Снимок экрана 2016-11-24 в 13.41.44.pngЄвген Магда,
доцент НТУУ КПІ імені Сікорського, директор Центру суспільних відносин

Третя декада листопада у новітній історії України органічно пов’язана з революційними подіями. Якщо Помаранчева революція швидше була шансом на зміни, який політична еліта спільними зусиллями нівелювала, то Революція Гідності триває і досі.

Прагну  спробувати визначити хронологічні межі Революції Гідності, її рушійні сили та цілі і наслідки. Лише зрозумівши складові революційних подій, можна буде оцінити  їх історичне значення.

Проте методологічно виглядає один факт: у сприйнятті західних партнерів дві українські революції протягом дев’яти років далеко не завжди виглядають конкурентною перевагою нашої держави. Швидше, навпаки – свідчать про слабку дієздатність демократичних інститутів та перехідний період від тоталітаризму до демократії, який триває досі. Саме тому моделювання «третього Майдану» пов’язане із суттєвими ризиками для незалежності та суверенітету України. До того ж з’ясувалося, що Революція Гідності спричинила швидше косметичний вплив на український політичний клас, для якого власні інтереси залишаються більш вагомими за національні.

Хронологічні межі. Варто посперечатися з твердженням, що Революція Гідності розпочалася саме 21 листопада 2013 року. Так, протести проти відмови Віктора Януковича розпочалися саме цього дня, проте вони носили характер прийнятих у будь-якому цивілізованому суспільстві. Лише побиття студентів на Майдані 30 листопада 2013 року, яке досі не отримало юридичної оцінку, не лише викликало сплеск протесту (масова акція 1 грудня 2013 року), але і може розглядатися як точка відліку революційних подій. З огляду на символізм дати (1 грудня 1991 року відбувся референдум, який підтвердив незалежність України, де за це рішення парламенту проголосувала більшість населення у ВСІХ регіонах України, включаючи Крим та Донбас), саме цей день варто вважати датою початку революційних подій, реперною точкою, від якої еволюційний та контрольований розвиток ситуації змінився революційним.

Будь-хто з тих, хто уважно спостерігав та критично оцінював розвиток революційних подій 2013-2014 року, може дійти висновку, що в них брала участь «третя сила», яка намагалася стати каталізатором ситуації, вплинути на неї. Припускаю, що нею була Російська Федерація, оскільки режим Володимира Путіна розпочав підготовку до гібридної агресії проти України практично одразу після Помаранчевої революції та використовував правління Віктора Януковича як час для збільшення впливу на стратегічно важливі процеси всередині України. Аргументовані докази російської агресії, які наша держава зможе надати, зокрема, Міжнародному кримінальному суду, може суттєво змінити сприйняття світом цих подій.

Головний висновок, до якого дозволяють прийти події 21 листопада 2016 року у Києві – Революція Гідності триває. Вона не досягла своїх цілей, хоча і змінила вектор розвитку України, дозволила відновити європейську та євроатлантичну інтеграцію. Проте цілі Революції сьогодні не виглядають досягненими.

Рушійні сили. Рушійною силою Революції Гідності став український середній клас, який продемонстрував спроможність до самоорганізації та мобілізації. Ці факти виглядають парадоксальними з огляду на те, що середній клас як «гвардія помаранчевого Майдану» протягом 9 років після перемоги Віктора Ющенка зазнавав суттєвих втрат, так і не отримавши від держави жодних привілеїв. Проте   спроможність його представників  захищати не лише абстрактні демократичні цінності, але і свободу та незалежність України виявилися несподіванкою для Кремля.

Хоча антиолігархічні гасла неодноразово звучали на Майдані, вони так і не стали основними, поступилися впливом закликам до боротьби за свободу і протистояння тиранії. Однак це не робить антиолігархічний характер перетворень менш логічним. Україна сьогодні пасе задніх за багатьма показниками, тому повинна змінити економічну модель. Це означає поступову деолігархізацію політичного та економічного життя та зростання ролі середнього класу. Саме національна буржуазія сьогодні виглядає тим прошарком, що спроможний не просто сформувати запит на зміни, але і профінансувати їх та делегувати зі свого складу представників нового політичного класу. Саме тому поява дійсно нових обличь в українській політиці тісно пов’язана з економічним зростанням, як і усвідомлення того факту, що більшість представників нинішньої еліти не зацікавлені у кардинальних змінах ситуації в Україні.

Цілі та наслідки. Не варто сприймати повалення режиму Віктора Януковича як головний наслідок Революції Гідності. Україна сплатила дуже високу ціну за цей крок – крах ілюзій про можливість мирного розвитку та  початок активної фази гібридної агресії Росії. Сьогодні виглядає важливим для суспільства піти від критики персоналій до переосмислення політичних процесів у суспільстві. Ми повинні визначитися, що зроблено, над чим варто працювати, яких змін ми очікуємо, перш ніж гучно оголосити «Революція триває!»

Оставьте первый комментарий