Еміне Джапарова: "В Криму живуть громадяни України, в яких ніхто не питав, яке майбутнє вони для себе хочуть" фото

Еміне Джепарова, перший заступник Міністра інформаційної політики України, ведуча та автор ряду програм на кримському телеканалі "АТР" (на громадських засадах 2011 - 2014 рр.), журналіст (фрі-лансер) Радіо Свобода, автор ідеї та продюсер програм з історії кримських татар «Тугра» та з кримськотатарської мови «Еліфбє». В інтерв'ю виданню "Грушевського,5" розповіла про значимість Криму для українців, її особисте ставлення до півострова, про фільм "Крим. Спротив", який був презентований в Києві, 12 липня, та який Національна рада по телебаченню та радіомовленню України рекомендувала для трансляції українським телеканалам. 

Еміне, розкажіть по фільм “Крим. Спротив”: звідки ідея, чому саме зараз, скільки часу було витрачено на зйомки?

Ідея створити фільм з’явилася більше року тому назад.

Обурювало те, що в Україні я чула нібито в Криму люди щасливі, бо живуть в російській дійсності.

Деякі українці вважали “навіщо нам той Крим повертати, якщо в тому регіоні живуть сепаратисти, нам Крим не потрібний”. Розумію, що це абсолютно не  так. Референдум, проведений в березні 2014 року, був бутафорним, людей ніхто питав. Дуже велика частина населення була взагалі проти, бойкотувала той референдум.  Українці  та кримські татари, які 26 лютого на чолі з Меджлісом кримськотатарського народу тисячами вийшли до Кримського парламенту і не дали тоді проголосувати за сепаратистські рішення. Через це вони перетворилися на об’єкт помсти, яка триває вже два роки жорсткими репресіями, коли зникають люди, коли вони опиняються за гратами, піддаються обшукам, з’являються політичні розправи через якісь вигадані кримінальні справи. Сьогодні бути українцем в Криму небезпечно, але не зважаючи на рівень страху, який культивується в суспільстві, дуже багато українців наважуються демонструвати свою українську приналежність.

Є такий американський дослідник Джин Шарп, який в 60-х роках видав антологію ненасильницького спротиву. Всі ознаки ненасильницького спротиву були і в Криму. Люди розміщують українську символіку, розмовляють українською мовою, слухають українську музику, дивляться українські канали, навіть торти на день народження роблять у кольорах українського прапору.

Багато людей і сьогодні чекають Україну, і для мене особливо обурливо чути, що в Криму живуть сепаратисти. В Криму живуть громадяни України, в яких ніхто не питав, яке майбутнє вони для себе хочуть. Саме для того, щоб показати той спротив, виникла ідея фільму.

Від ідеї до реалізації пройшло майже півроку. Ми готували фільм до других роковин окупації у лютому, але офіційна презентація  перенеслась на літо.

13640782_1137821909617631_623420938683548804_o.jpg

Для кого він перж за все?

Для всіх, але здебільшого ми його орієнтували на іноземного глядача. Фільм короткий, 25-ти хвилинний. Розуміли, що час фільм, який триватиме півтори години іноземці, в яких Крим не на першому інформаційному місці серед новин, навряд його подивляться. 25 хвилин - це компроміс між тим, що ми хотіли показати і тим, що люди готові дивитися.

В оригіналі він зняйтий англійською мовою. Головний герой - це реальний американський дослідник Остін Черрон, який тоді не був в Криму, але був до того, вивчав етноси Криму, соціально-політичну ідентичність кримськотатарського народу. Вивчав для себе, коли цього разу приїхав в Україну, чому кримські татари - патріоти України. Ми запросили знятися в цій стрічці, і він погодився. Коли про події розповідає американець, з академічним бекграундом, реальний дослідник, його чутимуть краще -він такий лінк між західним світом і тим, що відбулось в Криму. Остін розповідає, як він побачив ту історію, хроніку захоплень, як віджимали Крим. Він показав, як сьогодні в Криму. Головний акцент на тому, що рівень страху настільки високий, що люди бояться всього: давати інтерв’ю, комунікувати в фейсбуці з тим, хто сьогодні веде активну політичну діяльність.

Якими були відгуки українців після презентації фільму, зокрема, українців, які знаходяться в Криму?

Відгуки емоційні. Наприклад, я без сліз дивитися не можу, він про мій особистий біль, який постійно нагадує про себе. Люди, які були в залі, не могли стримувати сліз. Для українців, думаю, це теж абсолютно близька історія, бо це українська земля, і є біль від того, що ми втратили цю землю. Сподіваюсь, що тимчасово.

