Віктор Романюк: в 2012 році я попереджав, що буде війна фото
Вікторе, що для Вас політика?

Політика — це можливість реалізувати свої здібності та потенціал через надану людьми владу. Влада - це інструмент для того, щоб зробити країну краще. Кожна людина – індивідуальність. Має якісь навики, здібності, знання, і через інструмент, яким є політика в тому числі, реалізує себе як особистість.

Якими були Ваші враження, коли вперше переступили поріг на Грушевського, 5?

Законсервованість системи. Я був дуже вражений, що за 23 роки нічого не змінилось. Я проходив практику у Верховній Раді в 1996 році будучи студентом іституту міжнародних відносин. Пройшло 15 років. Був вражений, що взагалі нічого не змінилося. Саме головне люди. Люди ті самі. Радянські люди. Верховна Рада, державні органи, так і залишились уособленням Радянського Союзу. Мені здається, у Верховній Раді за цей час змінилися тільки килимові доріжки. Яку мету ставили перед собою у якості народного депутата? Що хотіли змінити? Йшов до Верховної Ради тричі. В 2012, 2013, 2014 роках. В 2012 році мотивація була дуже проста. На той час склалися обставини – були можливості і час спробувати що таке взагалі політикум і українська політична реальність. Я ще тоді, чесно кажучи, був дуже сильно здивований ситуацією в Україні. Політична реальність, з якою я зіткнувся і люди були навіть не з 20-го століття, а з 17-18 століть — класичне феодальне правління. Ще більше здивувався, що багатьом людям в країні саме це і подобається. Більшість людей ментально належить до 70-80 років. Українська провінція, взагалі, – носій феодальної ментальності. Не можу сказати, що я був настільки наближений до того середовища, але мене це відверто вразило. Був для мене певний шок. Що таке народний депутат? Це людина, яка є носієм певних владних повноважень, якій народ делегує свою волю. Народ тебе обирає і ти представляєш якусь програму. В 2012 році я написав програму, яка для мене на той час вважалась дуже прогресивним інструментом перевантаження суспільства. Вже тоді я не бачив, що український менеджмент може щось змінити в Україні. Я про це публічно і відкрито заявляв. Навіть молоді люди — які виросли в Україні, як правило, — носії радянського менталітету. А що таке радянський менталітет? Це поєднання корупційної, візантійської і феодальної складових. При цьому влада це в першу чергу інструмент отримання якихось матеріальних благ, а не служіння громаді. В 2012 році публічно заявляв, що в 2015 році Україну чекає війна, і, що саме нам потрібно швидко зробити, щоб перезавантажити країну. Як і тоді так тепер в Україні відсутні два ключових інструменти для успішності реформ. Перше — це кадровий потенціал. Друге – фінансовий потенціал. Ми — колосально бідна держава, а реформи потребують потужного фінансового ресурсу і кваліфікованого менеджменту. У нас немає внутрішнього ресурсу, щоб швидко наблизитися до європейського цивілізаційного простору, тому потрібно цей ресурс залучати ззовні.

Досвід якої країни вважаєте необхідним для України, з кого брати приклад?

Прикладом реформування, перш за все, є Польща тому, що вона ближча ментально. Вони дуже гарно знають Україну. Успіх реформ в Польщі – це консолідація і бажання змін політичних еліт. Вони дуже швидко взяли на себе відповідальність і без популізму провели реформи. А в Україні всі 23 роки політична еліта — безвідповідальна. Дивлячись на існуючу олігархічно-кланову систему, дивуюсь її, вибачте, галактичній «дурості», що вона «вбила курку, яка несла її золоті яйця». Це взагалі парадоксально в історичному розрізі. Я не можу сказати, наприклад, коли ще власна політична еліта вбивала свою ж країну за для того, щоб віддати її країні агресору. Відсутність сучасно світогляду і адекватності дійсно вражає. Слоган «красти і брехати» – характерний для всіх років незалежності. Серед країн східної Європи, які мені імпонують – Словакія, дуже вдало і швидко провела реформи і модернізувала державу. Із пострадянського простору хороший приклад Естонія. Вони знайшли свій шлях реформування. Можна приводити східні приклади, але вони побудовані на східній ментальності. До речі, на африканському континенті дуже багато прикладів реформування. Сьогодні Африка — дуже динамічно, швидко розвивається. По деяким економічним показникам вона випереджає Україну.

Як змінилося Ваше життя коли Ви стали політиком?

