З 1 травня вступили в силу нові Правила надання послуг з поводження з побутовими відходами, затверджені постановою Кабміну №318 від 27 березня 2019 року.

 

Якщо раніше послуга називалася "вивезення побутових відходів", то тепер у всіх офіційних документах назва замінено на "звернення з побутовими відходами". Така зміна формулювання пов'язане зі спробою змінити ситуацію з побутовими відходами, в яких Україна вже буквально потопає.

 

Відповідно до закону України "Про відходи", в поняття "поводження з відходами" вкладається не просто їх вивезення на полігон, а "дії, спрямовані на попередження утворення відходів, їх збирання, перевезення, сортування, зберігання, обробка, переробка, утилізація, видалення, знешкодження та захоронення". Відповідно, якщо раніше від "сміттярів", які обслуговують житлові будинки, потрібно тільки звільнити прибудинкову територію від накопичених відходів, то тепер передбачається залучати до обслуговування будинків компанії, які зможуть забезпечити також утилізацію чи переробку. Проте правила нові, а виконання залишається старим. 

 

Чому в Україні не працює цивілізоване поводження з відходами, що потрібно аби це змінилося і як працює система за кордоном, розповів Олег Костюшко, депутат КМДА, приватний підприємець, 5 років був головою Асоціації поводження з відходами «Український Екологічний Альянс».

 

Пане Олеже, більшість українців не розуміють скільки вони сплачують за сміття і що таке сміття взагалі. Давайте розпочнемо з цього.

 

Це абсолютна правда, 99,9% населення України абсолютно не розуміють скільки вони сплачують за сміття, але, якщо їх запитати, всі кажуть що це дуже дорого. 

 

В Києві, наприклад, була така історія, коли нарахування здійснювалось в структурі квартирної плати і нараховували за метри квадратні, вивозили сміття в метрах кубічних, тобто по актам закривали кількість прийнятих контейнерів, а приймали на сміттєспалювальному заводі і на п’ятому полігоні в тонах. 

 

Достеменно в Україні ніхто точно не знає скільки ми продукуємо сміття. Я це стверджую тому, що знаю цю тему досконало. Є цифри, які говорять про близько 15 млн тон щорічно. Якщо говорити конкретно про місто Київ, то це 1 200 000 тон макулатури, і це теж дуже приблизна цифра, ніхто точно її не знає. Про що ми знаємо точно, що завод “Енергія” приймає десь 270 тис. тон на рік і п’ятий полігон - десь 450 тис. тон на рік. Решта сміття роз’їжджається по невеличким полігонам, і там так само воно приймається в метрах кубічних. 

 

Повертаючись до питання, що люди взагалі не розуміють скільки вони платять за сміття. Дійсно, люди страшенно обурені тим, що дорого платять, але вони не знають скільки саме вони платять. Жодна людина не знає, але абсолютно точно всі стверджують, що дуже дорого. 

 

Українці, як правило, не знають скільки вони сплачують за сміття з однієї людини або з одного домогосподарства. В Києві це, наприклад, 32 гривні з однієї прописаної людини. В багатоквартирних будинках, особливо комунальної форми власності, або скажімо так, де в зону обслуговування входить комунальне підприємство “Київкомунсервіс” плата саме така. І постає питання з тим, що в деяких квартирах прописана одна людина, а реально мешкає 5-8 людей. А інколи хостел розташований і це має бути інша плата.

 

Друге, про що треба сказати. Всі кажуть, що нам би роздільний збір і було би всім щастя. Те що ми маємо зараз в Україні, це не роздільний збір, це імітація роздільного збору. 

 

99,9% населення України абсолютно не розуміють скільки вони сплачують за сміття, але, якщо їх запитати, всі кажуть що це дуже дорого

 

Ми експлуатуємо в Україні приблизно 450-500 тис. контейнерів для вивозу сміття. Для того щоб сказати, що в Україні є роздільний збір сміття, поруч з контейнером ми маємо поставити ще один - для сухої фракції і мокрої. Тільки тоді ми могли би сказати, що в нас є роздільний збір, але цього не відбувається, тому до кожного контейнеру, який до речі, коштує 8000 гривень, треба ще придбати автомобіль, один на 400 контейнерів. На кожні 16 тис. контейнерів потрібно придбати сміттєсортувальну лінію, яка коштує від 300 до 500 тис. доларів, це без ангару, в який вона стає і без інфраструктури, - звичайна лінія на 6-8 постів. Але і цього не достатньо.

 

Чому?

 

Тому що це має бути врегульовано законодавчо. Мені дуже не сподобалося в одному інтерв’ю кандидата тоді ще в президенти України Володимири Зеленського, який голосив, що одна з його передвиборчих обіцянок – налагодження роздільного збору сміття в Україні. Коли журналісти в нього запитали як саме він буде це робити, то він відповів, що виділятиме кошти з бюджету або з інших якихось джерел, а також запровадить просвітницьку роботу. Не буде такого. Я це стверджую, тому що для того, щоб це працювало нам потрібно на законодавчому рівні встановити штрафи за те, що люди не розділяють сміття. В жодній країні світу, де реалізовано роздільний збір сміття, концепція не діє без системи штрафів. Наприклад, Брюсель. Спеціальні агенти щоденно перевіряють 500 контейнерів сміття і дивляться що туди поклали мешканці. Якщо щось не так, вас оштрафують на 120 євро. 

