Хоч не хліба мені, а зернинку знайти... Чи є голод в Україні? фото

Віталій Скоцик - доктор економічних наук

 

Під час президентської кампанії 2019 року я як людина з величезним досвідом у питаннях економіки та аграрного виробництва не раз наголошував, що дефіцит продуктів харчування та хронічне недоїдання українців, у разі якщо не буде вжито невідкладних заходів, призведе до голоду іможливонавіть до повторного Голодомору.

Так, дуже мало хто це сприймав одразу серйозно, адже більшість людей переконані, що голоду сьогодні ніякого не існує. Бо навіть не кожен українець задумувався над тим, що майже половина населення України вже живе за межею бідності. Нагадаю, що Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, який вивчає в тому числі й рівень бідності, констатував, що за підсумками 2020 року українці стали на 17% біднішими, ніж були у 2019 році. А загальний рівень бідності досягнув 45% населення України! Тобто майже половина українців на сьогодні живуть за межею бідності.

Нині українці не можуть собі дозволити дотримуватись норм фізіологічних потреб в основних харчових речовинах та енергії. Та й самі ж норми для населення України не переглядались останні 18 років, хоча, відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум», норми споживання основних харчових продуктів та енергії  повинні переглядатись не частіше як один раз у 5 років.

Як стверджують учені, що займаються проблемами харчування, в Україні існує так званий «прихований голод». Цей термін означає стійке порушення структури харчування, або стан, коли людина за певних умов не споживає в достатній кількості біологічно цінних харчів. Вчені застерігають, що «прихований голод» загрожує фізичному й інтелектуальному здоров’ю нації. Від нестачі якісних продуктів харчування, багатих на вітаміни, макро- та мікроелементи, зростає кількість не лише соціально обумовлених хвороб, таких як туберкульоз, а й захворювань серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, онкологічних тощо. 

До того ж проблема доступу українців до питної води щороку зростає, і не лише до води по кількості, але й по якості. Замисліться: в Україні щороку від забрудненої екології помирає більше 60 тисяч людей, щогодини раком захворює 18 людей, з них 37% від того, що п'ють неякісну воду. Отже, щоб людський організм жив повноцінно своїм біологічним циклом і працював, як злагоджена машина, йому необхідне правильне харчування, якісна питна вода та чисте повітря.

Коли сьогодення  ми порівнюємо зі сторічною давниною, то, звичайно, порівняти на усі сто відсотків Голодомор того часу і голод збіднілого населення сьогодні – це як ніби складно. Але насправді питання землі, продуктів харчування, голоду і Голодомору як стояло сто років тому на повістці дня, так і залишається і сьогодні.

28 листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору. Попри те, що багато хто з нас звик вважати цей злочин історією, далекою від сьогодення, геноцид залишив глибокий слід у житті українського суспільства, у житті кожного з нас. Вшановуючи пам’ять невинно загиблих, необхідно розуміти і значення цієї найстрашнішої трагедії України, усвідомлювати її передумови.

Нещодавній фільм польської режисерки Агнешки Голланд «Ціна правди», що з’явився на екранах 2019  році, по-новому так проникливо і глибоко передає перипетії того часу. Сюжет про дуже сміливого журналіста, що висвітлює не лише жахіття Голодомору, а й зухвалість обману, якою покривалися ці події. Проводиться паралель між тодішнім світом брехні пропаганди та фальшивих новин із сьогоденням. Головний герой намагається донести, що  Радянський Союз обманює західні країни – українці помирають від голоду, причому штучного.

Дуже багато кому абсолютно не хотілося визнавати, що в Україні є проблема. Так і в21 столітті – світу непросто сприймати те, що в країні знову є проблема. А проблеми дуже схожі: сторіччя тому і сьогодні.


Читайте також: Жить стає краще, жить стає веселіше...


Демографічний бум кінця ХІХ ст. призвів до перенаселення сільської місцевості. Більш ініціативні, заможні селяни змогли побудувати успішні господарства. Натомість погіршився стан селян-безземельників. Ціни на землю були високими, з невеликих наділів прогодувати сім’ю було складно. Оплата праці на селі була досить низькою. Бідняки доволі легко піддавалися агітації соціалістів, які закликали їх до страйків та заворушень. На початку XX століття сформувалося три основні соціально-економічні класи, які впливали на економіку і політику. Це були великі землевласники, серед яких і славетні родини: Ханенки, Терещенки, Симиренки. Також були середняки – прообраз сучасних фермерів. І нарешті – бідні селяни, котрі не мали власної землі або ж мали дрібні наділи. Найбільше земельних угідь було сконцентровано в руках великих землевласників. Саме вони творили тодішній експортний потенціал країни у вигляді зерна, цукру, інших продуктів сільського господарства. Поступово свою нішу зайняли і середняки, котрі створили потужний кооперативний рух. Разом з тим, більшість українських селян була безземельною.


