Олег Березюк: завдання просте – створити парламент фото
Олеже Романовичу, якими були відчуття, коли Ви вперше перейшли поріг на Грушевського,5? Що вразило, можливо?

Були очікування і вони були тривожні. Я точно не знав, що тут робиться. Точно не знав людей, які тут працюють. Совдепія вразила. В архітектурі і в духу. Вперше я переступив поріг Верховної Ради в день, коли засідала перша рада по створенню коаліції. Були присутні представники ще двох фракцій, тепер вже великих фракцій. Ми сказали: "Давайте створювати базу для коаліційної угоди". Вони кажуть: «Ну, хорошо, вы здесь пишите, а там наверху все решат» - мовою оригіналу. Ми запитали - де той верх? Якщо наверху все вирішують, то ми підемо наверх, і там будемо вирішувати. Насправді, верх у законодавчої влади країни - народний депутат України і його фракція. Верху більше немає. Ми запропонували нашим колегам спуститися з їхнього верху на наш верх і працювати. Цей опір тривав день-другий, але потім до мене підійшов один з депутатів, який був депутатом трьох чи чотирьох скликань, і сказав: «Дякуємо Вам, ви створили таку атмосферу, яка була у 1994-1996 роках». А 1994-1996 роки - це був справжній, потужний, ініціальний вибух творчої парламентської енергії. Після того, як парламент створився, пропрацював у Верховній Раді. Пам’ятаєте? Конституція! Зароджувався парламентаризм та базові парламентські документи. І так само почалася наша робота. З очікування і тривоги. Але потім стало легше тому, що ми побачили, що парламенту немає і треба de novo його творити. Стало сумно, що управління державою, як такого, немає: непрофесійність, невігластво, - тільки окремі люди, які на своїх плечах тримають цілі відомства.

Що для Вас політика?

Це моя метаморфоза за пару місяців. З юності, з професійного віку, політика для мене - щось таке гидотне і недобре. Але так Бог і люди, завели, що я почав разом з друзями думати про розвиток міста, в якому ми живемо. Мається на увазі у Львові. Працюючи в місті, маючи певні успіхи і поразки, ми зрозуміли одну дуже важливу річ: політичний процес є частиною побудови суспільства, є інструментом і носієм ідеології. А без ідеології суспільство не розвивається. Без ідеї - куди йти, що досягати, - суспільство не розвивається. Це третя і найважливіша частина розвитку будь-якого суспільства. Перше - це, безсумнівно, базове, це матерія: гроші, людські і матеріальні ресурси. Друге – це процес: правила, закони, когніція, пам'ять, людські відносини. А третя частина, яка веде першу і другу – закони, які створюються на базі ідеї та ідеології. Якщо цієї частини немає - суспільство не розвивається. Два роки тому ми з друзями дуже тяжко боролися зі своїм щирим небажанням займатися політикою. Тому, що політика асоціювалася з комуністичною партією, що є абсолютно неприйнятним: форма, ідеологія і інше. Політика асоціювалась з політичними проектами, які є, насправді, вульгарними по своїй природі. Всі ці проекті були неідеологічними, тому вони не були успішними. Політика, в моїй уяві, - це метаморфоза від непотребу, від низості, від зневаги, навіть, до усвідомлення важливості цієї професії для розвитку суспільства. Зараз у нас дуже багато минулих проекцій. Так само як я колись думав про політиків, зараз думають про мене інші люди. Я несу цей хрест. Це треба усвідомлювати і мучитися із тим.

Яким на Вашу думку має бути парламентар?

