Даниленко.jpg

Сергій Даниленко
модератор аналітичної групи «Geostrategy»

Кожна виборча кампанія в Україні супроводжується появою нових політичних (умовно) партійних проектів. Вони дають поживу експертному середовищу повправлятися у прогнозуванні їх майбутнього, електорату – подають надію, а політтехнологам – добрі заробітки. Сказане значною мірою стосується одного із нинішніх вередливих членів парламентської коаліції – партії «Самопоміч». На останніх дострокових парламентських виборах тоді ще неофіти подолали 5-ти відсотковий бар’єр в усіх регіонах України, за винятком звільнених районів Донбасу. За «Самопоміч» проголосувало багато із представників так званого середнього класу, якщо враховувати українську особливість цієї соціальної страти.

Такий успіх викликав інтерес американських та європейських спочатку медіа та спостерігачів, а згодом і політичних еліт. Загалом це відбулося завдяки вдалій інформаційній кампанії та залученню яскравих молодих особистостей, які проявили себе на Майдані й сприймалися як певна альтернатива до вже відомих політиків продемократичного напряму. Світові лідери були схильні вважати проект «Самопоміч» доброю ознакою початку нової історії побудови демократичної держави.

Однак час – найсуворіший екзаменатор, і вже сьогодні у аналітиків групи «Geostrategy» є вагомі аргументи твердити, що країни Заходу стрімко втрачають довіру до «Самопомочі». Приводом до розчарування стала позиція фракції щодо важливого для країни питання про зміни до Конституції. Ці зміни декларувалися давно і могли б й надалі були лише темою для дискусій, якби не стали базовою тезою реалізації концепції Мінська-2 щодо децентралізації України. А це вже було умовою мирного врегулювання ситуації на Донбасі.

Всім відомо, що Україна, Франції, Німеччина та Росія на найвищому політичному рівні погодили протокол Мінська-2. А це означає, що подібні документи Києву ігнорувати не вдасться. Йому доведеться виконувати те, під чим він поставив свій підпис (хай цього разу й у переносному значенні). Інакше не мигнемо й оком, як Росія кинеться переконувати світ, що Україні вірити не можна, натомість у Брюсселя і Вашингтона не буде чим крити. Західним політикам буде важко пояснити своїм громадянам, чому вони несуть збитки через країну, де панує незлагодженість у правлячій коаліції, а домовленості не дотримуються?

Тож зриваючи конституційну реформу, прогресивна «Самопоміч» почала втрачати довіру міжнародних партнерів. До цього моменту у Вашингтона та Брюсселя були сподівання на те, що молодим політикам, котрі усвідомлюють потреби країни глибше старої партноменклатури, буде легше мислити категоріями національного інтересу. І навпаки, особисті амбіції будуть подолані.

Проте низка подій навколо «Самопомочі», серед яких скандальне вигнання Ганни Гопко та інших членів фракції, поставило політків західних країн в політичний глухий кут. У них сформувалася тверда думка, що Андрій Садовий, лідер «Самопомочі», захворів небезпечною «президентською хворобою». Відповідно, він особисто не зацікавлений у децентралізації, бо тоді президентство втрачає політичний сенс.

На цьому тлі західні політики надсилають в Україну прозорі сигнали: друзі, не розхитуйте внутрішню ситуацію, це на користь лише Путіну. Вашингтон та Брюссель пояснюють українським політикам при кожній нагоді, що конституційна реформа посилить їх позиції у відносинах із Москвою.

Тим часом ситуація навколо «Самопомочі» підштовхує США та Євросоюз до необхідності ближчим часом сконцентрувати увагу на новій політичний силі чи вдатися до підтримки ще не «розкритої» політичної партії, скажімо партії «Воля», яка може посісти електоральну нішу «Самопомочі». Можливо, це розпочнеться одразу після місцевих виборів, коли рельєфніше постане нова політична карта України.  


Оставьте первый комментарий