Іноземці менш емоційні, але нічого викривленого там немає.  Фільм про факти. Це підступність, яку «прокрутили» в 2014 році. Спочатку Путін відмовлявся від того, що Росія взагалі має відношення до тих подій, а потім визнав, що РФ стояла за всім, що відбулося в Криму.

Відгуки позитивні, якщо можна в цьому контексті використовувати це слово. Думаю, що фільм досяг своєї мети. Ми розіслали його на українські телеканали, багато з них підтримали і показали його. Ми передали стрічку в міністерство закордонних справ для роботи дипломатів.

Якісь ще картини такого роду будуть представлені Міністерством інформполітики?

В лавах нашого міністерського коридору з’явилася ідея зробити “Донбас. Спротив”, але потрібно шукати команду, яка буде це реалізовувати, бо те, що ми робили по Криму - це напівволонтерство. Частково профінансували від міністерства. Я вважаю, що для Міністерства інформаційної політики  важливо виробляти контент.

По Криму ми почали з комунікаційної компанії «Крим - це Україна». Це така безстрокова кампанія, коли ми знімали відеоролики, де звичайні українці чи відомі зірки давали меседжі для тих українців, які залишились в Криму, що “Крим - це Україна”, що він для них означає. У кожного українця Крим викликає свої асоціації.

Наші комунікаційні кампанії налаштовані і спрямовані на те, щоб показати українцям, що кримські татари - це вписані, інтегровані в контекст українці, це люди, які хотіли б і воліли вивчати українську мову тощо.

Ваша місія в Міністерстві інформполітики для Криму в чому заключається?

Ви точно підмітили, саме місія, саме так я це і розглядаю. Моя місія - підвищувати рівень поінформованості про Крим, показати, згуртовувати й консолідувати українське суспільство, бо від України залежить майбутнє Криму.

В нас немає такого ресурсу, як Russia today з бюджетом в мільярд доларів на рік, в нас є UA-TV, яке з`явилося завдяки Мінінформполітики і має стати каналом іномовлення з якісним контентом.

У нас немає мети «робити»  інформаційний простір, це не про міністерство. Інформаційний простір  створюють люди: блогери, журналісти, медіа, до яких ми стосунку не маємо. Ми не кажемо, що і як писати, але ми формуємо систему, яка би не цензурувала, яка б забезпечувала свободу слова, яка в нас, на щастя, є, і це підґрунтя того, що розвиток народу, нації триває.

У нас є кілька стратегічних напрямків роботи. Наприклад, реформа урядових комунікацій - створення такої системи, коли буде зворотній зв`язок і суспільство і держава будуть чути одне одного, комунікувати – бути під одним інформаційним дахом.  Ідея цієї реформи в тому, щоб подолати бар`єр між суспільством і урядом. Ми хочемо створити систему комунікацій на всіх ланках влади. Система іномовлення, яка взагалі з`явилася в Україні завдяки міністерству, сьогодні незадовільна з точки зору контенту, але це все рухається.

Є система відновлення мовлення на сході. Хто, що не говорив би, але з початку військових дій до сьогодні українське покриття зросло на 30%, встановлено до 70 передавачів.

Люди, які кажуть, що МІП нічого не робить - вони навіть на сайт не заходили, щоб подивитися а що ж ми робимо. Я особисто відкрита для всіх. Всі, хто стукають -  мають до мене доступ.

Чи задоволена я тими ресурсами, які сьогодні є? Я не задоволена. Чи хочу я більше? Так, хочу. Чи мені болить? Так, мені болить. Але міністерство не може працювати так як написано в статуті, є певна компетенція. Я частково обмежена в своїй роботі - не можу запустити свій телеканал. Ми хотіли запустити газету для Криму, але не можемо цього зробити згідно закону.

13737603_981036158661682_3274593906459180838_o.jpg

Чи безпечно сьогодні українським журналістам відвідувати Крим?

Сьогодні Крим незакритий від комунікацій з Україною, він ускладнений - немає жд та авіа сполучення, але людина може спокійно проїхати через так званий кордон. Небезпечно, якщо журналіст намагається показати об`єктивну картину Криму, а не так як її потрібно бачити з точки зору окупаційної влади.

Пам`ятаю, коли відбувався віджим, я, сама з журналістським бекграундом, працювала тоді на каналі АТР, а також з англійськими журналістами подорожувала по всіх військових частинах. Ми фіксували всі правопорушення і було дуже багато випадків, коли нападали фізично, відбирали флешки, відеокамери, коли московські волонтери стежили за людьми, коли самооборона погрожувала посадити людину в підвал чи фізично розправитися - все це є і сьогодні.

