Навіщо Україні закон про окуповані території


03.08.2017 13:59:00



Снимок экрана 2017-08-03 в 14.06.17.pngОлена Снігир, 
Експерт-міжнародник, аналітик Інституту суспільно-економічних досліджень

Неодностайність європейських країн щодо антиросійської санкційної політики викликає в нас бурхливі емоції. Проте, більшу загрозу для нас становить внутрішньоукраїнська невизначеність щодо кваліфікації конфлікту на Сході України. Особливо, коли на це вже натякають і наші європейські партнери.

Коли ми говоримо про гібридність російської агресії, то передусім згадуємо інформаційну, економічну, енергетичну сфери. Водночас, Росія досить давно і активно діє в сфері міжнародного права, прагнучи спотворити його зміст на свою користь. До таких висновків дійшов професор міжнародного права Олександр Задорожній. Серед іншого він писав про те, що дуже показовими стали кардинальні зміни у 2014-2015 у підходах російських правників до тлумачення основоположних норм та принципів міжнародного права, в порівнянні з попереднім періодом: «йдеться не просто про не співпадіння точок зору, а про повне заперечення попередніх підходів, що особливо яскраво проявляється на прикладі норм, що стосуються територіальної цілісності, непорушності кордонів, рівноправ'я та самовизначення народів». Міжнародне право сьогодні чи на найпотужніший союзник України, але лише за умови, якщо ми зможемо скористатись його інструментами. І саме ми найбільше зацікавлені в чистоті і чіткості тлумачень норм та принципів міжнародного права особливо щодо військової агресії Росії проти України.

Тепер розпочався етап розглядів справ, пов’язаних з російською агресією проти України, в міжнародних судах. 25 липня ми стали свідками приємного, хоч і дещо незручного моменту, коли європейський суд захистив інтереси України краще, ніж українські правозахисники. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визнав Україну невинною у порушеннях ст. 5, 6 Європейської конвенції з прав людини та ст. 2 Протоколу № 7 до неї. Справа полягала у тому, що громадянин О. Хлебік, засуджений в Луганській області, звинуватив Україну у тому, що він не зміг ефективно оскаржити в апеляції вирок, оскільки матеріали його справи фізично зберігалися в апеляційному суді у м. Луганську, який з квітня 2014 потрапив під російську окупацію (позов «Хлебік проти України» / Case of Khlebik v. Ukraine).

Висновок по цій справі вже публічно прокоментували фахівці з міжнародного права. Однак, окрім суто правового гуманітарного аспекту, ця справа впливає і на сферу зовнішньої політики України. Позов “Хлєбік проти України” викликав такий ажіотаж, бо це перша подібна справа. В подальшому розгляд ЄСПЛ справ проти України стане звичним для нас явищем, адже багато громадян, що постраждали внаслідок конфлікту на Сході України подаватимуть позови на відшкодування збитків. Однак, оскільки кожна справа буде унікальною, то і рішення по кожній буде прийматися з врахуванням особливих обставин. Найімовірніше, спільним в усіх справах буде відповідач – Україна. Логічно, якщо юристи, які формуватимуть позовні заяви, вказуватимуть у якості відповідача і Росію. Адже відсутність Росії як відповідача у справі «Хлєбік проти України» викликає багато питань, на які поки немає зрозумілих відповідей.

Як стверджує доктор юридичних наук, експерт ad hoc ОБСЄ та Ради Європи з окремих питань прав людини та статусу територій та спікер Відкритої кафедри з питань зовнішньої політики, безпеки та дипломатії Борис Бабін: «головне в цьому рішенні ЄСПЛ насправді те, чого в ньому немає, а саме – звинувачень з боку юристів заявника на бік РФ... Навіть Європейський суд (параграф 66 рішення) спеціально констатував, що позов чомусь спрямований лише проти однієї держави Ради Європи, прямо натякаючи на очевидну упередженість та односторонність позиції юристів заявника в умовах конфлікту».

Рішення українських юристів, які формували позов “Хлєбік проти України” позиватися лише до України тим більш не зрозуміле, оскільки в практиці міжнародного права вже є прецедент справи “Ілашку та інших проти Молдови та Росії”, де позивач не обмежується одним відповідачем. В майбутніх справах щодо окупованих територій в ЕСПЛ доцільно подавати скарги не тільки проти України, але й визначати в ролі відповідача Росію.

Дуже важливо для врахування у майбутніх подібних справах те, що Суд у формулюванні своєї позиції спирається на позицію України та українське законодавство та бере до уваги навіть зареєстровані законопроекти. Тобто, Суд бере до уваги не лише діюче законодавство, але й наміри та позицію української влади щодо окупованих територій, кваліфікації конфлікту на Сході та визначення ролі сторін в цьому конфлікті.

Тепер ми маємо підтвердження, що позиція України стосовно врегулювання правового статусу окупованих території та визначення ролі Росії в конфлікті безпосереднім чином впливає на кваліфікацію подій на Сході України на міжнародному рівні. Випадок зі «справою Хлебіка в ЄСПЛ» доводить, що чим раніше Україна врегулює у внутрішньому правовому полі статус окупованих територій і чітко назве речі своїми іменами (РФ – країною агресором; ОРДЛО та Крим – окупованими територіями; мирних жителів – цивільним населенням на окупованих територіях тощо), тим більше у нас шансів домогтися справедливості у міжнародних судах та визнання Росії агресором на міжнародному рівні. Прийняття закону про тимчасово окуповані території та визначення того, що відбувається на Донбасі актом агресії Росії у внутрішньому правовому полі України посилить позиції нашої держави у міжнародних судових спорах щодо кваліфікації подій на Сході України та допоможе притягти Росію до відповідальності.

Рішення міжнародних судів мають набагато більше впливу на формування політичних позицій наших зовнішньополітичних партнерів, ніж заклики чи заяви українських політиків. То якщо наші закони безпосереднім чином впливають на рішення міжнародних судів, чому б цим в повній мірі не скористатися для захисту національних інтересів України?



Подписывайтесь на аккаунт Грушевского,5 в Twitter, Facebook: в одной ленте - все, что стоит знать о работе украинского и мировых парламентов.

Новости партнеров