 

А як вони знайдуть зловмисника?

 

Як правило, люди виставляють сміття в кондомінімумах перед своїм підїздом, або в багатоквартирному будинку є місця, куди виносить певний під’їзд, і людину дуже просто знайти. В Німеччині, до речі, один сусід може настукати на іншого і того оштрафують. Без системи штрафів немає роздільного збору сміття в жодній країні. 

 

Також потрібно зрозуміти що таке суха і мокра фракція. Суха фракція - це, наприклад, макулатура, поліетилен, склобій, метал – жерсть. Це суха упаковка. Мокра фракція – це все те, що було в контакті з їжею або з вологою. Наприклад, упаковка з-під йогурту або якась упаковка з-під яєць, які протекли, вже не годиться. Не можна таку упаковку викидати з макулатурою. 

 

 

Чому?

 

Вона гниє. В літню спеку вона особливо небезпечна до загорання, її не можна складувати, а переробляти її це дуже дороге і небезпечне задоволення. Так само і по інших видах сміття, наприклад, скло: якщо воно чисте – одна ціна, якщо воно міксоване і грязне – інша ціна. 

 

До речі, в Україні хтось дуже розумний додумався і зробив, що операції з продажу макулатури, наприклад, не обкладається податком на додану вартість. Тобто, коли люди здають макулатуру, приймаюча компанія за неї сплачує якісь гроші, і потім перепродаючи цю макулатуру, вона не має платити ПДВ на всю вартість, але так відбувається лише з макулатурою. З решти: з пет-пляшки, металу, або зі скла компанії, які займаються заготівлею вторинної сировини або висортовують щось із сміттєвого бака, мають сплачувати ПДВ зі всієї суми продажу. Це відверто несправедливо. Що таке ПДВ? Це податкові зобовязання мінус податковий кредит. Так от кредиту сміттєвий бак виписати не може. Сміттєвий бак також не може виписати податкову накладну.  Але наші законодавці, або ті люди, які до цього дотичні, зробили цей вид бізнесу саме в законодавчій сфері дуже невігидним. Свідомо чи ні, я не знаю. Але якщо подивитися навколо, починаючи від сміттєвого баку до полігону, макулатури ви там не знайдете, тому що її відсортовують і продають. 

 

Говорячи про те чи дорого коштує вивезення сміття і як це взагалі вираховується і як має відбуватися, треба пояснити, перш за все, що люди звикли дивитися на сміття лише виключно через те невеличке відерце, яке ми виносимо з кухні. Люди вважають, що це і є сміття, хоча на справді, двірник прибирає падаючі гілляки та листя – це сміття, він збирає по дворах якесь урбаністичне сміття, яке туди поклав не президент, не впало воно з неба, це наше сміття – борщагівське, відрадівське і так далі, і ніхто, крім людей цих територій, не сплатить за це сміття, а його потрібно прибирати. 

 

Крім того раз на рік, наприклад, ми викидаємо невеличкого диванчика, стару подушку, телевізор старий, і ми забуваємо про це, а таких людей сотні і тисячі. І з цього також складається сміття, воно негабаритне і його досить багато. Крім того, ми робимо в квартирах невеличкий або капітальній ремонт і все це зносимо до сміттєбаків. Це теж сміття. Також ми викидаємо батарейки, люмінісцентні лампи, які до речі дуже небезпечні, і за це ніхто ні копійки не платить. Викидаючи автомобільні шини, ми, як правило залишаємо там, де нам замінили шини, на шиномонтажі, але цивілізованого перероблення шин в Україні також немає. І от якщо подивитися на весь цей об’єм, а не лише через свою невеличку скриньку або відерце вдома, - сміття це набагато більше, ніж ми собі уявляємо. 

 

Тепер давайте говорити - дорого чи не дорого? В нормальних цивілізованих країнах вважається, що сплата 1% від сукупного річного доходу сім’ї це недорого. Тобто, якщо ми 99% коштів витрачаємо, щоб засмітити нашу планету, та територію, де проживаємо, то вже 1% за те, щоб прибрати за собою, то вже не дорого. 

 

Справедливо було б сказати, що пенсіонери, зазвичай, споживають мало і повинні сплачувати менше. А люди більш заможні, які частіше купують собі дорогі меблі, побутову техніку і викидають багато батарейок, споживаючи більше, мають і сплачувати більше. Тому, відповідаючи на питання скільки це не дорого, то загальноприйнятий світовий стандарт - 1% від сукупного річного доходу сім’ї. Можете порахувати на статках вашої родини, розділити на кількість осіб і матимете цифру, яку потрібно сплачувати за цивілізований спосіб поводження з відходами. 

 

Чому в нас до сих пір цього немає?

 

Одна з причин в тому, що ми дуже дешево захоронюємо сміття в землю. Щоб покласти одну тону і складувати її, наприклад, на п’ятому полігоні, це коштує десь близько 3-х доларів, це сума податку, а в країнах на кшталт Польщі, це коштує від 15 доларів. Щоб у вас прийняли сміття на полігоні в Італії або Швейцарії, це може коштувати від 80 до 150 євро за тону. Тобто дешеве захоронення вбиває всю систему поводження з відходами. Захоронення має бути дуже дорогим, аби стимулювати переробку сміття в Україні.