Максим Кияк: "Україні потрібні не так нові політики, як нові серця" фото

Чернівчанин, який вже багато років прожив у Києві та за кордоном, кандидат філософських наук, співзасновник мережі публічних дипломатів Global Ukrainians, експерт Ради зовнішньої політики «Українська призма». Є співавтором одного з найбільш відомих досліджень Центру стратегічних комунікацій НАТО щодо ролі гумору у пропаганді та контрпропаганді – «StratCom laughs: in search of analytical framework». Працює над докторською дисертацією. Є фахівцем у сфері міжнародних відносин, стратегічних комунікацій та у  питаннях протидії дезінформації. 

 

Максим навчався і працював у США, Естонії та Швеції. Вивчав філософію та релігієзнавство у Німеччині та в Україні, працював упродовж декількох років у Національному інституті стратегічних досліджень у м. Києві. Співорганізатор громадської акції «Збережемо Дністер» – сплаву проти каскаду нових ГЕС. А також син народного депутата Верховної Ради другого скликання, автора 10 статті Конституції України, Тараса Романовича Кияка. 

 

В інтерв’ю Інформагентству «Грушевського,5» Максим Кияк розповів про політичні амбіції, рішення балотуватися по мажоритарному округу у рідних Чернівцях від партії «Голос» Святослава Вакарчука та свої майбутні ініціативи в парламенті, про моральність в політиці та про роль нових облич у творенні нової успішної країни. 

 

 

 

Максим, весь Ваш професійний досвід та життєвий шлях вказує на те, що Ви рано чи пізно мали прийняти рішення балотуватися до Верховної Ради України. Чому саме зараз? 

 

Можна стверджувати, що я народжений готовим до політики. Мій батько був депутатом Верховної Ради України і зробив дуже багато для Чернівців, звідки я родом. Я бачив його політичний шлях, його боротьбу та досягнення. Мене це виховувало та мотивувало бути важливим для суспільства та робити все, що від мене залежить, щоб моє місто та країна розвивалися, щоб Україну більше людей знали за кордоном. Для цього, наприклад, було створено мережу публічних дипломатів Global Ukrainians, до якої увійшли молоді високоосвічені українські лідери-експати.

 

Мережа діє в понад 100 країнах світу. Вона не залежить від держави, проте має, на мій погляд, величезні здобутки у просуванні національних поглядів та інтересів на міжнародній арені. Дуже радий, що молоді люди охоче відстоюють українські інтереси за кордоном. А також радий, що я з ними перебуваю на одній хвилі.

 

Також достатньо давно я викладаю, читаю лекції для громадськості, студентів та у державних структурах, пишу докторську. Багато виступаю у медіа як експерт з міжнародних питань та з питань протидії дезінформації. Крім того, я працював на державній службі та представляв Україну у Раді Європи, коли займався питаннями української діаспори та національних меншин. Тобто, моє життя, дійсно, завжди було пов’язане з політичними та державними процесами і лише зараз, після нетривалих, але складних роздумів, я врешті вирішив перейти на інший рівень своєї діяльності та балотуватися до українського парламенту. 

 

Чому саме зараз?

 

Тому що країна як ніколи переживає турбулентні часи і це шанс продемонструвати свої можливості, набуті навички та досвід, це час нових професійних людей, які готові присвятити своє життя служінню країні. Це час, коли людям потрібно повернути довіру до політики. Адже президентські вибори продемонстрували, наскільки низьким є рівень довіри до влади, та наскільки мізерною є довіра до інститутів президента та народних депутатів. По суті, цей протест недовіри і вилився у 73 відсотки для Володимира Зеленського. 

 

Але ж, крім цього, команда Зе просто по-іншому працювала з електоратом та завдяки новим для політичного ринку технологіям буквально вивела людей на голосування та активну участь у виборах. 

 

Звичайно, що це також дуже вплинуло на явку виборців та здобуті відсотки. Багато хто взагалі перший раз в житті прийшов на вибори, відчувши значимість свого голосу. 

 

На результат президентських виборів впливало дуже багато факторів. Окрім тотального розчарування в старій владі, було розчарування у системних політиках, на фоні яких, Володимир Зеленський виглядає новим сучасним політиком, якому хочеться вірити. Взагалі, це такий загальносвітовий тренд. Той же президент США Дональд Трамп є прикладом несистемного політика, або ж Емануель Макрон, президент Франції. Навіть той же литовський президент, наприклад, не представляє жодної політичної партії, через що багато литовців і проголосували за нього, тому що він не представляє старий політичний клас або будь-яку партію. 

 

Та чи є вони професійними політиками?

 

Насправді, немає такого сталого визначення, як «професійний політик». Ми досі не розуміємо що таке політика, хто такий політик і чим він повинен займатися. Так само, як і не є зрозумілим, хто такий депутат. Чимало людей просто не розуміють і не знають функцій президента та народних депутатів. Для цього потрібно навчати як  виборців, так і самих політиків. 

