Не "зелений" бюджет для зеленої монобільшості фото

Леся Василенко - народна депутатка України депутатської фракції Політичної Партії "ГОЛОС", голова підкомітету з адаптації до змін клімату та охорони атмосферного повітря


Коли у грудні 2019 року Урсула фон дер Ляєн оголосила про європейський зелений курс, Україна радо вступила в перемовини щодо переходу до вуглицево нейтральної економіки. 


З початку року уряд активно сповіщає про стратегію адаптації до змін клімату, стратегію енергобезпеки, стратегію декарбонізації, стратегію екологічної безпеки і державну енергетичну стратегію. 
Також часто лунає обіцянка переглянути другий Національно визначений внесок (НВВ2) і більш амбітно поставитись до зобов’язань скоротити викиди СО2, які Україна взяла на себе, ратифікувавши Паризьку угоду в 2016 р.


Деякі з цих стратегій в постійному режимі "напрацювання" та "розробки", а деякі готуються до власного похорону в робочих групах. 
При цьому є налагоджений діалог з європейськими партнерами і навіть готовність з боку ЄС допомогти Україні декарбонізуватись до 2050 року і стати екологічно чистішою, безпечнішою і комфортнішою для життя.


У теорії та розмовах виглядає все доволі непогано, але чи ми дійсно можемо гарантувати ЄС все задеклароване? 
Щоб зрозуміти, з чим маємо справу — з "зеленим" курсом розвитку чи з банальним грінвошингом з боку уряду, варто звернутись до показників державного бюджету України.


Проаналізувати вирішили бюджети семи урядів України. Причому до уваги брали не лише видатки на Міністерство з захисту довкілля, бюджетні програми на природоохоронні заходи, але і програми, що традиційно закріплені за Міненерго: підтримку видобутку та споживання викопних палив (зокрема, енергетичні субсидії), цільові субсидії для населення з оплати комунальних послуг, програми енергоефективності. Звісно, механізми підтримки як викопних палив, так і ВДЕ та програм енергоефективності, ніколи не обмежувалися видатками лише з бюджету. Однак, ми сфокусуємося саме на бюджетному фінансуванні.


Висновок номер 1. За останні 10 років зменшились видатки на підтримку виробництва і споживання викопних палив. Це плюс, щоправда єдиний. 
Якщо рахувати в доларовому еквіваленті, видатки скоротились у 22 рази. У гривні: з 32 млрд грн у 2012 році — до 4 млрд протягом 2018-2020 рр.


Висновок номер 2.
 Підтримка викопного палива досі в рази вища за підтримку енергоефективності та відновлюваних джерел енергії. Це мінус. 


За останньою оцінкою ОЕСР, у 2015 році держпідтримка викопних палив в Україні перевищила 134 млрд грн (це не враховуючи цільові субсидії населенню). У той же час підтримка енергоефективності та відновлюваних джерел енергії становила лише близько 4,6 млрд грн. Тобто, у 29 разів менше.


Хоча за останні роки видатки на цільові субсидії населенню значно зросли, все одно навіть на своєму піку вони сягнули лише 2,7 млрд дол. США. 
А це у понад півтора рази менше за 3,9 млрд дол США субсидій, які свого часу за прем’єрства Азарова мала викопна галузь. У 2012 році 8% загальних видатків держбюджету пішло на субсидування викопних палив.


Висновок номер 3. Україна далі розвиває неефективну державну вугільну промисловість і продовжує компенсувати собівартість вугілля. Дуже великий мінус, враховуючи, що вся Європа займається активним згортанням галузі. І не один український уряд присягав Брюсселю рухатись цим же шляхом. Але завжди щось йшло не так.


У 2013 році на програму часткового покриття витрат собівартості готової товарної продукції державних шахт було спрямовано рекордні 13,3 млрд грн.

 
 
 


Ситуація різко змінилась у 2014-2015 роках, коли внаслідок російської збройної агресії Україна втратила значну частину територій Донецької та Луганської областей, де була зосереджена більша частина вугільних шахт. 


З цього часу в бюджеті з’являються нові програми з так званої "реструктуризації вугільної галузі" та "заходи з ліквідації неперспективних вугледобувних підприємств". А поряд з ними — і програми на спеціальні державні інвестиційні проєкти, наприклад, розвиток потужностей деяких вугледобувних підприємств.

 
 
 

З урахуванням глобальних трендів на декарбонізацію, більше 100 фінансових інституцій по всьому світу оголосили про згортання своїх інвестицій у видобуток вугілля та вугільну генерацію. 


Тому сьогодні будь-які державні інвестиції у вугільну галузь виглядають як грубий прорахунок українських урядовців. Вірогідно, що всі ці вугільні шахти та ТЕС в найближчому майбутньому стануть безнадійними активами (stranded assets).


Висновок номер 4.
Енергоефективність не використовується, як інструмент "зеленого" відновлення економіки після кризи. 


Без перебільшення, можна сказати, що підвищення енергоефективності на короткий час стало одним з питань, що піднімалися на найвищому політичному рівні. 


Поряд із фінансуванням держпрограми "теплих кредитів", на фінансування Фонду енергоефективності з держбюджету було виділено 4,3 млрд грн у 2018-20 роках. 
Однак, під час перегляду бюджету у квітні 2020 кошти, передбачені на Фонд енергоефективності, забрали на подолання наслідків COVID-19. А у проєкті бюджету на 2021 рік до першого читання взагалі "забули" про енергоефективність, адже не було жодної згадки ані про цільову програму, ані про Фонд.