Політик і політика - це є метафізична професія, якої не можна навчитися в університеті. Політик повинен мати базову освіту, досвід управління, комунікації з людьми, бути зрілою по досвіду і по віку людиною. Вважаю, що парламентарем мала би бути людина, яка має не менше 45 років від народження. Чому 45? Тому, що після сорока починається процес народження мудрості. Коли людина починає слабнути фізично, вона починає мудріти. І десь до 45 років цей процес ,консолідується - починаєш думати вже як аналітик, порівнювати речі. Молодість - це прекрасно. Але парламентар - це людина, яка має зважувати між особистим, суспільним, між минулим і завтрашнім. Це дуже важливо. Яке завдання перед собою ставите як народний депутат? Чого прагнете досягти? Завдання просте – створити парламент. Як інструмент, як інституцію. Створити інструмент парламентської традиції, знайти цю традицію в 1990-х роках, перенести її, розвинути, дослідити. Це дуже важливо. Друга задача - створити якісну роботу фракцій, що ми успішно робимо з колегами на сьогоднішній день. Бо фракція - єдиний інструмент роботи в парламенті. Народний депутат - основа роботи, але фракція - єдиний інструмент. З якісною груповою роботою цього інструменту - бо це виключно групова робота – парламент автоматично працює правильно. Ми як «Самопоміч» зараз важко працюємо над виробленням групової роботи, групового мислення. Знаєте, як у нас на Заході кажуть: «Що двоє, то не єдин». Що два, то не один. І ми починаємо розуміти, що справді мислити разом важко, але рішення буде якіснішим, чим ти це зробиш один. Наступна найважливіша функція парламенту – творення законів. Якісний Закон твориться на базі пізнання суспільних процесів. Тому, ще одна функція парламенту - представницька функція. Парламентар має вивчати і відчувати суспільні відносини, описувати їх в законі і давати шанс для розвитку. Це не просто. Закон є консервативним матеріалом. Створення якісної законодавчої бази є основою нашої діяльності на базі знань того, що робиться в суспільстві. І тут є декілька важливих моментів, які ми собі ставимо в пріоритет. Це децентралізація. Влада, гроші, повноваження повинні піти на найнижчі гілки управління: в село, місто, громаду тому, що там лежить основа суспільних відносин. Це раз. Друге - енергетична галузь країни. Це її золото, це її ресурси. Вона зараз повністю вульгарно монополізована. Там вимиваються мільярди гривень протягом одного дня, які служать не суспільству, а декільком особам. Це руйнує державу. Тому прийняття пакету дуже важливих світоглядних законів в галузі енергетики є для нас пріоритетом. Третє – це є дерегуляція. Це бізнес. В цей дерегулятивний процес включається і фіскальна регуляція. Ми заставили уряд прийняти закон про зниження податку на ЄСВ – єдиного соціального внеску. І ми відчули, що підприємець зрозумів це і почав платити. Четверта річ – контролююча функція як парламенту так і держави. Вона зруйнована. Вщент. Правоохоронні органи, прокуратура, це все є радянський, капіталізований, корупційний світ, який зовсім не виконує своєї контролюючої функції. Можливо, ви спостерігали нашу боротьбу за те, щоб не відтерміновувати реформу прокуратури? Хочеться, щоб прокуратура залишилася на рівні 1936 року. Ми багато не розказуємо, хочемо, щоб люди мали хоч якусь надію на цю владу. Наприклад, зараз йде потужна дискусія щодо закону про національну поліцію. Але вона йде внутрішньо. Ми дискутуємо всередині і, сподіваюся, вийдемо на якісний результат. Хочемо абсолютно змінити Рахункову палату. Вона не виконує своєї контролюючої, якісної функції на сьогоднішній день. Такі першочергові задачі.

Як Ваша родина ставиться до Вашої політичної діяльності?

Родина страждає, сумує. Підтримують Вас? Беззастережно підтримують. Куди діватися? Було прийняте таке рішення. Я, чесно кажучи, не збирався в депутати. Я був 28-м в списку. Знав, що ми переможемо, тільки не думав, що 28-й номер пройде. І коли настав час  вирішувати, старший син мені сказав: «Знаєш, а в тебе немає іншого вибору, тебе вибрали». Я був дуже здивований цим. Дуже сумую за ними коли я в Києві. Коли приїжджаю додому - вони всі горнуться, щоб хоч поговорити. Родина - це найважливіша річ в моєму житті. Чому вчите синів, які поради даєте? Я прихильний до філософської концепції обмеження. Коли є обмеження – людина краще розвивається. Вона включає свій розум.

В чому ці обмеження?

В усьому. Якщо ти хочеш витратити на щось, то перед тим мусиш знайти що витрачати. Це перепона. Коли дитина хоче піти в кіно, вона мусить знати за які гроші вона туди піде. Без сумніву, джерелом грошей дитини є батьки. Але це не просто так. Ти маєш піти в кіно, як результат праці: чи це в школі, чи вдома. Але це не доводиться до абсурду – підеш в кіно, коли позамітаєш подвір’я. Ні. Це вже шантаж. Або інший приклад. Всі мають в школі Iphone. Який він там є? Я ним не користуюся. Для чого потрібен телефон? Для комунікації. Достатньо для комунікації простішого телефону? Абсолютно. Або зараз молодший син в першому класі, і всі його однокласники мають телефони. В першому класі я не бачу сенсу в телефоні. Є телефон учительки, директора - все в порядку. І воно, знаєте, проходить. Не ображаються, розуміють? З дітьми треба говорити, пояснювати. Тепер їм ще важче, їхній тато – публічна особа. Деколи вчителі задають їм абсолютно некоректні запитання. Мене треба питати, а запитують їх. Але я за них гордий тому, що вони правильно відповідають. Вони кажуть – спитайте мого тата. Для мене це важливо. Діти публічного політика і родина публічного політика, без сумніву, під ударом і страждають. Така ціна, і тут треба уважно до цього ставитися як самому політику, так і людям.

