Вигиринский.jpgАндрій Вігірінський
заступник керівника ГО "Публічний аудит"

Не стихають баталії навколо питання з очільником Генеральної прокуратури України. На сьогодні процес вибору Генпрокурора чітко дозволяє перевести посаду з розряду формально політично незаангажованої – у виключно політичну, причому для цього готові пожертвувати навіть вимогами щодо обов'язкової юридичної освіти кандидата.

Норми Конституції – дрібниця, на яку, судячи з усього, можна не зважати. Подивіться на Ст. 121 Основного закону, яка визначає функції органів прокуратури. Кожна з функцій містить слово, в тій чи іншій мірі пов'язане з поняттями "право", "закон". Більше того, норми Конституції покладають на органи прокуратури функції, пов'язані не лише з теоретичною обізнаністю в матеріальних нормах, але й практикою їх застосування. Адже для реалізації кожної з цих функцій потрібен досвід.

Не можна наглядати чи здійснювати процесуальне керівництво, не розуміючи та не знаючи на практиці, як працює безпосередній об'єкт нагляду.

Інакше ситуація буде подібна до такої: викладач вищого навчального закладу, який чудово володіє теоретичною частиною предмета, не може пояснити студенту, що та як йому робити на практиці, оскільки цей викладач не має цього практичного досвіду, сам ніколи не брав участі в судовому розгляді, який не завжди відбувається так, як у нас демонструють на телеекрані.

Погоджуюсь з тими, хто гнобить систему органів прокуратури, атрофовану та архаїзовану за часів злочинної влади, в якій орган, покликаний забезпечувати стан законності, перетворився на засіб зведення рахунків та виконання політично та економічно мотивованих замовлень. Ця система справді потребувала докорінних змін.

Однак, будьмо справедливими та об'єктивними: що можна вважати причинами такої деградації?

Можливо, раніше це мало місце в тому числі через те, що очолював ГПУ родич тодішнього президента, людина, якій гарант довіряв та яка була, що називається "своєю"?

Невже українці думають, що рядовий працівник самостійно міг прийняти рішення про початок того чи іншого кримінального переслідування, перевірки, яка в подальшому отримувала в суспільстві характеристику "замовного"? Звісно, це не так. Відповідні завдання давалися зверху, по ланцюгу керівної вертикалі. Тому народна мудрість про те, що "риба гниє з голови" – у цьому випадку більш ніж актуальна.

На сьогодні законодавці вирішили замінити вимогу щодо обов'язкової юридичної освіти кандидата, начебто (але це тільки на перший погляд) на синонімічний чи суміжний кваліфікаційний критерій, а саме: стаж роботи у сфері нормотворчості.

Єдиним законодавчим органом в Україні, який формує стаж роботи у сфері нормотворчості, є Верховна Рада. Отже, прокурором зможе бути виключно колишній або чинний нардеп.

Порахуйте, скільки депутатів за увесь період існування України не входили до тієї чи іншої фракції в парламенті – одиниці. А тому очевидно, що кандидатом на посаду незалежного генерального прокурора призначатимуть людину, яка має ті чи інші політичні погляди та є прихильником політичної партії.

Цей факт за своєю суттю вже протирічить законодавчим вимогам до працівників прокуратури. Вже навіть не говорячи про те, що для призначення особи фактично прогинають закон, за дотриманням якого ця особа має в майбутньому наглядати.

Тенденції, які на сьогодні мають місце довкола цієї теми, фактично переводять у публічну сферу та на рівні закону закріплюють посаду очільника генеральної прокуратури як політичну.

І це ще більше погіршує й без того плачевний стан цього відомства та ставлення до нього. Адже ця особа не просто виконуватиме політично-мотивовані негласні доручення – а робитиме це непрофесійно, надаючи своїм підлеглим вказівки, які часто виходитимуть за межі правового поля, про яке така особа знає віддалено, однак при цьому амбітно вказуватиме, що вона ці закони писала.

Чи призведуть такі зміни до покращення роботи органів прокуратури? Чи знімуть вони існуючу суспільну напругу?

Складається враження, що на це ставка не робиться, такої мети перед собою ніхто не ставить.

Чи не краще взагалі відмовитися від алгоритму призначення Генерального прокурора Верховною Радою за поданням президента? Натомість запровадити механізм виборності генпрокурора або принаймні на початковому етапі призначення його за поданням конкурсної комісії.

Насправді такий механізм був би передовим та дієвим, відповідав би міжнародній практиці.

На жаль, але цього скоріше за все не відбудеться саме з причин, які в тому числі породили власне проблему довіри до правоохоронних органів: бажання в очільника держави, і в цьому випадку мова не про нинішнього чи колишнього, мати під руками "ціпок".

І при такому державницькому підході ми ніколи не досягнемо того рівня довіри та поваги до правоохоронних органів, якого прагне суспільство. Адже будь-які їх дії можна буде трактувати як виконання політичного замовлення.

Оставьте первый комментарий