Нацкомісії в гібридному шпагаті: чому ми повинні змінити Конституцію фото
Тимур Хромаєв - голова Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку

 

 

Напередодні Дня Конституції ми отримали чіткий сигнал: святкувати прогресивність основного закону ще зарано.

 

Конституційний суд у свій спосіб нагадав, що нам ще є над чим працювати, і треба продовжувати приводити українське законодавство до стандартів та практик розвинених держав.

 

Своїм рішенням щодо Нацкомісії з регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) Конституційний суд констатував те, що для фахівців було очевидним уже давно — законодавче забезпечення діяльності та, власне, самого створення більшості українських національних комісій — неповноцінне, оскільки основний закон взагалі не передбачає їхнього існування.

 

Це формує недопустимий рівень політичного та кон'юнктурного впливу на незалежні, як задумувалось, інституції.

 

Нацкомісії в фінансовій сфері, включно з НКЦПФР, не мають сьогодні ні належних повноважень, ні достатнього ресурсного забезпечення: фінансового, людського, технічного, ані відповідного статусу для розвитку та якісного регулювання національного ринку капіталу. Тобто вони фактично не можуть ефективно виконувати свої функції.

 

Ми остання в Європі країна, фінансові регулятори якої знаходяться в принизливому гібридному шпагаті між статусами державних органів та незалежних інституцій. А по суті — є ні тим, ні іншим.

 

Непевний статус нацкомісій є однією з головних причин того, чому українські ринки капіталу не виконують своїх класичних функцій, не обслуговують потреби реального сектору та населення, не працюють на економічне зростання. 

 

Цей ринок використовується для перерозподілу капіталу між вузьким колом осіб, а не для примноження та залучення грошей на користь суспільства.

 

Ми в НКЦПФР змогли за останні роки зупинити "схематоз" та шахрайство у дуже великих обсягах, працюємо на посиленням захисту інвесторів та поверненням на наш ринок довіри. Але ці реформи є більшою мірою вибором та баченням нашої команди, а не інституційними вимогами, прописаними в законодавстві.

 

Наші здобутки так само незахищені, як і статус НКЦПФР. Зміняться персоналії — політика комісії також може змінитися кардинально.

 

Ми мали надію, навіть обіцянки політиків (особисто попереднього президента та керівників тодішньої коаліції), що недосконалість законів, які регулюють діяльність та статус нацкомісій, буде швидко усунена, тому й почали зміни, наближуючи українські стандарти до вимог ЄС. Але, на жаль, реформи почались та завершились лише на нашому рівні. 

 

Уже кілька років у парламенті пиляться законопроекти (#2413а — "спліт", #6303д — посилення захисту прав інвесторів та #9035 — розвиток деривативів), а відповідні правки в Конституцію навіть не обговорювали. Ці зміни передбачені Угодою про асоціацію і їх також наполегливо вимагають багато років міжнародні організацій та донори України.

 

Але політики не поспішають…

 

Хоча необхідність цих змін — це питання економічної безпеки, фінансової стабільності. Регулювати національні ринки повинні незалежні інституції. Не важливо - з якою назвою, важливо — на яких умовах.

 

Регулятори встановлюють правила, а не впроваджують державну політику щодо пріоритетів та цін. Через це вони не є частиною урядової вертикалі, не є органом виконавчої гілки влади. Вони є особливими установами, які об’єднують в собі кілька функцій — адміністративну, регуляторну та правозахисну.

 

У регуляторах повинні працювати експерти, а не політики чи урядовці. Вони повинні бути захищеними від впливів — мінливої політичної кон'юнктури, популістського втручання непрофесіоналів чи "державної" мобілізаційної необхідності.

 

Фінансові ринки потребують колегіальних, відкритих, прогнозованих та експертних рішень. Гроші не терплять політичної легковажності чи урядового волюнтаризму, вони йдуть туди, де є правила. А тем, де правил немає — там панують шахраї.

 

Відсутність якісного регулювання призвела до того, що ми маємо кептивний та примітивний український ринок капіталу, без сучасних інструментів, без належних стандартів, без захисту інвестора.

 

В індексі конкурентоздатності World Economic Forum, наприклад, наша країна за рівнем розвитку фінансової системи посідає 117 місце, а за рівнем інституційного розвитку (показник, який, серед іншого, враховує й наявність незалежних регуляторів) український ринок капіталу — 110 зі 140 досліджуваних країн.

 

Саме тому ми приваблюємо авантюристів, а не інвесторів.

Саме тому українці ризиковано вкладають у квадратні метри, а не в надійні пенсійні фонди.

Саме тому наші підприємства обмежені в залученні коштів та розвитку.  

 

На превеликий жаль, поки що немає бачення системного вирішення цього питання й у нової політичної команди, яка прийшла до влади. 

 

Намагання частково або штучно розв‘язати проблеми регуляторів призведе до короткотермінових та кон'юнктурних політичних наслідків, унеможливить повноцінний взаємодоповнюючий розвиток фінансового, аграрного, енергетичного та телекомунікаційного секторів економіки нашої країни.

 



Загрузка...

Оставьте первый комментарий