту була б кращою. Особливо, коли якість парламенту з кожним скликанням падає.

Ви депутат 4-х скликань. Як змінювалася Верховна Рада з роками?

Добре пам’ятаю третє скликання. Тоді, як ніколи, можна було вийти на трибуну парламенту і провести серйозний законопроект буквально в сесійній залі, переконуючи своїх колег з різних фракцій. Один з моїх багатьох законопроектів, які стали законами, «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні», що відмінив законодавчо інститут прописки і дозволив, наприклад, Вам, не будучи прописаним у Києві, тут працювати. Незважаючи на те, що я був представником певної фракції, мене слухали і голосували представники всіх фракцій. Зараз такого просто немає. Є жорстка позиція фракції – хто голосує не так, як наказала фракція, той порушує фракційну дисципліну. Фракційна дисципліна, на мою думку, має полягати в тому, щоб усі були на засіданнях, і всі активно працювали, а не в тому, що людина, яка має свої переконання і своє бачення законодавчих новел, повинна займатись примітивним кнопкодавством.

Третє скликання було найбільш креативним серед тих, які я знаю. Під час 4-го скликання були вже події 2004 року, пов’язані з Майданом. І тоді з цього 4-х річного циклу значна частина часу випала на суто політичні речі: не законодавчого характеру, а політичні розбори та інтриги. Але все одно четверте скликання, це 2002-2004 роки, було набагато продуктивнішим, ніж наступні.

Розкажіть про теперішню свою діяльність. Ви – директор Українського інституту дослідження екстремізму. Чому саме екстремізм? Коли прийшла ідея?

Ідея прийшла більше року тому. Подивились, що в Україні ескалація напруги, ненависті, ворожнечі йде вже по всіх фронтах. Коли мова йде про негативне ставлення і жорстку позицію до агресора, це нормально. Але загострення ситуації відбувається між громадянами, сусідами, представниками етнічних та релігійних груп. Був таких англійський філософ Томас Гоббс, який казав, що в світі відбувається постійна війна всіх проти всіх. В Україні я вже бачу серйозні прояви цього. в світі відбувається постійна війна всіх проти всіх. В Україні я вже бачу серйозні прояви цього У багатьох людей, які ще недавно були поміркованими, толерантними, ввічливими, делікатними, формується модель агресивної, навіть екстремістської поведінки. Екстремістські форми поведінки – це крайні форми поведінки, які в більшості випадків ототожнюються з насиллям. Причому з насиллям нелегітимним. Наприклад, держава має право на насилля, якщо це в контексті Закону, для того, щоб, умовно кажучи, мати якийсь елементарний базовий порядок. Але в Україні для багатьох людей насилля стало найбільш привабливою моделлю реалізації своїх інтересів. Більше того, чимало вважає, що це і найефективніша модель.

Але ж це певна реакція суспільства на недієздатність Верховної Ради.

Чому тільки Парламенту?

Екстремізм подолати як явище не можливо. Його можна послабити, в тому числі і більш ефективною роботою державних органів. Ви правильно кажете, що є певна реакція на те, що держава як інститут влади не виконує, очевидно, свою функцію, або виконує настільки погано, що це викликає відповідну реакцію. Але чому я кажу про те, що не можна подолати екстремізм як явище в цілому? Суспільство – це перетин інтересів дуже багатьох людей, національних та етнічних груп, політичних та бізнесових угруповань. Обсяг потреб завжди більший, ніж обсяг можливостей. Інтересів завжди більше, ніж можливостей задовольнити ці інтереси. Виходить, що в кожному суспільстві є частина населення, частина громадян, які можуть представляти цілі соціальні, релігійні, політичні, етнічні тощо групи, які сприймають себе поза мейнстрімом суспільства. Вони вважають себе несправедливо обділеними, впевнені у несправедливому ставленні до себе. У більшості з них це трансформується в апатію, пасивність, в ухід у себе. Але серед них є і значна частина так званих пасіонаріїв, тих людей, які хочуть повернутися в цей мейнстрім і роблять це далеко не завжди тільки легітимним шляхом, тобто, застосовують насилля. Вони готові до агресивної моделі поведінки. У чому завдання держави? Наш Інститут це досліджує і дає рекомендації органам влади, як діяти в тій чи іншій ситуації. Самі зустрічаємося з людьми. Підприємцями, студентами, науковцями, держслужбовцями.

Водночас, ми не є членами жодної політичної партії, хоча розумієте, що пропозицій багато, але це наша принципова позиція. Ми діємо з точки зору об’єктивізму і неупередженості, які в політиці майже ніколи не зустрічаються.

Наприклад?

Наприклад, наше дослідження «Діти війни». Ми з усіх боків подивились на проблеми, з якими стикаються три категорії дітей. Діти переселенців. Діти, що опинились на лінії зіткнення. Діти, які залишились на окупованій території. На президентському сайті є гіперпосилання на це дослідження, на наш сайт. Ми презентували наше дослідження разом з Уповноваженим Президента у справах дитини Миколою Кулєбою.

Ще один приклад. Наше останнє за часом комплексне і системне дослідження «Цивільна зброя в Україні: міфи та реальність. Українська дійсність і міжнародний досвід легалізації та контролю». В цій роботі, а вона буде презентована у форматі книги, досліджуємо проблему легітимного насилля та права на самооборону, соціально-психологічні особливості легалізації вогнепальної зброї, правове регулювання обігу зброї в Україні, міжнародних досвід продажу, легалізації та контролю за обігом цивільної зброї, міфи та стереотипи щодо цивільної зброї. Думаю, нікому не треба доводити, наскільки це актуальна проблематика для сьогоднішньої України. До речі, і для всього світу. Хочу підкреслити, що наші висновки базуються не тільки на теоретичній складовій. Вони стали і результатом проведення нами різноманітних «круглих столів», фокус-груп з різними категоріями наших громадян.

