Снимок экрана 2017-06-12 в 22.29.53.png

Тимур Чмерук,
Партнер міжнародної інвестиційної компанії «Base capital management», підприємець


Завершення весняного сезону Україна зустріла класично - в контексті економічної та політичної турбулентності, суміші перемог і народженням нових очікувань у зв’язку з появою нової політичної фігури у Франції, президента
Е. Макрона і продовження санкційної риторики проти РФ/

Очевидно, що при популярному в медіа-середовищі ідеї-фікс критики владних інститутів, в тому числі уряду, раціоналізм і прагматизм все-ж таки мають місце в діяльності української влади та її зовнішній політиці. Ціль останньої з врахуванням російського фактору і обережності економік ЄС до України шукати і домовлятись із світом про взаємні економічні та правові партнерські контакти. Зокрема, зовсім недавно вітчизняне МЗС акцентувало уваго на підписанні економічної угоди про партнерство та правову підтримку з королівством Таїланд, товарний обсяг з яким в минулому 2016 році склав приблизно 600 млн. дол., з яких на долю України припадає 250 млн. дол. Не варто забувати і про підписання перспективної для нашої економіки угоди про ЗВТ між Канадою та Україною.

Ціна канадсько-української дружби після підписання ЗВТ між країнами

Починаючи з березня українсько-канадське партнерство набирає обертів не лише політичних, але й економічних, що є взаємовигідним для обох держав. Нагадаю, що за даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Угода про зону вільної торгівлі між Україною та Канадою запрацює вже цього літа. Разом з тим, цій офіційній заяві передували такі події, як ратифікація на початку березня цієї угоди Сенатом Канади, а далі за кілька днів – аналогічний крок був здійснений з боку українського парламенту. Зі свого боку, наша держава зобов’язалася здійснити повну лібералізацію для 72% товарів з Канади, далі скасувати (із використанням перехідних періодів у 3,5 та 7 років) для 27% товарів із Канади, провести часткову лібералізацію для сільськогосподарських товарів із цієї країни. Партнери з Канади ж гарантують українським експортерам такі умови, як відкриття 99% ринку товарів, асиметричні тарифні зобов’язання, технічна допомога.

В той же час основними взаємними положеннями угоди стають пільговий доступ до участі в державних закупівлях, охорона та захист інтелектуальної власності, спрощення процедур торгівлі із застосування нетарифних заходів. Безумовно, ці пріоритети в угоді є вигідними акцентами для нашої держави в світлі уможливлення люфту для здійснення корупційних зловживань на найвищому рівні. Як результат можна констатувати, що лише від політичної та економічної відповідальності української влади цілком можливо, що ЗВТ з Канадою для нашої держави буде більше перемогою чим зрадою перед світом і своєї репутацією.

Чого досягла Україна після підписання угоди про асоціацію з ЄС?

Починаючи з 1 січня минулого року (1 січня 2016 року) економічні відносини між ЄС та Україною підлягають під «правила гри», яка відома всім за назвою глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі (ГВЗВТ), що була впроваджена в контексті підписаної Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Вельми цікаво, що Україна вже має угоди про зони вільної торгівлі з країнами Співдружності Незалежних Держав і веде перемовини про угоду з Ізраїлем. Успішними, як вище вже було сказано, виявився переговірний процес з Канадою, а з Туреччиною частковий прогрес в цьому сенсі вже є, починаючи з літа 2017 року українці можуть подорожувати в цю країну за українськими ID картками. Перспективними, але туманними з огляду на реакцію української влади на сьогодні є процес перемовин про ЗВТ між Україною і КНР. Як видно, у вищих ешелонах влади можливо не в повній мірі оцінюють потенціал китайського ринку, але водночас можливо не готові запропонувати механізми, що стримуватимуть потік з Китаю не якісної для споживачів товарів і послуг.

Немає сенсу переказувати як мантру існуючі до цього дня міфи і забобони про непроукраїнськість цієї угоди для України про те, що ГВЗВТ з ЄС це омана для українського бізнесу. Разом з тим останнє цілком реально, якщо не дотримуватись ринкових правил гри при веденні бізнесу, не дбати про цивілізований діалог між бізнесом та владою, ігнорувати європейські норми та стандарти при здійсненні операції з імпорту чи експорту товарів\послуг. Так, зокрема, умовою встановлення зони вільної торгівлі (між ЄС та Україною буле те, що митні тарифи, які сплачуються під час продажу товарів між Україною та ЄС, у більшості випадків поступово знизяться до нуля. Втім, якщо повернутися до реальності ми маємо вельми цікаві показники, які зберігають неоднозначні висновки для теми економічного розвитку України. Для прикладу, вперше з 2013 року почав зростати український експорт до ЄС. Темпи зростання поки не дуже великі – 3,7%. Втім, регіон ЄС виявився єдиним, де український експорт показує позитивну динаміку. Крім того, за 2016 рік частка ЄС у структурі українського експорту знову зросла.

Якщо сказати більше грунтуючись на реальних показниках. Відповідно  є повна статистика за 9 місяців і поки що не деталізована - щодо товарів за 11 місяців. Річні результати у цифрах будуть приблизно у кінці лютого 2017. Втім, навіть за 11 місяців ( березень 2016- січень 2017 р.) експорт товарів до країн ЄС збільшився на 3,1% (або на 372,3 млн дол.) і загалом становить 12,201 млрд дол., а товарообіг зріс на 6,3%.

