Про майбутню Верховну Раду України, Мінський формат та реванш фото

Леонід Кравчук - перший Президент України

 

Верховна Рада буде такою, якою її оберуть громадяни України. Прогнозувати ж зараз надзвичайно складно і виглядає це як гадання. Звичайно, думати над пропозиціями, які забезпечили б українському народові мати ефективний та відповідальний парламент, потрібно. Які ж основні завдання слід вирішити, щоб Верховна Рада служила людям, користувалася їх підтримкою.

 

Перше, виборці 21 липня ц. р. не повинні обрати до Ради тих, хто останні п’ять років створював в Україні корумповану систему управління, що призвело до дуже складних наслідків життя народу.

 

Друге. Президент України разом з досвідченими, відповідальними парламентарями має запропонувати відповідні організаційні заходи для створення умов ефективної діяльності Ради.

 

На мою думку, потрібно прийняти закони про позбавлення народних депутатів України, суддів, Президента України недоторканості. Всі мають бути рівними перед Законом. В законі про статус народного депутата мають бути положення, в яких чітко визначається, коли депутат позбавляється мандата, яке покарання він має нести за «кнопкодавство».

 

Чітко та однозначно мають бути сформульовані положення про коаліцію, щоб уникнути розмитості.

 

Потрібно спростити процедуру усунення з поста Голови Верховної Ради України, виходячи з того, що його повноваження не мають загальнонаціонального характеру. За Конституцією він спікер.

 

Важливо посилити відповідальність фракцій за дисципліну народних депутатів, надати їм право вносити пропозиції про позбавлення депутатів мандатів.

 

Уже давно пора оновити Регламент Верховної Ради в бік посилення відповідальності парламенту за дотримання Конституції України, за своєчасне реагування на запити виборців, вимоги суспільства.

 

Закони, які приймає Верховна Рада, повинні відповідати інтересам всього українського народу. Важливо, щоб парламент дослухався до громадянського суспільства, яке добре знає потреби людей, їх запити.

 

Зрозуміло, що цими пропозиціями не вичерпуються можливості поліпшення роботи парламенту. Головне, потрібно зробити все можливе, щоб Верховна Рада стала справді народною Радою, організованою і відповідальною перед українським суспільством.

 

В такому разі народний депутат, навіть якщо він не дуже організований і досвідчений, потрапивши в середовище, де існує порядок і дисципліна, де кожен відповідає за наслідки своєї роботи, в таких умовах він буде вимушений дотримуватися Регламенту, Конституції України.


Про Мінський формат

 

Уже більше п’яти років існує Мінський формат, створений за активної участі П. О. Порошенка, який пишався тим, що в основі Мінського формату лежить його план миру. Це з точки зору міжнародного права структура, яка не може приймати зобов’язуючі рішення. Склад учасників Формату, принаймні дуже дивний. Тут відсутні наділені державними повноваженнями особи, а документи, що приймаються, підписують навіть представники неіснуючих держав (ДНР – ЛНР). І пов'язаний цей Формат був з Росією, на який легко погодилась Україна, розмінявши його на уже тоді діючий Женевський формат.

 

А тому, хто б в Мінську не брав участі, старі чи нові обличчя, про жодні реальні, позитивні для України результати і мови не може бути. Для Росії – це ширма для приховування своєї агресивної позиції. А для Заходу – підстава для заяв про підтримку України. І яка не зобов’язує Захід захищати Україну.

 

За ці роки Мінський формат засвідчив свою цілковиту непридатність для вирішення основної української проблеми – встановлення миру на Донбасі, повернення Україні анексованих територій, поновлення державних кордонів, які діяли до 2014 року. Жах, кров, смерть, руйнування, як і раніше, так і сьогодні, продовжуються на території Донецької та Луганської областей. Сотні тисяч людей вимушені залишити свої домівки і поневірятися без житла та роботи.

 

Основний документ, що був прийнятий в Мінську, на який нині посилаються Україна, Росія, наші західні партнери, виявився непродуманим і неприйнятним для України. Цей документ поставив Україну в принизливу, виправдовуючу позицію, нав’язав їй такі вимоги, виконання яких загрожує її суверенітету та територіальній цілісності. Гадаю, що ті, хто його підготував і поставив свої підписи, мають нести відповідальність. В Європі, принаймні в Польщі, були здивовані рішенням П. О. Порошенка про зміну Женевського формату високого рівня на Мінський без будь-якого рівня. А тому і не дивно, що жоден пункт Мінського «протоколу домовленостей» не виконано. Повторюю, Росія використовує його, як ширму для тиску на Україну для звинувачення її в невиконанні домовленостей, створення негативного іміджу нашої держави. І це, на жаль, спрацьовує. І з цієї причини, і з відсутності у нас справжніх реформ, боротьби з корупцією Європа все прохолодніше ставиться до України.