 

Якщо казати про Україну, то у нас немає освіти для політиків. Є окремі внутрішньопартійні навчання для своїх же членів партії, але загального навчання для майбутніх політиків немає. Формально, начебто, можна назвати освітнім закладом для політиків Національну академію державного управління при Президентові України, але вона також не дає достатньо знань.  Знаю це на власному досвіді, адже навчався там також. Політичною освітою займаються також міжнародні фонди в Україні, але для політичної грамотності та для зростання професійних людей в політиці цього замало. 

 

Результатом президентських виборів, на мою думку, стане перехід до професійної політики. Я думаю, що значною мірою буде розчищено шлях для нових людей, які колись, можливо, розчарувалися в політиці, але дуже хотіли застосувати свої знання, обов’язково повернуться. Без кулуарщини та візантійщини, без клоунади, вистав та інтриг. Такі люди нарешті прийдуть до влади та займатимуться буденною, професійною політикою на благо країни.

 

 

Такі люди, на Вашу думку, зможуть зайти в парламент на дочасних виборах? Чи отримаємо ми у Верховній Раді справді нові професійні обличчя?

 

Шанси дуже високі! Але я в цьому сенсі погоджуюся з Любомиром Гузаром, який говорив, що “нам потрібні не нові обличчя, а нові серця”. Нам потрібні політики, яким знайоме слово “мораль”. Які будуть керуватись совістю, а не меркантильним інтересом. 

 

Чи може моральний політик бути ефективним?

 

Це дуже важко, тому що суспільство звикло до того, що політик і політика апріорі не можуть бути моральними. Навіть якщо в народні депутати піде, наприклад, священик, то його обов’язково звинуватять у неналежній поведінці та у зловживанні своєю посадою. Знову ж таки, це питання повернення віри людей у політиків. 

 

Я часто згадую часи депутатства мого батька, коли люди, можливо, були не такими професійними, але це компенсувалося патріотизмом й енергією. Тато писав в своїй книзі, що перший рік він і його колеги, по суті, навчалися. Вони розуміли, що потрібно досліджувати, як писати закони, як відповідально виконувати свою роботу, адже вони обрані народом та несуть величезну відповідальність перед державою. Мій батько, до речі, за версією тодішньої всеукраїнської газети “Київські Відомості”, яка була тоді дуже популярною, увійшов до тридцятки найефективніших народних депутатів України. Навіть, Леонід Кучма вже десь у 2000-х роках сказав, що найбільш ефективним та найбільш професійним було саме друге скликання Верховної Ради України. 

 

в Україні є дійсно багато якісних та професійних людей, експертів у своїх напрямках, яким потрібно навчитися об’єднуватися

 

Зараз я дуже мало таких депутатів можу назвати, оскільки в політику, в більшості, йдуть люди, які відстоюють інтереси тих, хто стоїть за ними, або це просто дилетанти, які не розуміють навіщо вони йдуть до парламенту. Дуже мало професійних людей, які готові працювати і це ми яскраво бачимо по кількості присутніх у залі засідань Верховної Ради або під час засідань комітетів. Вважаю, якщо вони зголосилися бути народними депутатами, то зобов’язані ходити на засідання та працювати, тому що вони утримуються за рахунок державного бюджету і мають чимало пільг. Я вірю, що з кожним наступним скликанням Верховна Рада буде більш професійною, з меншою кількістю випадкових людей. Адже в Україні є дійсно багато якісних та професійних людей, експертів у своїх напрямках, яким потрібно навчитися об’єднуватися, щоб створити потужну команду змін. Лише разом є шанс отримати необхідні можливості та перемогти невігласів. 

 

А як Ви ставитеся до людей, які проходять в парламент під символікою партії, ідеологія якої суперечить їх поглядам, але таким чином вони мають можливість вести законодавчу роботу та важіль впливу?

 

Це вже питання до совісті таких депутатів. Можливо, вони дійсно вважають, що здатні зсередини покращити партію, робити якійсь добрі справи, але чи така людина довго протримається в партії, я не знаю. Розумієте, всі ці речі не повинні відбуватися у професійній політиці. У часи, коли мій батько був народним депутатом Верховної Ради України, народні обранці мали зовсім інший статус. Вони, дійсно, були величиною, їх поважали! 

 

Зараз політику сприймають як карнавал. Статус народного депутата та і президента також нівелювалися. У випадку обрання президентом Зеленського відношення до інституту президента також спрощується. Люди побачили, що главою держави може стати, умовно, простий хлопець, а не якийсь небожитель, - без потрібного досвіду, без потрібної освіти, майже з народу. 