Така ситуація викликала обурення європейських партнерів, які надають підтримку Фонду енергоефективності, адже це суперечить заявам на підтримку "зеленого" курсу ЄС, а також не відповідає зобов’язанням України щодо фінансування енергоефективності, взятими перед ЄС і Німеччиною.


Після палких дискусій до другого читання все ж знайшлась можливість виділити 250 млн грн на енергоефективність. Однак, перемогою це назвати важко. Це скорочення у 8 разів, порівняно з минулим роком, коли на проєкти енергоефективності держава виділяла близько 2 млрд грн. Green recovery? Ні, не чули!


Висновок номер 5. На тлі державної підтримки викопних палив, видатки на екологічні програми мізерні. Це знову мінус. 


Фінансування ековидатків з держбюджету ніколи не перевищувало 1% від загальних видатків держбюджету (принаймні з 2010 року). У 2013 році частка ековидатків була найвищою за всі часи і сягнула 0,7% від загальних видатків держбюджету. 


Однак, це було пов’язано виключно з програмою державної підтримки заходів, спрямованих на зменшення обсягів викидів (збільшення абсорбції) парникових газів що фінансувалися виключно за "кіотські" кошти. 


Ті самі, з якими була пов’язана низка корупційних скандалів. Тому, не зважаючи на цифри, 2013 рік виявився теж не таким вже і екологічним.


У період з 2017 по 2019 роки фінансування заходів зі збереження та покращення екологічної ситуації (включно з програмами з енергоефективності) було на рівні 0,2% від загальних видатків бюджету.


У 2020 році видатки на екопрограми скоротились майже втричі. А фактичне виконання екопрограм було ще нижчим. Не в останню чергу, через перегляд бюджету, який відбувся внаслідок необхідності наповнення COVID фонду.


Проблема лиш в тому, що разом з іншими екологічними програмами "порізали" і ті, які точно мали вплив на подолання пандемії!


Висновок номер 6. Урізання екопрограм під час секвестру бюджету є наочним прикладом того, що фінансування екології в Україні відбувається за залишковим принципом.


Не розібравшись, уряд у 2020 р забрав кошти, які закладалися на встановлення референтних станцій моніторингу якості повітря. Якісних, вчасних і достовірних даних про стан повітря в державі так і не з’явилось. 
І тим паче не з’явилось і системного аналізу цих даних, який мав би використовуватись на (1) попередження населення, (2) ідентифікацію джерел забруднення, (3) їх ліквідацію. 


А як стало відомо з досліджень різних міжнародних центрів, від якості (чистоти) повітря безпосередньо залежить і перебіг коронавірусної хвороби і вірогідність настання ускладнень. 


Зекономивши 100 млн грн на системах моніторингу повітря, уряд тим сам же доклав руку до погіршення пандемічної ситуації в країні.


Ну скажімо, станом на квітень 2020 р ще не всі дослідження були в загальному доступі і була впевненість в тому, що кожна гривня піде на тестування населення, засоби захисту для лікарів і переобладнання лікарень. 
Але восени 2020 р, вже картина по Україні вималювалась зовсім чітко і зовсім не такою, якою вбачалась на початку. Але при цьому гроші на екопрограми так і не повернули.


Зокрема, в бюджеті на наступний рік знову не передбачили коштів на розбудову сучасної системи моніторингу якості атмосферного повітря. Мою поправку про виділення 200 млн грн на цю загальнонаціональну систему підтримав бюджетний комітет. 


Проте, з невідомих для мене причин, представники Міністерства економіки, посилаючись на керівництво Міндовкілля, заявили, що ці кошти не потрібні і щось буде виділено на моніторинг повітря з 65,9 млн грн, передбачених на програму природоохоронні заходи.


Що це значить? 1) Системи моніторингу якості повітря не буде. 2) В гіршому випадку буде якась халтура, яка дозволить забруднювачам і далі забруднювати, а якась незрозуміла фірма ще й грошей заробить.


Більш глобально: українці і далі не знатимуть чим дихають і будуть труїтись брудним повітрям ще невизначену кількість років. А перед країнами ЄС і уряду і депутатам доведеться знову червоніти, пояснюючи чому ми черговий рік не виконуємо вимоги з імплементації Директив 2008/50/ЄС та 2004/107/ЄC, де прямо таки передбачено встановлення і розбудова станцій моніторингу повітря. 


Звісно, якщо подивитись на абсолютні цифри, то бюджет Міндовкілля виглядає цілком достойно — 11 364,9 млн грн. І це далеко не останнє міністерство за рівнем фінансування. 
Проте, як завжди, диявол криється в деталях і потрібно дивитись конкретно на що держава розподіляє кошти платників податків.


Поки що, досі шахти в пріоритеті. А екологізацію уряд лишає на потім, керуючись принципом — дбати про довкілля будем тільки не за свої гроші. 
Тільки от різниця в тому, що якщо ми реально не станемо на шлях зелених трансформацій — ні грошей на екологію, ні на будь-які інші програми від ЄС нам чекати не варто. 


Цілком імовірно, що натомість українські експортери стикнуться з податками на викиди СО2. І ще гірше — з економічною ізоляцією української продукції як екологічно небезпечної.


Вихід один. Уряд має припинити займатись грінвошингом і на законодавчому рівні закірпити зобов’язання виділяти щонайменше 1% бюджету на програми екологічної трансформації та захисту довкілля. 


Це, звісно, нічого, порівняно з 30%, які країни ЄС домовились виділяти з довгострокового бюджету та фонду відновлення економіки "Наступне покоління ЄС" на кліматичні програми.

 



Загрузка...

Оставьте первый комментарий