За два роки, за нашими підрахунками, політичних в’язнів – 25 осіб, зниклих - близько 20 осіб, загиблих - 10 людей, і це лише  за офіційними даними. Це означає, що це системна політика доведення людей до такого страху, щоб навіть боялися будь-що заявляти проти. Тому будь-кому сьогодні небезпечно на окупованій території, особливо тим, хто себе вважає українцем і публічно про це каже.

Хто ці 20 зниклих людей?

Здебільшого кримські татари. Є серед них і декілька українців, їх імена в публічномудоступі. Останній випадок був з громадським діячем кримськотатарського походження, Ервіном Ібрагімовим. Це молодий активіст, 31 року, який тільки почав втягуватися в національний рух, в боротьбі за свій народ. Він роздавав газети в своєму мікрорайоні, в Бахчисараї. Він зник. Є відео, де можна побачити як його забирають, скручують... Людини вже немає кілька місяців. Рідні подали заяву про зникнення в російські силові структури, але ми розуміємо, що розслідування не буде.

Чи є у міністерства якісь заходи, інформаційні програми як вирішувати саме такі проблеми зникнення?

На жаль, вирішити проблему окупації РФ Криму наразі неможна, тим більше зусиллями Міністерства інформаційної політики. Цю роботу ми ведемо постійно: збираємо інформацію, передаємо її до державних органів влади, до міжнародної спільноти. Ми робимо проект «Топ 5 - кожного тижня збираємо стисло інформацію про правопорушення, англійською мовою, і передаємо до міністерства закордонних справ. Посольства вже відпрацьовують їх в своїх країнах перебування. Був проект “Міфи”, коли ми зібрали основні міфи про Крим, які активно використовуються російською пропагандою. Ми їх розвінчали. Зробили про це якісну брошуру англійською, російською та українською мовами і розповсюджуємо її.

«Кримська влада» зараз веде інформаційну дискредитаційну  політику по відношенню до  прикордонного українського контролю, з чим можете це пов`язати?

Думаю, що вона ведеться не лише до прикордонників. Мета - ізолювати Крим, зробити так щоб дискредитувати все українське в Криму, Україну в Криму, починаючи від мови і закінчуючи якимось філософіями, історичною справедливістю та Україною як державою взагалі, бо вони ставлять під сумнів існування нашої держави, нашої мови. Для них сьогодні мета не тільки прикордонники, а Україна і всі українці. Збільшують ворожі настрої, щоб росіяни не сприймали українців, щоб бачили їх як ворогів, націоналістів, фашистів, терористів, яке тільки кліше на нас не кріплять.

12764429_959577444118132_6437580724157646242_o.jpg

Яким чином має будуватися інформаційна політика в державі, щоб ми могли діяти на випередження щодо певних загроз, які можуть на нас чатувати? Ми можемо якось спрогнозувати ті чи інші дії нашого інформаційного противника?

Те, що ми можемо зробити, це моя суб`єктивна точка зору, це посилювати контент. Мені дуже подобається американська система захисту - Голівуд робить набагато більше, ніж будь-які інші державні органи з точки зору захисту інформаційного  простору. На ціннісному рівні в американському суспільстві є домовленість, медіа-холдинги  несуть ці меседжі дуже ефективно.

Для того, щоб виробляти контент потрібні кошти  і канали контенту.  UA TV - один з таких. Я хочу робити фільми, якісну документалістику про Крим, Схід, взагалі про Україну. Це все формування позитивного іміджу України. Сьогодні вже всі знають про анексію Криму, війну на Сході, знають вже більше, бо раніше Україна була в контексті радянського союзу, історія була викривлена: Україну доносили так, як хотіли в Москві та в Кремлі. Ми нарешті від цього пуповидного зв`язку відірвалися і маємо рухатися не так як вони, абсолютно контролюючи всі ЗМІ. У нас редакції самі вирішують як показувати. Це й питання до журналістів, наскільки вони готові подавати інформацію професійно, наскільки в них є інтерес до цих тем.

Окрім іншого, має бути запроваджена система стратегічних комунікацій. Це така система, яка дозволить не в режимі реакції на кризу вибудовувати інформаційну політику, а превентивно діяти. Це окрема тема, яку веде МІП.

Що Крим означає особисто для Вас?

Сьогодні це мій біль. Мені важко казати про Крим. Від думки, що не зможу вийти до батьківського подвір`я мені важко, не знаю коли побачу рідні місця, коли буду дихати тим повітрям, не знаю.

Текст: Наталія Павлова
Фото: МІП, соціальні мережі




Загрузка...

Оставьте первый комментарий