Зараз впроваджую дуже багато міжнародних програм в своєму окрузі. Хочу для себе зрозуміти — коли люди стають радянськими людьми? Що таке радянська людина? Людина, яка чекає, що прийде «хазяїн» і щось за неї зробить. Діти, які вчаться в наших школах — ментально і світоглядно європейські діти. У них присутня ініціатива, вони намагаються щось робити. Але тільки вони виходять зі школи і попадають в вищі навчальні заклади — вони стають радянськими людьми: звикають до хабарів, стають сірою масою, втрачають ініціативу, перестають бути носіями європейської культури. Це треба змінити. Все більше прихожу до висновку, що без потужного масового приходу європейського менеджменту в українські реалії, нам буде дуже тяжко досягти успіху. Головне питання – хто буде завтра працювати в Україні, хто буде локомотивом потужних суспільно – економічних змін? У нас 50% населення залежить від бюджету. 12 мільйонів не працюють із 30 мільйонів працездатного населення – це колосальні цифри. Приїжджаючи в конкретні населені пункти, я бачу, що люди просто вже не хочуть працювати. Ми створили машину масованої брехні через засоби масової інформації, що не потрібно працювати, політикани з усіх екранів розповідають людям, що вони щось там зроблять, змінять, покарають і т.д. Це колосальна цивілізаційна помилка. Вона носить такі ж наслідки, що за президентства Леоніда Кучми - був запущений механізм приватизації, результатом якого стала роздача радянських заводів у власність українському менеджменту – «червоним директорам», — які залишились носіями радянської системи, радянського світогляду, і вони привили цю радянську «бацилу» мільйонам наших співвітчизників. Донбас – яскравий тому приклад. Результат цих двох глобальних помилок - втрата майже 12 млн. населення і 10% території держави. Судан, Ірак та навіть Афганістан не мають таких катастрофічних наслідків. Результат - пострадянський менеджмент проник у всі кабінети влади. У них підхід універсальний — намалювати схему, поділити, віджати щось. Пригадую, коли ще був поза політикою, прочитав публічні інтерв’ю, в якому хтось із лідерів фракції сказав, що ось ця людина — такий хороший міністр тому, що він такі схеми малює! І це було досить довгою практикою в українських реаліях. Взагалі українські реалії - це якість одні паралельні світи. З усіх екранів політики розповідають, що у нас дуже працьовиті люди. Але багато подорожуючи по Україні бачу зовсім іншу картину, коли люди байдикують і спиваються цілими селами! Зустрічаюсь з сільськими головами в себе на окрузі, відверто з ними веду діалог, даю їх роботі адекватну оцінку — після цього більшість з них залишають зустріч з думкою, що «а от депутат від Партії регіонів Тетяна Засуха була краща тому, що вона хоч щось давала, а Романюк лише ставить задачі».

Якими якостями на Вашу думку повинен володіти сучасний парламентар?

Кожен сам приймає рішення як він бачить цей світ. В історичному ракурсі можна привести масу прикладів, коли люди не закінчуючи Гарвард чи Оксфорд, робили хорошу політичну кар’єру. Наприклад, Маргарет Тетчер. Вона була дочкою бакалійника. Але вона була свідомою, відповідальною, і, що немало важливо, була носієм лютеранської культури, де щоденна наполеглива праця в інтересах родини та суспільства — основа буття. Це дуже важливо.

Як Ваші рідні ставляться до вашої політичної діяльності?

Про сім’ю я ніколи не розповідаю – це моє правило. Я із досить забезпеченої хорошої родини. Мої батьки, відверто вам скажу, не були в захваті, знаючи всі українські реалії. Моя родина дуже гарно знає, що таке світ і які умови проживання в тій же Європі – яке там соціальне середовище. А дружина? Дружина, тим більше, не в захваті (сміється)

Розкажіть про своїх батьків? Які поради вони Вам давали?

Батьки навчили мене дуже простій речі: основа благополуччя –праця. Ніхто тобі в житті не прийде і не дасть щось просто так. Потрібна щоденна наполеглива праця – це головний ключ до успіху. Людину не створив популізм. Людину не створили політики. Людину створила праця, і без неї ми приречені на провал.

Хто впливав на вибір освіти? Це Ваш власний вибір?

Так, це був мій вибір. Я закінчив Одеський технікум харчової промисловості — моя перша і базова освіта. Хороша інженерна школа. Хороша технічна освіта. В Радянському Союзі теж були хороші речі, які потрібно використовувати. Потім був Інститут міжнародних відносин, факультет міжнародного права, перекладач з французької мови. Пізніше закінчив ще один університет і поїхав до Франції. Це був свідомий вибір. Принципові речі, які формували мій світогляд. Коли ти приїжджаєш в Європу, в інтернаціональне товариство, спектр твого погляду розвертається на 180 градусів. На сьогоднішній день, молода людина, яка має амбіції, сідає на літак і через кілька годин вже працює в Нью-Йорку та отримує задоволення від життя. Відкривається новий горизонт, відбувається формування особистості. Зовсім інший світ. Можна порівнювати і розуміти що потрібно твоїй країні. Абсолютно правильно. Емпіричним методом легко порівняти в якому середовищі ти живеш, яке соціальне середовище формує ту ж Італію, Францію, Німеччину. Особливо університети, де формується їхня політична еліта. Європа — це набір світоглядних речей: відповідальність, чесність, знову ж таки, наполеглива щоденна праця.

Яким бачите своє політичне майбутнє?

