Дорого коштують нашим народам помилки та амбіції політиків фото

Народний депутат України ІV скликання, доктор наук з державного управління, професор, Заслужений юрист України, кандидат в депутати Хмельницької обласної ради, у складі політичної команди «За конкретні справи» Віталій Миколайович Олуйко розповів виданню «Грушевскього,5» про законотворчість, роботу в парламенті та кадрову політику в державному управлінні.

Віталію Миколайовичу , що важливо знати для подання законопроекту?

Фахівець – юрист має відчувати рух правової «матерії», її динаміку і вміст, за потреби – вплинути на цю динаміку – підготувати зміни до закону або новий законодавчий акт. Важливо мати системне бачення законодавства. Коли мене у 2002 році земляки обрали народним депутатом України по 189 мажоритарному округу в Хмельницькій області, ми створили вперше в Україні у Хмельницькому університеті управління та права науково-дослідний відділ нормотворчої роботи, який займався аналізом і розробкою законопроектів. А ще запровадили курс «Парламентське право України» та видали підручник, тому що вважали, що майбутні юристи повинні отримати основні знання з діяльності законодавчого органу в парламентсько-президентській республіці. Підсумковим іспитом для студента було завдання – підготувати проект закону чи внесення змін в діюче законодавство з метою його вдосконалення та приведення до вимог європейських стандартів.

Подібна співпраця була дуже плідною і вважаю, що і сьогодні народні обранці повинні опиратися на потужні можливості юридичних вишів і в першу чергу – Інституту законодавства Верховної Ради України.

Як народжуються законопроекти?

По-різному. Ось, наприклад, приходять до мене на прийом громадські активісти, які займаються волонтерством, захистом тварин. Розповідають про існуючі проблеми, відсутність нормативно-правової бази. Після цього я вивчаю світовий досвід, провожу консультації з окремими службами та органами влади, розробляю законопроект «Про захист тварин від жорстокого поводження», в пояснювальній записці надаю докази актуальності, гуманності та відсутності правового регулювання в українському законодавстві, тоді реєструю, отримую висновки науково-експертного управління Верховної Ради України і за графіком відвідую ті засідання парламентських комітетів, які згідно з регламентом мають розглянути даний законопроект. Наступний етап – це включення до порядку денного чергової сесії, розгляд в першому читанні. Коли є повне розуміння серед депутатського корпусу, то законопроект приймається в цілому.
Якщо відповідально ставитися до законопроектної роботи, то має системно працювати команда помічників - консультантів, і самому потрібно дуже багато часу витратити на процедурні питання, бо інакше, без здорового лобіювання, законопроекти ніколи не стануть законами.

Чим Ви займалися після роботи в парламенті?

Після роботи в парламенті, в 2006 році, повернувся на посаду ректора Хмельницького університету управління та права. Вже двічі обраний депутатом обласної ради та є представником України в Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи. З моніторинговими місіями Конгресу побував в усіх «гарячих» точках Європи – Нагорному Карабасі, Абхазії, Південній Осетії, Придністров’ї, Албанії, Македонії, Сербії. Дорого коштують нашим народам помилки та амбіції політиків. Недостатньо авторитетних людей у владі і особливо серед депутатського корпусу.
Хочу залишитися на «світлій стороні політики» та «запліднювати» наших людей правильними ідеями та думками, хочу залишатися патріотом України, а це означає: думати, як розумно обирати, розумно управляти, розумно робити конкретні справи та свідомо мислити. Випустив 25 книг. Тема сьогоднішнього наукового дослідження – місцеве самоврядування.

Оцініть якість роботи парламенту? Наскільки він професійний? Чи є проблеми у кадровій політиці в державному управлінні?

Найбільша проблема сучасної України – це відсутність цілісної системи кадрової політики в державному управлінні. Переконаний, що майже всі наші біди і проблеми – через відсутність професіоналів. На жаль, сьогодні політика – це не система відбору, а система випадковостей.

Майбутнє України – за людьми, які готові йти на непопулярні кроки і говорити правду, а не те, що від них хочуть почути. Реформи роблять сміливі, ініціативні люди, які не бояться брати на себе відповідальність. Як говорив Бісмарк: «З поганими законами і хорошими чиновниками цілком можливо правити країною. Але якщо чиновники погані – не допоможуть і найкращі закони».

Ще у 2003 році, будучи народним депутатом України ІV скликання, я розробив та вніс на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про Концепцію державної кадрової політики України» (реєстраційний номер №3607). На жаль, він не розглядається і донині… Але це ж неправильно. З цього все починається. Адже кадри або «людський ресурс» - це головний фактор економічного успіху, це конкурентоспроможність країни. Мають також змінитися і принципи призначення на державні посади. Справжні мудреці вчили: «Найкращий спосіб обирати державних людей – висувати тих, хто сам усувається, і усувати тих, хто сам висувається».

Ще одна дуже важлива проблема українського парламентаризму – це фаховий рівень депутатського корпусу. Він дуже низький. Їх, тобто депутатів, потрібно навчати і знанню державної мови, і ораторському мистецтву, а найголовніше - це азам парламентської культури та основам нормотворчої роботи.
Згідно з світовим досвідом, наприклад, у Швеції, відповідальність за підготовку місцевих політиків діючим законодавством покладено на керівні органи політичних партій.

Не потрібно призначати однопартійців професіоналами, краще для країни, коли професіоналів запрошують у свої ряди. Державний службовець повинен працювати на авторитет держави, а не на партію. Розподіл портфелів та трофеїв лише між своїми – це помилковий шлях. Державну службу потрібно деполітизувати.
В Україні за роки Незалежності штучно і свідомо ліквідовані всі механізми рекрутування у владу дійсно кваліфікованих кадрів.

А нам не революції потрібні, а людські реформи. Бо будь-які революції виносять на поверхню масу політичних злиднів і примітивних пройдисвітів, допускають вседозволеність та безкарність. За висловом відомого журналіста та політолога Сергія Рахманіна, - у нас швидко розбагатіло хамство та стрімко піднялась сірість. А вседозволеність притупляє пильність і провокує на злочин.

Тому і не дивно, що після таких кадрових чисток велика радість зустріти професіонала будь-де, особливо в державному управлінні. Одні повибували, інші повиїжджали, треті – деградували.

Як вирішити це питання? Де брати нових, кваліфікованих політиків?

Нову і вільну Україну можуть побудувати люди з новим і вільним мисленням. Тоді країна матиме шанс рухатися вперед. Дивлячись сучасні теледебати, коли політики тримають на серці камінь заздрощів, жадібності, зловтіхи, помсти, ловиш себе на думці – такі нічого доброго не побудують. Коли немає внутрішнього державного стержня, не може бути тимчасового зовнішнього. Бо пустота породжує пустоту. Або з нічого і вийде ніщо!
Майбутнє – за професіоналами з високою культурою, які повинні зрозуміти, що влада – це не власність, влада – це служіння.

Днями почув від Михайла Саакашвілі пророчі для українця слова: «Національною ідеєю України повинен стати принцип – не кради, не бреши і виконуй обіцяне!»



Загрузка...

Оставьте первый комментарий