Так і сьогодні. Основний експортний потенціал України створюють біля десятка великих холдингових компаній.  На жаль
, в Україні відсутній потужний кооперативний рух, який був присутній сто років тому. За роки Незалежності, Українаяка є родоначальницею світової кооперації, фактично не змогла відновити цей, один із самих основних і прогресивних об’єднавчих елементів невеликих виробників. У світі на сьогоднішній день понад 51% продуктів харчування виробляються якраз в кооперативні системі, якої сьогодні, на жаль,так і немає.


Тоді ж питання землі було одним із ключових під час національно-визвольної боротьби у 1917–1920 рр. Більшість новостворених українських політичних партій того часу не мали чіткої позиції з приводу земельної реформи, яка б задовольняла всіх. Їхня позиція часто була популістською. Партії обіцяли відібрати у великих землевласників землю і роздати бідним. Єдиною політичною силою, яка пропонувала цивілізовану аграрну реформу, була вже згадувана Українська демократично-хліборобська партія. Однак ця політична сила не була при владі. У сучасній політичній системі останні роки таку роль виконувала Аграрна партія Україна, допоки її не знищили. Тоді ж Українська демократично-хліборобська партія основана на класичному консерватизмі сповідувала чітке розуміння земельних реформи, але їх не почули. Так само не почули і тих, хто знає як робити реформу сьогодні.


Як і у війні проти української держави, так і у «війні популізму» перемогли більшовики, які простим гаслом «Землю – селянам!» привернули на свою сторону селянську бідноту, а потім її ж жорстоко обдурили. Програла Україна і український народ, а разом з ним і тодішні українські політичні партії, котрі більше боролися між собою, ніж із зовнішнім ворогом, намагалися протиставити різні прошарки українського суспільства, замість того, щоб їх об’єднати у спільній боротьбі за незалежну державу. Уявімо: якби перемогли не популісти, а прагматики, тоді можливо, ще у 1920-х Україна пішла б шляхом Фінляндії часів Густава Маннергейма. Не було б більшовицької диктатури, а отже, не було б і Голодомору.


Читайте також: 
Політика в особах: за чиїми правилами живе світ


Нагадаю
що у нас був свій Маннергейм того часу – це Павло Скоропадський. Вони навіть навчалися в одному навчальному закладі іотримали необхіднубазу. Лише у Фінляндії це спрацювало – і Маннергейм залишився в історії на довгий період часу, а в Україні,нажаль,цього не відбулося.


Основою більшовицько-комуністичної доктрини було позбавлення людини приватної власності, тотальний контроль держави над економікою і політичним життям. Саме тому незалежні і вільні селяни-господарі жодним чином не вписувалися у більшовицьке бачення суспільства. Причина проста: економічна свобода тягне за собою політичні свободи. На початку ХІХ століття саме селяни почали формувати той середній клас економічно вільних громадян, котрі, безперечно, могли б вимагати і демократичних свобод.


І сьогоднішні селяни, які стали фермерами, які реально почали набирати силу і ставати економічно незалежними
із новим витком земельної реформи мають великий ризик залишитися без своєї справи.


Більшовицька пропаганда тоді ж обіцяла «землю селянам» і «свободу поневоленим», проте на ділі намагалася всіляко обмежити свободу селянина. Почалася жорстка колективізація, що несла з собою колективну безвідповідальність. У селян забирали все: від врожаю до засобів виробництва. Як наслідок, Україна пережила три Голодомори (1921–1922, 1932–1933 та 1946–1947 рр.). Ми найбільше говоримо про середній Голодомор 1932–1933 роки, але й 20- ті і 40-ві теж були
звичайнонепростими і забрали дуже багато життів українців.


У всіх трьох випадках масовий голод був спровокований свідомими діями з боку більшовицької влади. Це був злочинний інструмент упокорення українців, передусім найбільш незалежної та активної його частини на той час – українського селянства, котре до кінця 1920-х вело збройну боротьбу проти комуністичного режиму. Зрештою, соціально-економічною основою УПА під час другої світової війни також стали українські селяни. Це була боротьба за свою землю, за право приватної ініціативи, за право триматися своїх традицій. Проти цього права були спрямовані Голодомори, репресії, масові депортації. Така політика мало чим відрізнялася від політики нацистів зі звільнення «життєвого простору». Лише активна боротьба українського селянства, в тому числі збройна, дала змогу Україні народитися як незалежній державі. Проте українці заплатили за неї величезну ціну.