 

Я заявляв і заявляю: Мінський формат не може вирішити кардинальної стратегічної цілі України – відновлення її територіальної цілісності та забезпечення суверенітету. Значить слід відмовитися від такої формули, яка лише приховує справжню ситуацію, відволікає нас від ефективних дій. Про це потрібно сказати, відверто і зрозуміти, що заміна людей в контактній групі не призведе до успіхів, бо сама форма є недовершеною з точки зору міжнародного права, принаймні Віденської Конвенції.

 

Мушу констатувати, що я не сподівався, що Президент України В. О. Зеленський з такою надією сприйме Мінський формат і фактично відмовиться від Будапештського меморандуму, в якому підписанти «підтверджують Україні їх зобов’язання поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, їх зобов’язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України... Підписанти також «зобов’язалися утримуватися від економічного тиску на Україну, надавати Україні допомогу, якщо вона стане жертвою акту агресії». На жаль, жодне з цих положень документу, підписаного Україною, Росією, Великобританією, США, до якого приєдналися Франція та Китай, не тільки не виконується. Про документ «забули», а Україна мовчить, тішиться Мінськом. Шкода, не думав, що такий підхід буде взятий на озброєння і сьогодні.

 

Про реванш

 

Зараз, особливо з парламентськими виборами, дуже багато і суперечливо мовиться про реванш. Що ж вкладається в поняття реваншу і кому потрібна така активна полеміка?

 

Звичайно є ознаки посилення реваншизму проросійських сил, є прагнення посилити антиукраїнські позиції. Але таке прагнення було всі 28 років і здійснювалось воно хвилеподібно. Жодна політична сила, яка приходила до влади, працювала не з народом, не враховувала особливості регіонів, а боролася за владу, за свої власні інтереси.

 

Сьогодні ми маємо наслідки такого підходу. І не потрібно, або прямо, або з натяком, звинувачувати в цьому нову владу, Президента В. О. Зеленського. Так, я розумію, як старій команді хочеться використати для «зростання» власного іміджу нинішню ситуацію. Як вилазять із шкіри підлабузники, навіть з відомими іменами. Та істина полягає зовсім в іншому. Проросійські політики існують в Україні не лише тому, що цього хоче Росія і допомагає їм. А тому, що їх перш за все, підтримує значна кількість громадян України, які голосують саме за них і приводять їх до парламенту, в місцеві органи влади, у виконавчі структури.

 

Зрозуміло, вкрай негативно на політичну ситуацію в суспільстві впливають війна на Сході України, корупція, неймовірна бідність людей та багато інших факторів, породжених старою владою, яка не хоче віддавати насиджені крісла. Та це також має ознаки реваншу.

 

Проти реваншу слід боротися розумно і системно, використовуючи всі важелі, якими володіє влада. Але головне працювати з людьми, поважати їх інтереси, не вдаватися до декретування, нав’язування силою непродуманих позицій.

 

Зараз, аналізуючи ситуацію, можна зробити висновок, що є всі підстави говорити про два потоки реваншу, які загрожують будівництву нового життя – зовнішній та внутрішній.

 

І до тих пір, доки ми не сформуємо єдину політику: економічну, соціальну, гуманітарну для всієї України і політики не припинять використовувати історико-регіональні особливості держави у своїх власних цілях на Україну будуть чатувати загрози реваншу.

 

Закликаю виборців глибоко та відповідально аналізувати ситуацію і не вірити політичній тріскотні тих, хто рветься до влади.

 

Найважливіше в цій ситуації, яку можна кваліфікувати як перехідний період від старих (колишніх) форм життя до нових, не наробити «своїх» помилок, навчитись використовувати досвід тих політичних сил, які служили і служать Україні.

 

Закликаю Президента України уважно вивчити програму нового курсу України, підготовлену командою Ю. В. Тимошенко. Я глибоко проаналізував кожну сторінку цієї програми і берусь відповідально стверджувати, що вона відповідає стратегічним національним інтересам українського народу.

 

Важливо врахувати заяву Ю. Тимошенко про готовність конструктивно співпрацювати з новою владою.

 

Два великих завдання історія поставила перед Президентом В. О. Зеленським і його однодумцями – побороти небезпечну для незалежної України корупцію та покарати корупціонерів, не допустити їх до влади, спираючись на закон, нейтралізувати їх обструктивну діяльність. Друге завдання – докорінно змінити управління державою, створити нову систему управління. І тут, переконаний, не обійтись без досвіду професіоналів, які виявляють бажання, наміри відповідально служити Україні.

Хай щастить.

 

 



Загрузка...

Оставьте первый комментарий