За попередніми даними, 9 місяців, 2016 рік ЄС є  головним  торговельним партнером України. В цифрах це можна побачити так: 1) 39,8% частка ЄС у торгівлі товарами та послугами; 2) 84% продукції легкої промисловості постачається до ЄС; 3) понад 50% продукції переробки деревини постачається до ЄС; 4) майже 50% продукції машинобудування постачається до ЄС

В результаті можемо говорити, що державна політика в сфері торгівлі все ж таки має бути більш справедливою, не лише сприяти виходу українських компаній із Сходу та Півдня на ринки ЄС, але й підтримувати приватний бізнес із західного, північного та центрального регіонів країни. Далі, можливо варто почати з виходу із «польської економічної зони комфорту». Безумовно, потрібно розширювати географію продажів і аналіз можливостей інших ринків. Цим потрібно почати займатися як кажуть серед людей – «ще вчора». Адже для більшості компаній з України вихід на західні європейські ринки збуту товарів і послуг є проблематичним. Де шукати вихід? Для початку в активізації адекватної зовнішньої політики України.

До 2017 року, за весь період незалежності України її керманичі спромоглися лише на один комплексний нормативний документ у цій сфері — постанову Верховної Ради "Про основні напрями зовнішньої політики України" далекого 1993 року. Сьогодні, коли ми маємо непросту ситуацію навколо окупованої АР Крим та НЗФ ОРДЛО, ключовим питанням зовнішньої політики є національна безпека. Саме ця тема в останні три роки стала предметом активних дебатів, підвищеного громадського інтересу. Політичні критики зауважують, що всі 25 років українські уряди займалися торгівлею векторами та динаміками зовнішньої політики. Втім, я погоджусь з тезами, що сьогодні час займатися стратегічним плануванням і цілісному, а не фрагментарному баченню світу, місця України в ньому.

Реальністю для нас має стати і той факт, що система міжнародної безпеки вже підірвана, зростає роль військового фактору, а стабілізаційна функція норм та цінностей в рази зменшилась. Відповідно, наша зовнішня політика має будуватися на сильному фундаменті. І цим фундаментом може і має стати питання безпеки національного суверенітету. Цілком реальним є пропозиції про партнерські взаємозв’язки з НАТО та обережна дипломатія і не капітуляційна торгівля з Росією. Не можна піддаватися націоналістичній антиросійській агонії. Україна до цього дня не визнала РФ – країною агресором, не розірвала дипломатичних відносин, не визнала ОРДЛО терористичними інституціями, тощо. Крім того ми маємо не просту ситуацію, коли тисячі наших громадян пов’язані сімейними та робочими факторами в РФ та й окремі підприємства нашої держави напряму зав’язані на імпорті сировині з РФ. Відповідно, потрібно готуватись досить жорстко реагувати на будь-який економічний тиск Росії на Україну. А всі дискусійні питання переводити в рамках СОТ та, умовно кажучи, стокгольмського арбітражу. І, врешті решт наша країна має визначитись із своїми пріоритетними векторами зовнішньої політики та умовами, в яких не піде на поступки, через ліквідність для власного національного інтересу.

Лаконічна післямова про нашу зовнішню політику
та «мрійництво» про великі доходи від ЗВТ зі світом

Для вітчизняної економічної системи ЗВТ не була, не є і не буде повноцінним «рятівним колом». Від повного колапсу її збереже лише по-перше, системна антикорупційна державна політика; по-друге, відмова від логіки та практики симпатизування влади окремим, «своїм» \ «партнерським» олігархам і уможливлення збагачення своїх бізнес-середовищ, до яких мають відношення; по-третє, всеосяжне гарантування зарубіжних інвестицій в державу при умові уможливлення бюрократичного чиннику для ведення бізнесу але, водночас, при досить вимогливій законодавчій базі до закордонного бізнесу, що отримує тимчасовий доступ до ресурсів держави, в тому числі людський.

Україна, на мою думку має стати авторитетним прикладом у східній Європі, як країна, яка має досить виважену економічну політику економічної та стабільний політичний курс. Водночас українській владі вже сьогодні потрібно вчитись комунікації із дрібним і середнім бізнесом не лише в контексті виборчих компаній та протестних збурень, але й після виборів. В той же час, якщо ми допустимо радянську риторику і проти правну практику «експропріації власності буржуїв та куркулів» такий алгоритм матиме за наслідок перенесення потужностей не лише вітчизняних, але й зарубіжних корпорацій за межі України і збільшенням кількості безробітних висококваліфікованих громадян.

Стосовно пріоритетів зовнішньої політики, переконаний, не є доцільним одночасно акцентувати, що нам, як країні цікава європейська та євроатлантична інтеграція, але водночас зберігати логіку багатовекторності, яка проявляється в тому, що при тенденційній антиросійській риториці Україна все ж таки зберігає торгівельні зв’язки з РФ і не надто активно (з позиції громадян) шукає ним торгівельні альтернативи. Зовнішня політика України має бути продовженням внутрішньої політики, в якій уряд не винаходячи «нового велосипеда» адаптує світові практики до українських реалій, уникаючи принципу «відкатів», що лише множить на нуль всі антикорупційні акції та дії влади і, тим самим, перетворює антикорупційну політику на «боротьбу з вітряками».

Відповідно, маю надію, що в зовнішній політиці держави, особливо її економічному сегменті та діяльності уряду і влади загалом переможе здоровий глузд та пріоритет національного інтересу. Втім, українському бізнесу та владі потрібно навчитись, з одного боку, функціонувати і заробляти в умовах жорсткої конкуренції, та, з іншого боку, забезпечувати оптимальні умови для притоку внутрішніх та зовнішніх інвестицій.

Оставьте первый комментарий