Взяв на себе зобов’язання перед своїми виборцями, які делегували мені право представляти їхні інтереси. Взагалі, у такий складний час взяти на себе величезну відповідальність — важкий крок. Потрібні знання і досвід для того, щоб керувати оцим величезним архаїчним радянським апаратом. Це такий монстр, який повинен був вмерти ще на початку 90-х, а він існує, він перероджується, у нього виростають голови. Я особисто не зміг би цього зробити, відверто вам скажу, в силу того, що не знаю особливості української політики. Тому, Арсенію Петровичу, наприклад, — відвертий респект. Я не розраховую на вдячність від виборців за те, що віддаю свій час, розум, душу. Дуже скептично до цього ставлюся. Але треба брати на себе відповідальність тому, що я — кров і плоть цього народу, я тут народився, виріс і в силу свого виховання просто не можу вчинити інакше. Це моя щоденна робота, але бути панацеєю для людей я не хочу. Я не популіст. Політики — популісти вбили цю країну. Вони постійно брехали. Постійно розповідали, що щось зроблять, а насправді — просто розкрадали країну. Вся політична еліта Радянського Союзу була побудована на лукавстві. І ця «бацила» переросла в українську політику. Щоб це змінити це революційно нам потрібен не один десяток років. Для того, щоб швидко це змінити – в Україні потрібні фахівці нової ментальності. Лише під впливом зовнішніх чинників Україна стане успішним проектом. На жаль, для світу ми сьогодні — сіра зона непорозуміння. Якщо ми думаємо, що станемо жити краще, якщо роздамо чергові пенсії і дотації — ні, глибоко помиляємося. Ми будемо жити тільки гірше. Це треба чітко і ясно говорити всім людям.

Чи є вже якісь розчарування у роботі парламенту?

Більшість законів, які ми зараз регулюємо — в площині соціального популізму. Ми просто вбиваємо цвяхи в свою державність. Але я щиро можу дивитися людям в очі тому, що в 2012 році я попереджав, що буде війна, готуйтеся до війни. В 2013 році попереджав, що життя буде погіршуватися і, якщо ви конкретно хочете бути успішними, якщо не хочете щоб при владі були безвідповідальні люди — будуйте систему особисто, націлюйтесь на мале підприємництво, формуйте цінності навколо своєї власної родини і навколо власного особистого здоров’я, не орієнтуйтеся на телевізор. Взагалі, мене не стільки парламент розчарував, скільки — громадянське суспільство. Відсутність великої кількості людей, які б хотіли просто працювати. Мене це дивує. У нас виявляється дуже багато байдужих і лінивих людей. Я дуже тяжко це сприймаю. Часто зустрічаюся зі своїми виборцями і постійно їх прошу — не дивіться українського телебачення. Це величезний рупор лукавства. Телевізор вас вбиває, він робить вас рабами, робить бідними, хворими і байдужими.

Що ж тоді дивитися?

Взагалі, менше дивитися телевізор — слідкувати за собою: дотримуватись здорового харчування, робити зарядку, посміхатися один одному, бути ввічливими, читати, створювати осередки громадської активності. Це моя принципова позиція. Андрій Шептицький в свій час сказав дуже хороші слова: «наша бідність і проблема в тому, що ми неорганізовані». Нам потрібно терміново реорганізуватися. Політикани вискакують з екранів телевізорів і говорять «ми всі ваші задачі виконаємо, все зробимо», від таких людей потрібно триматися подалі.

Що для Вас означає успішна людина?

Щаслива людина. Що таке успіх? Відносна категорія. От щастя — категорія більш показова. Я дивлюся статистику, яку проводить ООН. Раніше було – скільки виробляється металу, який дохід на душу населення, ще щось. А зараз ООН визначає рівень щастя. Неважливо скільки ви заробляєте, неважливо скільки магнітофонів купили і машин. Важливо наскільки ви щаслива людина. Щастя — це цілий комплекс: здоров’я, сімейні стосунки, особистий світогляд. Чим більше щасливих людей, тим успішніше суспільство.

Які книжки читаєте? Що рекомендуєте?

Я дуже багато читаю. В основному, це періодичні видання. Купую постійно GEO, National Geographic, наукові видання — слідкую за науково-технічним прогресом. Мені цікаво як рухається світ.

Текст: Наталія Павлова


ВІКТОР МИКОЛАЙОВИЧ РОМАНЮК
Дата народження: 28 серпня 1975 року
Голова підкомітету з питань діяльності небанківських фінансових установ та захисту прав споживачів фінансових послуг
Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики і банківської діяльності
Дата набуття повноважень: 27 листопада 2014р.
Обраний по: виборчому округу №94
На момент обрання: адвокат, член Політичної партії «НАРОДНИЙ ФРОНТ»
Член депутатської фракції Політичної партії «НАРОДНИЙ ФРОНТ»
Член Міжфракційного депутатського об’єднання (МДО) «Депутатський контроль»  

Оставьте первый комментарий