Порядок та Хаос, а також перспективи «великої угоди» Росії та США


04.01.2017 17:10:00



Снимок экрана 2017-01-04 в 17.12.24.pngПетро Олещук,
політолог

На перший погляд, все у сучасному світі виглядає досить просто.

США – апологет міжнародного універсалізму, у той час як Путінська Росія прагне до партикуляризації міжнародних відносин.

США вважають, що певні базові цінності є універсальними, а їх відстоювання – є справедливим по всьому світу, у той час як Росія послідовно обґрунтовує примат «великих держав», кожна з яких повинна мати свій «життєвий простір» у вигляді певного набору держав-сателітів. По суті, саме у відстоюванні цієї точки зору і полягає сутність всієї зовнішньополітичної активності Росії.

Росія каже: «Ми до вас не ліземо, то чому ви лізете у «нашу Україну»? США відповідають: «А хто вам сказав, що вона ваша? І ми не ліземо – ми лише підтримуємо світовий порядок, нікого особливо не виділяючи».

Саме у такому ключі, якщо звести все до кількох «театралізованих реплік», і проходив публічний обмін думками між представниками РФ та США.

Останні надії Росії, очевидно, пов’язані із новим американським президентом Дональдом Трампом, який, начебто, теж відстоює подібний «патрикуляризм». Мовляв, навіщо нам потрібні всі ці союзники, які реально не можуть себе захистити? Треба думати про інтереси Америки, у першу чергу. Росія бачить у цьому потенціал, аби все ж реалізувати свою «партикулярну мрію», та «поділити світ» на сектори, і закріпити за собою безумовне домінування на пострадянському просторі.

Але тут одразу постає нова проблема, адже при глибшому погляді на проблему, вона вже не виглядає вже настільки простою.

З точки зору простого партикуляризму, Росія залізла у явно «не свою» Сирію, аби вибороти певні геополітичні бали, і вже потім «обміняти» їх на безумовне визнання «своєї зони».

Але Росія не просто влізла в Сирію, вона її дестабілізує і прагне поширити цю нестабільність на інші світові регіони. Наприклад, ту саму Європу. Росія не просто прагне огородити себе, вона досить послідовно розносить вогнище нестабільності по всьому світу.

І тому нам треба «копнути» ще глибше. Навіщо Росії потрібен весь цей «партикуляризм», усі ці «зони впливу», які, загалом, відійшли у минуле разом з 19 ст.? Очевидно, причини у страху, який вже давно охопив російську еліту.

Адже Росія вимагає не просто «невтручання» у життя держав своєї «зони», вона прямо говорить про неможливість «кольорових революцій» та «повалення режимів».

Так, начебто десь у Вашингтоні захована особлива «кнопка», натискаючи на яку президент Обама провокує десь революції, і так само швидко їх вгамовує, натискаючи на іншу кнопку.

Об’єктивно, нинішній російський соціально-політичний лад, що заснований на архаїчних принципах ієрархії, централізації, домінуванні одних над іншими, поєднані економічної влади та політичної, є надзвичайно архаїчним. Набагато більш архаїчним ніж, навіть, лад авторитарного Китаю, де, принаймні, відбувається періодичне оновлення еліт на засадах професійних якостей.

Російська еліта – безперспективна, оскільки, по суті, являє собою уламок радянської еліти, що закрилася у кількох «родинах» та вже давно не допускає до своїх лав когось «зі сторони». Ця еліта не може управляти сучасною державою, тому всі «модернізаційні» проекти завершуються нічим, нафто-доларові мільярди йдуть у нікуди, в інфраструктурному сенсі Росія залишається відсталою, у плані науки – починає безнадійно відставати від світу.

В такій ситуації, системна відсталість Росії на рівні еліт рано чи пізно має стати зрозумілою самому російському суспільству, хоча цей процес і можна спробувати загальмувати, чим, власне, «Путін та його команда» і намагаються займатися.

У цьому контексті процеси на пост-радянському просторі є надзвичайно важливими. Кремлю важливо, аби скрізь в державах, які росіяни сприймають своїми, сиділи такі самі корумповані та непрофесійні еліти, щоби демонструвати всім: альтернативного шляху для Росії немає.

Майдан та революція в Україні були небезпечні для російської еліти саме тому, що були спробою показати все ж альтернативу. Тому Росія пішла на максимальне «підвищення ставок», аби показати: революція – це завжди війна та страхіття.

Спроба створити свою зону впливу – це, у першу чергу, спроба створити «захисний контр-революційний бар’єр». Аби «болото стабільності» навколо Росії не допускало приходу жодних «крамольних думок».

Але навіть якщо таке болото і буде створено, це лише загальмує розуміння очевидного факту: російська політична модель – тупикова, політична еліта – непрофесійна, а державна модель – архаїчна. Тому Росія просто змушена знищувати всі альтернативні моделі по всьому світу. Змушена підривати ЄС з середини, сіяти хаос та безлад у світі, аби навіть феодальний кремлівський режим виглядав на загальному фоні "«острівцем стабільності».

Тому протистояння Росії і США видається стратегічним протистоянням таких філософських начал як «порядок» і «хаос». І тут треба розуміти, що ні перше, ні останнє не є «добром» або «злом», але США, як «світовий поліцейський», зацікавлені у стабілізації та підтримці наявного стану справ у світі, який, зрештою, і зробив їх державою номер 1.

Росія ж – навпаки зацікавлена у сіянні безладу та хаосу у всіх державних системах, що виглядають альтернативними до самої Росії. Тобто у «ліберальних» та «демократичних».

Перефразовуючи відоме гасло, геополітичний слоган Росії можна подати наступним чином: «мир – диктатурам, війна – демократіям».

Відповідно, навіть якщо Трамп чи будь-хто в Вашингтоні підуть зараз на якісь «договори» з Росією, то це буде лише епізодом, після якого на всіх чекатиме повернення до нинішнього стану справ. Адже навіть з Китаєм у США більше спільного. Як «світова майстерня» Китай є стороною «порядку», а от Росія і далі буде намагатися дестабілізувати світ, бо у цій дестабілізації її еліта вбачає для себе єдиний шанс вижити.

Тому спроби задовольнити Росію виділенням їй певного шмату «життєвого простору» заздалегідь приречені на поразку. Її зовнішньо-політична активність не пов’язана з «образою» за поразку в «Холодній війні», не є бажанням забрати своє, або відплатити комусь за минулі образи. Це просто форма існування цієї архаїчної держави у сучасному світі, що робить її зіткнення з більш передовими у плані соціально-політичної організації державами – неминучим.



Подписывайтесь на аккаунт Грушевского,5 в Twitter, Facebook и ВКонтакте: в одной ленте - все, что стоит знать о работе украинского и мировых парламентов.

Новости партнеров