І сьогодні під час війни на Сході основною складовою української армії знову ж стали селяни. Понад 75% людей
 які наповнили нову українську армію, були якраз люди -  добровольці, або ж призовники з села. Тобто сто років тому селяни стали основою появи незалежної української держави, і сьогодні у 21 столітті селяни стали тією силою, що захистила українські кордони. Проте українці заплатили і тоді, і зараз величезну ціну.

 


Лише за побіжними оцінками прямі людські втрати українців від Голодомору 1932–1933 років склали майже 4 млн. осіб. Якщо ж врахувати всіх ненароджених дітей, то це ще понад 6 мільйонів, отож загальна цифра перевищує 10 мільйонів людей. За висновками експертів, якби не Голодомори і репресії, то нині населення нашої країни було б співмірним із населенням Німеччини, де живе понад 80 млн громадян. 


Нагадаю, що сьогодні в нашій країні за різними оцінками проживає біля 40 мільйонів, враховуючи і заробітчан, що працюють довгий період часу за кордоном. Тобто реально в нашій державі постійно проживає понад 30 м
ільйонів людей, а могло би бути на сьогодні – 80.

Читайте також: Генетична нелюбов. Або чому українці ненавидять владу


Проте, крім людських, є ще й ментальні втрати. Фізичне винищення найбільш ефективних господарів протягом десятиліть призвело до того, що українці частково втратили здатність до ініціативи, підприємливості, організованої та осмисленої праці. Україні знадобилося більше 70-ти років, щоб у нас почала відроджуватися основа демократії – середній клас. Він почав формуватися з селян-фермерів, самозайнятих господарів, невеликих підприємців. Найбільш бурхливо він розвивався саме у селах і невеличких містах, регіонах, де не було великої промисловості або ж вона була знищена на початку 1990-х. Цей клас проявив свою активність під час моральних революцій 2004 і 2014 рр., коли люди боролися за рівноправ’я і проти брехні, за рівні економічні можливості. Цей клас і справді допоміг зупинити агресора на Сході України.


Нагадаю, що податкова система створена в другій половині 90-их років передбачала ряд важливих стимулюючих інструментів для нарощування виробництва та переробки, але, на жаль, була знищена з приходом коаліції «Європейська Україна» після парламентських виборів 2014-го та прийняттям бюджету на 2015-й рік. В дрібного
,і в середнього виробника тоді забрали 20% оборотних коштів, і це привело до того, що багато людей на той період часу замість розвитку почали ледве виживати. 


І коли сьогодні ми говоримо про земельну реформу, то згадуємо Закон, який прийняла ВРУ 31 березня 2020 року, і який у липні 2021 року набирає чинності, то ми маємо розуміти усі можливі наслідки, особливо від поспішних і популістських рішень. А цей Закон саме таким і є. Голодомор є сумним нагадуванням того, що буває, коли різні суспільні групи налаштовують одну проти одної суто заради боротьби за владу.


Голодомор і голод чітко говорять про те, що якщо у владі приймаються рішення без розуміння ситуації
, і що земля є основою економіки нашої держави, а не джерелом збагачення окремих людей, все це приводить до надто складних непередбачуваних наслідків. 


Департамент з економічних та соціальних питань ООН  на своєму порталі щоденно в режимі онлайн веде облік населення нашої країни – демографічну ситуацію. Серед тих країн
 де населення щоденно зменшується є і Україна. Кожного дня населення нашої держави зменшується на 430 -450 людей. Кожного року – більше ніж на 250 тисяч. Одна із основних причин чому українці живуть найкоротше життя в Європі – відсутність якісних продуктів харчування, а також відсутність якісної питної води та чистого повітря. А це і є першопричиною виникнення усіх хвороб, в тому числі і смертельних.


Тому
коли ми дивимось на 100 років потому і сьогодніто бачимо, що тоді був Голодомор, а сьогодні це голод, який можливо менш видимий, але не менш вбивчий. 


Недоліки влади, нерозуміння ситуації, цинічне відношення до народу – це ті спільні проблеми, що були тоді та залишаються і сьогодні.

 



Загрузка...

Оставьте первый комментарий