Як побороти «законотворче марнотратство»? фото

Снимок экрана 2016-11-23 в 15.59.25.pngОлег Петровець,
Депутат Київської міської ради

Сьогодні кожен з нас має безпосередню можливість прямо з моніторів своїх комп’ютерів стежити за тим, як у «законодавчій обителі» України щоденно реєструються все нові і нові законопроекти, проекти рішень, постанов тощо. Часом різні суб’єкти законодавчої ініціативи в поті чола трудяться над тим, аби створити та зареєструвати документи, що стосуються шляхів вирішення однієї і тієї ж проблеми. В такому випадку їх прийнято називати альтернативними. 

Перед тим, як бути винесеними на розгляд парламентарів, ця вся нереальна маса проектів проходить надзвичайно складну бюрократичну процедуру: подання, реєстрація, розгляд в комітетах та інших вповноважених структурах із наданням відповідних висновків по кожному і так далі. І, як би сумно це не звучало, тільки невеликій частині з цих проектів судилося стати частиною правової системи України. За словами віце-спікера парламенту Оксани Сироїд, у Верховній Раді України реєструються тисячі законопроектів, проте законами з них стають менш ніж 5%.

Таким чином, виходить, що левова частка просто колосального об’єму роботи, часу, людських та фінансових ресурсів, пов’язаних зі створенням всього масиву зареєстрованих проектів, просто марна.

Причини такого «законотворчого марнотратства», звичайно ж, різні – від несумлінного відношення депутатського корпусу до своєї роботи і аж до неумисної непрофесійності напрацьованого документа. Стосовно останнього, варто зауважити, що така ситуація виглядає аж ніяк не дивно, адже парламент формується не на професійній основі, а відповідно до симпатій електорату до тієї чи іншої особи/політичної сили та її діяльності. Відповідно, фахівців у всіх сферах суспільного життя, та ще й законотворчо активних, в українському парламенті шукати годі. Особливо від такої ситуації страждає бізнес, політичні рішення щодо якого часто банально непрофесійні.

Можливо саме в цьому і слід шукати причини такого жалюгідного стану, в якому зараз знаходиться підприємництво в нашій країні??? Питання, звичайно ж, риторичне.

Наведу один дуже промовистий приклад.

Так, на початку листопада представники книжкового бізнесу (книговидавці та книгопродавці) закликали доопрацювати міністерський законопроект, покликаний врегулювати імпорт книг, які містять антиукраїнську риторику («Про внесення змін до деяких законів України щодо обмеження доступу на український ринок іноземної друкованої продукції антиукраїнського змісту»). Загалом погоджуючись з ідеологічною частиною законопроекту, вони зауважують, що запропоновані механізми імпортного контролю нелогічні.

Так, законотворці пропонують віддавати 1 екземпляр кожної імпортованої в Україну книги на розгляд спеціальної комісії. Проте експерти ринку зауважують: щорічно в нашу країну завозять біля 120-150 тис. найменувань книжкової продукції. Тому перспектива перечитувати біля 500 книг в день виглядає дещо абсурдною, не кажучи вже про фінансовий бік питання. Представники книжкового бізнесу вважають, що прийняття законопроекту в сьогоднішньому вигляді призведе до негативних наслідків для галузі у вигляді тінізації, втрати податків, бар’єрів для розвитку українських видавництв, які будуть не в змозі конкурувати з дешевою контрафактною продукцією, та закликають долучити до процесу доопрацювання законопроекту (на даний момент законопроект прийняли в першому читанні) професіоналів ринку.

Дуже часто бувають і випадки, коли неграмотний законопроект приймається, а потім в нього доводиться вносити безліч правок, або й відміняти зовсім.

До прикладу, у 2012 році парламент прийняв закон «Про виробництво і використання моторного палива з вмістом біокомпонентів», яким, попри застереження експертів паливного ринку, ввів норму про обов'язкове додавання біоетанолу в бензин. Зокрема, на 2013 рік встановлювалася рекомендаційна норма за вмістом біоетанолу - не менше 5%. У 2014-2015 роках вона повинна була стати обов'язковою, а з 2016 року вміст спирту в бензині повинен був складати не менше 7%.

Здавалося б, цілі законодавців були благородними – за допомогою часткової заміни традиційного пального біоетанолом зменшити негативний вплив на навколишнє середовище.

Проте, прислуховуватись до думки учасників паливного ринку, які застерігали про неготовність ні застарілого українського автопарку до біоєтанолізації, ані виробничих можливостей спиртової галузі, ані нормативного супроводу такої реформи, законодавці не вважали за потрібне. Як наслідок – закон так і не запрацював і його довелося відмінити уже в 2015 році.

І подібних прикладів можна наводити просто безліч.

Так, звичайно, коло суб’єктів, які мають право законодавчої ініціативи, обмежене.

Проте буква закону не забороняє залучати до розробки профільних нормативно-правових актів фахівців ринків, яких стосується майбутній законопроект. При чому, найкраще, аби це були профільні асоціації, які об’єднують представників тієї чи іншої галузі, і які здатні надати максимально раціональні пропозиції щодо розвитку галузей, у яких вони працюють.

Заради справедливості варто зазначити, що випадки такої взаємодії, звичайно ж існують, хоча вони поширені не настільки, наскільки б хотілося.

До прикладу, у Верховній Раді, функціонує міжфракційне депутатське об’єднання (МДО) «Депутатський контроль», серед основних цілей якого – сприяння розвитку підприємництва в Україні. Для реалізації цієї мети МДО співпрацює з профільними асоціаціями в контексті розробки якісних законопроектів.

То може ось він і є – шлях до подолання законотворчого марнотратства, а заодно – рецепт підняття українського бізнесу з колін?


Оставьте первый комментарий