Найцінніша порада, яку давали Ваші батьки?

Я дякую і вітчимові і батькові. Мій батько помер, ми не жили з ним, але він вчив мене бути його другом і партнером. Мама, як мама, завжди любила, захищала, дозволяла. А батько вчив мене ставитися чесно до себе. Це починалося з оцінок. Наприклад, отримав двійку. Значить, є якась причина на цю двійку: не допрацював, забув. Не треба її ховати. Треба разом подумати чому так? І для того є батько, щоб пояснити, що так буває, що, можливо, це саме моя вина. З першого чи з другого класу я пам’ятаю, що було декілька таких конфліктів, але вони завжди закінчувались поясненнями. Я дуже йому вдячний за це. А батьки, прості нормальні батьки, які давали те, що могли. Я був вдячний їм за те, що вони купили мені квиток Москва - Чікаго. Він був дуже дорогий, його було важко дістати. Тоді ще не літали літаки з України в Америку, а вони мені купили квиток. Я залишився в Америці, почав вчитися, а потім вже коли повертався - був фантастичний літак Нью-Йорк - Івано-Франківськ. Чому саме цей університет? Чому США? Це доля трохи. Чікаго - дуже гарно місто, я його дуже полюбив. Сам заробляв на навчання. Працював на декількох роботах. Потім мав в університеті дуже добру роботу - високооплачувану. Навіть не вірив, що я її отримав. Почав працювати з третього курсу. Мене побачив професор і запропонував мені роботу. Але я все одно повернувся в Україну тому, що ніколи не планував жити в Америці. Я дуже люблю цю країну, вона дуже класна, вона дає можливості людям, але я ніколи не планував і не планую там жити.

Діти будуть навчатися в Україні?

Це від них залежить. Я роблю все для того, щоб вони мали університет порівняння. Я вважаю, що в Україні немає вищої освіти. Sorry, всім професорам, які це почитають. Немає. Є добрі викладачі. Але системи вищої освіти немає. Якщо б я не вчився за кордоном, то не знав би, що таке студентське життя. Студентське життя - це не гуртожиток і не День студента. Студентське життя - це цікава професійна діяльність, яку поважають викладачі. Це так зворушливо, коли ти написав текст на півтори сторінки і його читають, виправляють, пишуть рецензії. Поважають тебе. Тому, я хотів би, щоб мої діти це пізнали, але як це буде – питання. Старшому синові кажу: пиши, шукай. Не просто «я хочу, це дуже класно», але подумай «чи я можу»? Ми з дружиною робимо все для того, щоб вони вчили принаймні дві мови.

Ваша дружина, яка вона? Які її найкращі якості?

Мудра, дуже добра господиня, дуже добре і смачно готує. Коли ми десь їмо в гостях чи в ресторані і їй подобається якась зупа - вона бере на смак, і вже завтра варить цю зупу один в один. Навіть не питається ніколи що там. То дуже цікаво. Вона сама не знає як це робить. Навчалася професійно? Ні. Моя дружина - добрий лікар, дуже добрий - психіатр, психотерапевт. Дбаюча мама. Хоча вона така сама жінка, як ви всі, і нормально керує сім’єю (сміється). А куди ж? Галицька жінка. Скільки років ви разом? Це моя друга дружина, ми разом вже 11 років.

Олеже Романовичу, як Ви потрапили на радіо?

Це доля. В четвертому класі, мене на вулиці побачив редактор дитячої програми львівського телебачення - я її не знав - і запропонував вести дитячу програму. Це був 1983-й чи 1982-й рік. Радянський Союз у розпалі. Програма виходила у прямому ефірі, 50 хвилин. Тоді ще записів не було. І я вів с четвертого класу програму спочатку раз на квартал, потім - кожен місяць. Це мене багатьом речам навчило. Ніколи не думав бути журналістом, але потім поїхав в Америку і мені дуже сподобалися радіо ток-шоу в Нью-Йорку. Глибокі, класні, цікаві. Я приїхав в Україну в 1996-му році. Коли виїжджав з України fm-ок ще не було. Приїхав - вже з’явилися fm-ки. Я йшов по вулиці і побачив вивіску "Радіо Люкс". Зайшов і сказав, що їм бракує на радіо ток-шоу. Запропонував їм дискусійно-психологічну програму «Давайте поговоримо». І так 10 років пропрацював на радіо. Я думав цей формат зачепиться, але, на превеликий жаль, до сьогоднішнього дня в Україні так і немає ток-шоу. Є, але це не ток-шоу. Формат є скучним, немає драйву, пізнання. Я поки що не можу ні за одне ток-шоу так зачепитися, як за Нью-Йоркські. Думаю, що не виросли ще ведучі. Бо це треба бути вже старим, щоб вести ток-шоу. Сміливо, цікаво, знати багато. Чому не продовжуєте свою діяльність? Це забирає багато часу. Щоб підготувати півторагодинну програму треба попрацювати. Навіть не стільки попрацювати, скільки подумати, походити. Придумати так, щоб ти першим реченням зачепив слухачів і ніхто не виключив. Це школа, це наука. Я мрію повернутися на радіо ток-шоу. Як закінчу цю богодєльню, думаю, що попрацюю ще на радіо.

