Снимок экрана 2018-01-16 в 14.31.33.pngІгор Попов,
Народний депутат України, 
заступник Голови Комітету з питань запобігання і протидії корупції

Ідея керівника однієї з фракцій обмежити поширення fakenews викликала багато емоційних реакцій, і це може відкласти вирішення реально важливої проблеми. 

Насправді, боротьба з поширенням fakenews відповідає новітньому світовому тренду. Поширення фейкових новин існувало завжди, всі знають термін "газетна качка", а в Україні добре пам'ятають поділ країни на три сорти на всілякі псевдоновини виборів-2004.

Проте, особливу актуальність тема fakenews отримала півтора роки тому на виборах Президента США, коли цунамі вигаданих новин у соцмережах приписували російським хакерам і ботофермам. Передумов для загострення проблеми до критичного рівня було дві. 

Перша – розділеність тодішнього американського суспільства по лінії симпатій за одного з кандидатів. 

Друга – зміна алгоритмів соцмереж. Якщо ви лайкали пости "за Трампа" і "проти Хіларі", то стрічка видавала вам лише контент відповідної політичної орієнтації, і ви ставали жертвою фейкових новин, бо були готові в них повірити.

Удосконалення інструментів Big Data дало змогу проводити мікротаргетинг цільових аудиторій, максимально попадаючи фейковими новинами в очікування виборців. Далі на подібному грунті були кампанії за Brexit, "Ле Пен проти Макрона" і просування "Альтернативи для Німеччини". Класика британського досвіду – максимально поширена фейкова новина, що щотижня Великобританія переводить на рахунок Брюсселю 350 млн фунтів.

Україна напередодні виборчого циклу-2019 є ідеальною мішенню для застосування fakenews. Суспільство розділене, в соцмережах блокують носіїв альтернативної думки, навіть аудиторії інформаційних телеканалів сегментовані і перетинаються мінімально. Споживач інформації шукає повсюду "зраду" і радо ведеться на провокації. Доказано ранніми етапами створення ОРДЛО.

Міжнародні організації лише шукають засоби реагування на проблему fakenews. Найм'якіший – вчити читачів розпізнавати фейкову інформацію, не розганяти брехливі повідомлення, звертати увагу на надійність першоджерела. Щодо традиційних медіа – удосконалюються механізми саморегулювання журналістських стандартів. 

І у повідомленні УП за наслідками новини про "покаянний лист" найбільш значимим є власне роз'яснення, як має перевірятися подібна інформація до поширення. Проте, навряд чи подібні поради допоможуть журналістським колективам Russia Today чи Sputnik.

Найбільш складна проблема – як зупинити вибухоподібний ріст репостів фейкових новин у соцмережах. Навіть у разі спростування через півдня – половина читачів його не побачить, нудне спростування репостити ніхто не буде, і "ложечки знайдуться, а осад залишиться". 

Пропозиція карати юзерів за поширення фейкових новин не є однозначною. Боти відкриють собі нові профілі, а реальні люди можуть постраждати за свої помилки. Навісити на адміністрацію соцмереж перевірку новин, із блокуванням і видаленням – поки малореально.

Так що проблема fakenews в Україні є, і це не лише поширення якогось компромату проти високопосадовців. Це скоріше відкритість суспільства перед розпалюванням ворожнечі і провокацією конфліктів. І для вирішення проблеми треба не закручувати гайки свободі слова, а вести відкриту дискусію про проблеми, і пропонувати зрозумілі механізми боротьби. Саме це мабуть і мав на увазі А.Герасимов, виступаючи на Погоджувальній Раді. Робоча група в Раді – ОК, публічні дискусії – обов'язково, кращий закордонний досвід – тут нам допоможуть напрацюваннями. Часу не так багато.

Історична класика fakenews – історія візантійського імператора Костянтина V. Він так жорстко боровся з монахами, які малювали ікони, що монахи вирішили відомстити. Вони переписали всі літописи і додали туди фейкову новину, що при хрещенні імператор, вибачте обіс***вся в купіль. Так і увійшов він у історію як Копронім. Отож бажаю всім нам не повторити подвиг імператора.


Оставьте первый комментарий