Снимок экрана 2016-11-04 в 15.27.44.pngОлег Постернак,
політичний аналітик,
керівник «Центру політичної розвідки»


Публічні війни за участю центрального банку держави, відверто кажучи, певна рідкість для світу. З огляду на вузький профіль провідної державної фінансової інституції та потреби у підтримці високої ділової репутації, важко уявити, щоб в європейських країнах центральний банк виступав учасником «наїзду» на парламент. Але, як виявляється, в Україні це можливо.

Нацбанк нещодавно феєрично звинуватив парламентський комітет у справах фінансів у «політичній заангажованності» та низькій ефективності. Подібні звинувачення щодо парламентського комітету виглядають просто смішно, оскільки кожен парламентар є політиком та самостійним інститутом влади, а парламент загалом є представницьким та саме політичним органом. Звинувачення парламентарів у політичній заангажованності є синонімом звинувачення людини у прямоходінні – інакше неможливо.

Якщо б поведінка НБУ знаходились у професійній площині, то можна було б сказати, що між профільними інституціями виникло робоче непорозуміння. Проте тональність заяв НБУ, особиста атака на голову та членів комітету, яких публічно очільниця центрального банку звинуватила у брехні, розголошенні якоїсь «інформації з обмеженим доступом», конфлікті інтересів, дозволяють запідозрити, що НБУ прагне поставити під контроль парламентські ініціативи, передовсім законопроектів з реформи самого Нацбанку та системи гарантування вкладів.

Нагадаємо, що у відповідності до статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються засади створення та функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус національної валюти та іноземних валют. І тільки депутатському корпусу належить право приймати закони та визначати систему контролю над виконавчою владою.

Раніше, за Конституцією України 1996 р. Нацбанк володів нехарактерним для центральних банківських установ правом законодавчої ініціативи, однак після її зміни в 2004 та повернення до цих змін у 2014 р. таке право він втратив. До слова, Банк Франції, Центральний банк Росії, Польський національний банк, Банк Литви у відповідності до своїх Конституцій права законодавчої ініціативи також не мали і не мають. Важко в більшості європейських країн уявити ситуацію, коли керівник державної фінансової установи змагається з вищим законодавчим органом через надумані політичні приводи. Тим паче, коли вирішальне слово завжди за парламентарями. Бо саме їх обирають громадяни на прямих та відкритих виборах, а керівник центрального банку призначається парламентом.  

У той таки Польщі діє орган влади, що здійснює ефективний контроль за діяльністю центрального банку – Верховна палата контролю. До речі, Конституція Польщі прямо забороняє керівництву Національного банку вести будь-яку публічну діяльність, несумісну з його функціями. І це не випадково. Будь-які політичні протистояння можуть катастрофічно обвалити фінансові ринки та курс національної валюти.

Причина атаки з боку НБУ криється глибше. Парламентським комітетом на чолі з Сергієм Рибалкою разом із великою групою експертів був розроблений і поданий законопроект, спрямований на забезпечення прозорості діяльності центрального банку, розширення ролі Ради НБУ, зокрема у питання контрою за діями Правління  та його адміністративними видатками, посилення особистої відповідальності глави Нацбанку. Законопроект пропонує зробити обов’язковою публікацію усіх рішень Нацбанку щодо неплатоспроможних банків, а також значної кількості інформації про стан фінансово-банківської системи. І це логічно. Люди мають знати що відбувається, і чи справедливо закрили банк, забравши у них всі заощадження.   

Минулого року під тиском МВФ було ухвалено закон про «незалежність» НБУ. З того часу Нацбанк отримав надзвичайні повноваження  і його повністю звільнили від будь-якого контролю. Відтоді суди не можуть зупинити  його рішення, якщо вони навіть незаконні чи помилкові. Рахункова палата не може перевірити видатки Нацбанку. Натомість керівництво НБУ керує допуском банків та бізнесу до валюти, виведення коштів за кордон, може у будь-яку хвилину ліквідувати будь-який банк. За останні два роки було «поховано» майже половина банківської системи. Такого не було ніде у світі. Кілька сотень мільярдів гривень активів ліквідованих банків зникли без сліду, а компенсації вкладникам фізичним особам платять із держбюджету. Тобто за наш з вами рахунок. Потім під ковдрою ділять ті активи банків, що залишилися. На папері у «похованих» банках було більше 400 млрд. активів. До сьогодні Фонд гарантування вкладів виручив з їхнього продажу менше 4 млрд. Гарний бізнес? 

Не випадково більше року не працювала Рада Нацбанку, яка має хоч якось контролювати дії Правління.  Тепер, нарешті, призначили більшість її членів.

Але жодного додаткового контролю з боку громадськості в НБУ не хочуть. Саме у цьому криється нестриманість керівників Нацбанку та очевидно помилкова атака на профільний комітет Верховної Ради. І доки існуватиме можливість ухвалення нового закону, який містить вимоги до посилення  прозорості діяльності Нацбанку,  очевидно, це не остання атака на депутатів, адже йдеться про неймовірно великі гроші. 


Оставьте первый комментарий