Крім євроатлантично-інтеграційних процесів, на шлях яких знедавна вступили України, в яких ще глобальних інтеграційних процесах чи організаціях має брати участь України і чому?

Україна має брати участь в усіх об’єднаннях, в яких їй брати участь вигідно. Євросоюз для нас сьогодні – орієнтир. Я завжди, що називається, незалежно від часу, за переконанням був євроінтегратором. В одній із своїх каденцій працював першим заступником голови Комітету з питань європейської інтеграції. Головою, моїм шефом, так би мовити, був Борис Іванович Тарасюк. (Коли він пішов на посаду Міністра закордонних справ, я очолив цей комітет). Ми створювали Комітет з питань європейської інтеграції на пустому місці в 2002 році. До цього його не існувало.

Але повернусь до проблематики цивільної зброї. Коли наш Інститут вивчав міжнародний досвід, ми з’ясували, що в питанні цивільної зброї, в питанні регулювання, обігу – Європейський Союз провідний. Законодавство у них найкраще, навіть у цьому питанні. Вбивств і випадків застосування вогнепальної зброї найменше в усьому світі. хочемо ми чи не хочемо це визнавати, сьогодні нашим зовнішнім (і не тільки політичним) куратором є США.

А щодо США?

Сьогодні вони – наші куратори, давайте це чесно скажемо. Коли приїжджає заступник Державного секретаря США пані Нуланд (а це за українською ієрархією десь один із заступників Міністра закордонних справ), вона зустрічається з Президентом, прем’єр-міністром, головою Верховної Ради, головою Національного банку, з міністром фінансів, з міністром економіки. Що це значить? Це значить, що реально, хочемо ми чи не хочемо це визнавати, сьогодні нашим зовнішнім (і не тільки політичним) куратором є США. Комусь подобається, комусь не подобається, але це є факт. Вони мають вирішальний вплив навіть на кадрові призначення в Україні. Від них напряму залежить політика і дії МВФ щодо України.

Чи допоможе нам МВФ, як гадаєте?

Я дуже обережний в плані оцінки результативності МВФ. Не знаю, чесно кажучи, жодної країни, яка б повністю вийшла з кризи за допомогою МВФ. Але у нас сьогодні фактично немає інших альтернатив.

Сьогодні без США ми не можемо ступити ні кроку. Але це не має заважати активно співпрацювати з тим, з ким Україні це вигідно. Наприклад, з Китаєм. Кожна країна сьогодні намагається з Китаєм підтримувати якнайкращі стосунки. Взагалі для нас регіони Південно-східної Азії, Латинської Америки і Африки є надзвичайно перспективними. В умовах, коли з Росією із зрозумілих причин різко впав товарообіг, ледве не ключовими нашими об’єктами для експорту виступають якраз Китай, інші країни Азії, Єгипет.

Мені здається, що наша позиція в цьому питанні має бути абсолютно прагматичною, я б навіть сказав – меркантильною. Треба вчитись у Сполучених Штатів Америки. Штати виходять завжди виключно зі своїх національних інтересів і вміють це робити жорстко, системно і дуже наполегливо. Вони працюють на себе, на свою країну. І все підпорядковується саме цьому.

Я займався багато років у Верховній Раді міжнародною політикою. Шість років очолював Постійну делегацію України в Парламентській асамблеї НАТО (до речі, саме тоді ми домоглися створення абсолютно безпрецедентного за форматом інституту – Міжпарламентська рада Україна – НАТО), два роки очолював аналогічну делегацію України в ПА ОБСЄ. Входив до ПАРЄ. Тому, з певним правом, можу сказати, що міжнародні стосунки ніколи не біли альтруїстичними. Кожна країна, якщо вона чогось варта, виходить зі своїх національних інтересів. Мені здається, що просування нашого українського інтересу, державного національного інтересу має бути набагато активнішим абсолютно в різних напрямках, де це нам тільки вигідно, але, зрозуміло, з дотриманням цивілізаційного контексту. Безумовно, пріоритетом для нас мають бути країни Європи. Бо вони і за рівнем безпеки (особливо наголошую на цьому), а також за рівнем економіки, якості соціальної сфери, інфраструктури и за багатьма іншими показниками сьогодні є провідними.

Перш за все більш активними мають бути самі депутати.

Активність має базуватися на якісних речах. Розумна активність. Вибачте за жарт, а може й не жарт, - активний дурень найшкідливіший.

Чи збираєтесь Ви знову балотуватися в народні депутати?

В мене зараз від політики, образно кажучи, щось на зразок ідіосинкразії. Є така штука, близька до алергії. Намагаюсь зараз не дивитись політичні шоу. Ледве не нудить. На даний час в мене приємний період, коли займаюсь цікавою роботою, спілкуюсь з цікавими людьми: з науковцями, з дослідниками, з громадськими активістами, з волонтерами, іноземними фахівцями. Для мене це психологічно комфортне середовище. Є і в політиці свої позитиви, є свій адреналін. Але казати про те, що в українських реаліях людина, яка має певні базові моральні норми може себе комфортно почувати в політиці – я був би нещирим. Проте… Мені 52 роки. Говорити в 52 роки, що я вже ніколи не буду нікуди балотуватися, не буду ніколи займатись активною політикою, було б нечесно. Очевидно, колись буду.

Спілкувався Антон Герасименко
Фото надані Олегом Зарубінським



Загрузка...

Оставьте первый комментарий