Даниленко.jpgСергій Даниленко,
модератор аналітичної групи Geostrategy

Промова Володимира Путіна на цьогорічному засіданні «Валдайського клубу» з її антизахідними відвертими заявами, метафорами про бика й медведя, емоційними зізнаннями на кшталт: «жодної секунди не мислю себе поза Росією» - багатьом нагадала виступ російського керманича на Мюнхенській безпековій конференції взимку 2007 року.

Тоді західні держави не звернули увагу на низку показових месседжів – лідери розвинених країн були сконцентровані на фінансово-економічній кризі, яка вже насувалася на їх економіки. Хоча вісім років тому Путін не був таким упевненим. І на початку виступу зауважив, щоб на нього не сварилися, бо це «лише конференція». Результат: наступного року Росія практично анексувала частину грузинської території.

Традиційно промови Путіна спрямовані на внутрішню та зовнішню аудиторію. Саме у такій послідовності. Спостерігачі вже багато разів зауважували, що російського президента вкрай турбує душевний стан його вірнопідданих. Він справді несе за це відповідальність, більшою мірою за вміст їх голів, чим холодильників. Він змушений повсякчас наповнювати ці голови відповідною інформацією. Схоже, що західні санкції таки мають очікуваний ефект і справжня соціологія, яку не друкують російські медіа, сигналізує Путіну про те, що у частини росіян таки виникають сумніви про божественність їх лідера. Тому потрібні нові заяви у стилі «покажемо Кузькину мать». Російський народ потребує нового вприскування патріотичного адреналіну, щоб протягнути до різдвяних свят та упередити прогнозоване розчарування втратами у Сирії та закриттям теми Новоросії на фоні віртуального кримського мостового переходу.

Щоб бути максимально зрозумілим для свого народу, його уявлень про силу та зухвальство, В.Путін пригадав своє пітерське дитинство, відомі пітерські підворіття, де треба «бити першим», щоб перемогти. І тут Володимир Володимирович є до глибини душі щирим і відвертим, як до речі, у кожній своїй промові. Він давно вже не лукавить перед собою і світом. Ця щирість і обеззброює його колег-президентів, рівень культури яких вимагає бути більш стриманим у ритуальних дипломатичних діях. Це, до речі, і вирізняє усіх диктаторів – вони багато відвертіші, ніж їх візаві, обрані на певний період за незмінною демократичною процедурою.

Після Валдайської промови, більш відвертішої ніж виступ на ювілейній Генасамблеї ООН в Нью-Йорку (чужа б бо територія, хто із росіян почує), зрозуміло, що російський президент не зупиниться на Україні чи Сирії. Його війська чи принаймні окремі підрозділи військових радників чи інструкторів тепер повсякчас вигулькуватимуть там, де вже діє чи потенційно може виникнути відкрите військове напруження. Скоріше за все це буде десь у Латинській Америці, Південно-Східній Азії чи неарабській Африці. Але завше ближче до тих місць, де сконцентровані інтереси Заходу.

Оставьте первый комментарий