Тобто це не надовго? Я думала, це вже обраний шлях політика.

Слухайте, політична кар’єра є тимчасовою. Це треба всім зрозуміти, і тоді всім стане добре. Вона, по-перше, залежить не тільки від тебе. Від тебе, звичайно, від твоєї праці, але залежить від людей, від конь’юктури політичного процесу, залежить від суспільних процесів. Це тимчасова річ, і коли ти почуваєш себе тут тимчасово, то ти щасливий. А чому я себе відчуваю тимчасово тому, що я маю куди йти. Це дуже важливо. Чому в політики мають приходити професійні люди? Для них політика не має бути метою професійної реалізації. Робота, яку я зараз маю, і робота заступника Андрія Івановича Садового раніше - це найцікавіша і найважча робота, яку я коли-небудь мав. Але вона є тимчасовою. Вона є виборною. Якщо мене виберуть наступного разу і я прийму рішення йти – так, це буде наступний етап. Але він точно закінчиться. А лікарем я буду завжди.

А як з точки зору лікаря Ви оцінюєте нинішній парламент?

«Нет, этой провокации не будет». Я не маю права ставити діагноз. Не буду оцінювати лікарською діяльністю політичну і навпаки.

Що не прощаєте близьким?

Я не прощаю зраду. Таку, знаєте, моральну зраду. Я просто тихенько відходжу. Не можу бути поруч. На жаль, таке було у мене двічі в житті.

Другого шансу не даєте?

Я не знаю, може, колись. Не можу сказати, що «ніколи», і навіть не можу сказати, що буде завтра. Людина пробує зробити підхід, але я вже… У мене з тією людиною вже на мільйон менший стосунок, чим зараз з вами, емоційно. Я тут з вами живу, а там - просто присутній.

Яку літературу читаєте? Що рекомендуєте?

Політику читати дуже важко, але треба себе заставляти. Зараз я читаю книгу, яку написав мій товариш - «Українські історії» називається. Він сам лікар, викладач. Дуже цікавий погляд простої людини на історію України. Перед тим я читав, вже другий раз, і дуже вам рекомендую книгу, яка називається "Антихрупкость", автора Нассіма Талєба. Він написав «Чорного лебідя». А це вже його нова книжка, і вона ще геніальніша. Інструкція до життя в 21 сторіччі.

Досвід якої країни вважаєте правильним застосувати в нашій країні?

Ми мусимо будувати свою країну. У нас так багато цінностей, ми такі багаті, такі класні, такі розумні. Єдине чого у нас немає – досвіду управління собою, як державою. Але ми маємо тільки 24 роки. Я дуже люблю багато країн. Я закоханий в Лондон, люблю Барселону, Чікаго, Цюріх. Швейцарія - дуже гарна країна, проста. Там немає ніякого гламуру, там "село без сільради", образно кажучи. Але ця простота є вишуканою і функціональною. Місцеве самоврядування, знаєте, де найкраще розвинуте? В Швейцарії. З 1248 року. Перші кантони існують на тих самих умовах, що зараз. Досвід їхньої самоврядної структури є неймовірним. Хочеться бути в Україні, як в Швейцарії.

Ваш девіз?

У мене немає конкретного девізу. Є девіз партії. «Будь собою, співпрацюй з іншими, допомагай тим, хто потребує». В єдності цих речей їх сила.
текст: Грушевського,5 

ОЛЕГ РОМАНОВИЧ БЕРЕЗЮК
Дата народження: 8 жовтня 1969 року
Член Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування
Член групи з міжпарламентських зв’язків з Сполученими Штатами Америки
Дата набуття депутатських повноважень: 27 листопада 2014р.
Обраний по: загальнодержавному багатомандатному округу
На момент обрання: директор департаменту гуманітарної політики, Львівська міська рада Голова депутатської фракції Політичної партії "Об'єднання "САМОПОМІЧ"


Загрузка...

Оставьте первый комментарий