 

Також пониженню статусу владних людей в країні сприяли гумористичні шоу на кшталт “Кварталу 95” та серіалу “Слуга народу”. Або ще одним прикладом є серія мультфільмів “Казкова Русь”. Чому політиків там зображали у такому трохи іронічному тоні? Якраз саме для того, щоби понизити їхній статус. Це моя особиста думка. Тому коли кажуть, що Зеленський лише не так давно вирішив йти в політику, я так не думаю, - все вказує на те, що вже тоді велась системна робота у цьому напрямку. Це я можу стверджувати як експерт та співавтор дослідження центру комунікацій НАТО про роль гумору у стратегічних комунікаціях. 

 

 

Максим, Ви були єдиним представником з України, який брав участь у цьому дослідженні. В чому саме полягало дослідження та чому Ви обрали цю тему?

 

У 2014 році у Ризі було засновано Центр стратегічних комунікацій НАТО, який, зокрема, вивчає, як протистояти дезінформації. У 2016 році мене було запрошено на один захід у Фінляндії, який саме стосувався України. Там був присутній заступник посла Російської Федерації, з яким у мене виникла словесна дуель. Я захистив позицію держави, йому це не сподобалося. Свідком цього був майбутній координатор дослідження, литовець, який і запропонував долучитися до групи дослідників та написати про роль гумору в стратегічних комунікаціях. Зокрема, моя частина роботи полягала у тому, щоби дослідити досвід використання гумору українцями під час російської агресії. Взагалі, на мою думку, гумор є, мабуть, одним із найкращих механізмів захисту національного інформаційного простору.

 

гумор є, мабуть, одним із найкращих механізмів захисту національного інформаційного простору

 

Цікаво, що це дослідження стало більш популярним у Російській Федерації, ніж у деяких західних країнах. Справа у тому, що дослідження опублікували за день до офіційної презентації. Через менш, ніж за годину речниця МЗС РФ Марія Захарова написала у фейсбуці про те, що «Експерти НАТО заявили, що КВК – це зброя Кремля». Насправді, ж вона просто зманіпулювала, адже про КВК там було лише п’ятнадцять сторінок і про те, що він є «зброєю Кремля», жодної мови не йшло. Водночас це дуже важливий сигнал, адже такою реакцією вони видали самі себе. Підтвердженням цього, зокрема, є і те, що Олександрові Маслякову міністр оборони РФ вручив медаль «За укрепление боевого содружества». Наголошувала на цьому й одна з авторів дослідження, яка раніше була учасницею КВК і з власного досвіду розповідала, що кожен жарт проходить три етапи цензури, зокрема, і політичної.

 

Чому ж гумор ефективний? 

 

З одного боку, він ґрунтується на фактах, а з другого, породжує зовсім іншу реальність, коли ти вже не знаєш правда це чи ні. Коли ми слухаємо жарти, у нас вимикається критичне мислення, і це найкращий шанс просувати меседжі, у тому числі і політичні. Це такий собі smart fake. Гумор зазвичай є вірусним, зручним і економним. 

 

Водночас, на моє переконання, гумор є найбільш ефективним саме як елемент контрпропаганди. Це чудовий захисний механізм, коли можна висміяти та довести будь-що, будь-який фейк до абсурду. Він використовується як захисний механізм проти паніки та страху чи для того, щоби перебільшити власні сили та применшити потужності ворога. У 2014–2015 роках в Україні гумор майже не використовували – люди були у певній прострації. Але згодом він дуже добре виокремився як механізм захисту. Саме 2015–2016 роки – це бум появи різних комедійних шоу.

 

Варто пам’ятати, що навіть під час захисту гумор потрібно використовувати збалансовано. Якщо ним користуватися постійно, це може призвести до надмірного спрощення тих чи інших подій. Найбільше питання, як на мене, полягає у тому, як навчитися використовувати гумор для того, щоб атакувати недружній, зокрема російський, інформаційний простір.

 

Ставши депутатом Верховної Ради Ви могли б займатися питаннями інформаційної політики.

 

Звичайно! Це абсолютно моя професійна компетенція.  

 

А в яких напрямках ще Ви вбачаєте свою діяльність? Можливо є щось незавершене Вашим батьком, що Ви маєте намір продовжити в якості народного депутата?

 

Якщо це стосується саме Чернівців, то мій батько, зокрема, займався розвитком туризму. Він хотів щоб Чернівецька область і Чернівці стали більш привабливі для туристів, для іноземців. Це відповідальна та дуже масштабна справа, для реалізації якої потрібно вирішити, наприклад, питання інфраструктури. 

 

Також я зосередив би свою увагу на захисті навколишнього середовища. По результатам виборів до Європарламенту, де партія Зелених отримала досить велику підтримку в Німеччині, Великобританії та Ірландії, бачимо, що є тренд захисту екології. На жаль, в нашій країні цей процес проходить не так швидко як закордоном, але в Україні також дуже багато представників молоді, які цікавляться екологічними проектами та з відповідальністю думають майбутні покоління.