На що йде час та життя депутатів, які не займаються депутатською роботою?


02.12.2017 09:51:00



Снимок экрана 2017-12-02 в 09.53.17.pngОлександр Солонтай,
політик, експерт

Думаю грошове питання час від часу цікавить навіть тих, хто не займається політичною діяльністю, і навіть тих, хто не ходить на вибори. Про гроші в політиці найбільше чуток та найменше конкретно написано в медіа та книгах. Тому цією статтею розпочинаємо серію публікацій про гроші в українській політиці. Ми не будемо цуратися жодного аспекту та будемо прямо називати речі своїми іменами. 

Міф 1. «Люди, які займаються політикою, роблять це заради грошей».

Якщо подивитися на членів парламенту, то побачимо, що більшість народних депутатів не займаються роботою у Верховній Раді та комітетах (близько 300 народних депутатів є депутатами тільки формально). На що йде час та життя депутатів, які не займаються депутатською роботою?Чим займаються міністри, які не роблять реформ? Чим зайняті «губернатори» (голови ОДА), у вільний від перерізання червоних стрічок час? Весь їх основний та продуктивний час зайнятий вирішенням особистих та бізнесових питань. Тоді навіщо їм було ставати політиками? Саме для того, щоб легше займатися бізнесом. Тому це правда, в основному наші політики, це навіть не політики, а бізнесмени. Мандат народного депутата потрібний для того, щоб зменшити проблеми з правоохоронною системою, захистити свій бізнес, мінімізувати хабарі, а посади міністрів потрібні як правило для того, щоб задовільнити в уряді інтереси олігархів. Це ціла система, яка сформувалася так: частина вкрадених та «зароблених» грошей вкладається в політику, а потім в політиці ці гроші заробляються та повертаються в користь тих, хто вклав гроші.

Звісно, є інші приклади, тобто серед політиків є професіонали, які займаються політичною діяльністю багато років, і для них політична робота стала основною, а все решта на другому плані. Наприклад, таким політиком є нинішній спікер Верховної Ради, який розпочав свій політичний шлях ще в часи боротьби за Незалежність України молодим хлопцем. Саме тоді, в перші роки Незалежності, в 90-х роках, в Україні було дуже багато політиків, для яких державні справи та політична робота були основною професією. Візьмемо до прикладу Ярославу Стецько, Вячеслава Чорновола, Левка Лук'яненка, Степана Хмару тощо. Але в більшості випадків це винятки. Частина з них «зіпсувалася», замінивши боротьбу за ідеали та державу, на боротьбу за гроші. Тому сьогодні політики, для яких політична робота це основна професія є вкрай великою рідкістю, є виключенням з «неписаних правил». То ж дійсно, в Україні, це не міф. Більшість людей в політиці саме заради грошей, а не заради реалізації політичної програми, слави, амбіцій, захисту інтересів виборців, державотворчості та служінню суспільству.

Чи буде це виправлено? Так, це зміниться, але це вже тема іншої публікації, не про гроші, а про цілі та методи політичної діяльності!

Міф 2. «Політика дуже дорога річ, нею можуть займатися тільки заможні люди»

За останні роки мені доводилося десятки разів проводити з'їзди, політичні ради та інші політичні зібрання різного масштабу. Жодного разу не виникало проблеми з грошима. Єдина серйозна проблема, це люди, їх готовність діяти та час людей, видатки на дорогу. В нашому бідному суспільстві не у всіх людей є час відірватися від роботи та приділити 2-3 дні в місяць політичній діяльності. У багатьох громадян дійсно немає запасу міцності та грошей на транспорт, готель, харчування. Тому звісно проводити зібрання на місці набагато дешевше та легше, ніж збиратися на виїзді. Тим не менше, практика останніх років показує, що навіть коли мова йде про з'їзд в Києві, жодного разу не виникало фінансової проблеми настільки сильно, щоб це завадило проведенню заходів. Наші люди потрохи навчилися скидуватися.

Просто, щоб зібрати необхідні кошти, для реалізації необхідно розділити видатки за захід між всіма учасниками. Зокрема, ми з соратниками в своїй практиці застосували підхід платної реєстрації, згідно якого ті учасники, які будуть безпосередньо працювати на заході мають 50% знижки, а учасники, які приходять в гості сплачують 100%. Наприклад, для делегата вхід на з'їзд 100-150 грн., а для гостя 200-300 грн. Крім того, збираються пожертви та публічно оголошується, хто допомогає в проведенні. Багато людей хочуть або погоджуються допомогти, надіславши фінансову допомогу. Таким чином, формується достатня сума, щоб забезпечити основні видатки та провести політичний захід. Отже, міф про те, що політичною діяльністю можуть займатися тільки багаті, це дійсно міф. Як то кажуть, «гуртом і батька легше бити»!

Щодо проведення виборів та необхідних для цього грошей, то це окрема розмова, яку ми з вами розглянемо пізніше і разом подивимося, що є міфом, а що ні. Але в цій частині вважаю за необхідно підкреслити, що політика, це не тільки вибори і займатися політикою можуть не тільки олігархи та заможні бізнесмени.

Міф 3. «Політичні партії отримують багато грошей з бюджету»

Фінансування політичних партій з державного бюджету це річ дуже нова. Отримують бюджетні кошти тільки БПП, Народний фронт, Батьківщина, Радикальна партія, Самопоміч та Опозиційний блок. Решта партій бюджетних грошей не мають, оскільки на минулих виборах отримали менше 5% голосів. Можливо з 2019 року для отримання державного фінансування буде достатньо отримати 2%, якщо закон не змінять. Але навіть ті партії, які фінансуються з державного бюджету, покривають за рахунок бюджету тільки 1-5% потреб, якщо порахувати дороговартісні виборчі кампанії. Державне фінансування партій не стало і не може стати засобом фінансового контролю за партіями, адже названі партії є олігархічними виборчими проектами. Іншими словами, такі люди як Порошенко, Ахмєтов, Коломойський, Мартиненко, Яценюк, Іванчук, Фірташ, Жеваго, Пінчук, Льовочкін та інші «господарі партій», вкладають в політичні проекти значно більше, ніж надходить з бюджету, а тому це міф. Крім того, варто пам'ятати, що в міжвиборчий період ті організації, які зареєстровані в Україні під статусом «політична партія», як правило взагалі не проводять жодної партійної діяльності, а тому багато грошей там і не треба. «Власники» партій не зацікавлені в роботі партії, якщо немає виборів, тому не вкладають гроші в щось більше, окрім елементарних речей – офіс, працівники, газета, реклама, ведення сайту та вітання з святами. Саме на в основному це йдуть бюджетні гроші.

Міф 4. «В Україні немає чесних політиків»

Часто можна почути, що всі політики однакові, що всі вони крадуть і тому подібне. Не буду займатися саморекламою, скажу тільки, що в моїй команді є депутати різних рівнів, мери міст та лідери політичних (суспільних) організацій, які «не такі». Говорити про це словами марно, треба доводити це справами, тому наразі припиняю описувати цей міф. Наголошу тільки, що це міф, який активно підживлюється нечесними політиками та пропагується в олігархічних ЗМІ, щоб відштовхнути громадян від політичної активності.

Міф 5. «Якщо маєш гроші, то виграєш вибори, а без грошей це неможливо»

Найкраще цей міф спростовує дуже дорога виборча кампанія Наталії Королевської, яка разом з відомим футболістом Андрієм Шевченком та іншими зірками зробила цілий виборчий список, витратила мільйони доларів, але ця партія не змогла навіть подолати виборчий бар'єр до Верховної Ради. Прикладів, коли кандидат в народні депутати або мери великого міста вклав шалені гроші у вибори, але програв вибори є сотні. Гроші не є головним фактором. Вибори це не магазин. Отже, це міф, але нажаль тільки частково. Частково тому, що правда також полягає і в тому, що вибори коштують грошей. Без фінансових та інших ресурсів неможливо перемагати на всеукраїнському рівні. Так, дійсно без великих грошей можна ставати місцевими депутатами і навіть мерами, це дуже реально, хоча теж залежить від величини міста. Але на всеукраїнському рівні, якщо не гроші, то потрібні інші ресурси, наприклад партія або телеканал, тобто ресурси дуже потрібні. Причому якщо це не фінансові ресурси, то їх всеодно можна виміряти грошима (дати оцінку вартості).

Тому це не міф, а це напів-міф. Забезпечення всеукраїнських виборів вимагає значних затрат, якщо не грошей, то медійного, адміністративного або часового ресурсу.  А от на місцевому рівні можна діяти значно дешевше, хоча це теж інша тема.



Подписывайтесь на аккаунт Грушевского,5 в Twitter, Facebook: в одной ленте - все, что стоит знать о работе украинского и мировых парламентов.

Новости партнеров