Снимок экрана 2016-08-22 в 14.42.54.pngМихайло Поживанов,
політик, громадський діяч, депутат Верховної Ради чотирьох скликань

Президент України Петро Порошенко останнім часом просто таки фонтанує різноманітними «перемогами»: з найсвіжіших «здобутків» згадаємо хоча б просування України до НАТО та катарський газ. Обидва сюжети – довгограючі: й до Північноатлантичного альянсу ми йдемо ще з часів Ющенка, й про потребу у незалежності від російського палива говоримо досить давно. Але чи дійсно Порошенко привіз з Дохи благу звістку про те, що більше жодних «прикрути» українцям зазнати не доведеться?

«Ми домовилися про те, що Катар готовий надати нам скраплений газ. Поставки катарського зрідженого природного газу можливі через термінал в Польщі, а також по турецькому маршруту через Босфор», – сказав Порошенко. «Ці джерела постачання скрапленого газу від надійного партнера України – Катару створять унікальні можливості підвищення нашої енергетичної безпеки», – додав він.

В цьому місці можна було б аплодувати, якби не два питання: як та за яку ціну? Щодо того, «як», президент вже буцімто відповів: газ поставлятиметься або через Босфор, або через Польщу. Однак те, що стосується Босфору – відвертий блеф. І щоб зрозуміти це, треба підняти не так вже й далеку хроніку, а саме – дещо з висловлювань «попередників», котрі нині знаходяться в «екзилі».

Наведу одну цитату з Миколи Азарова, датовану 2012-м роком: «Україна наполегливо працює над диверсифікацією джерел поставок газу і вивчає можливість придбання газу в Катарі, а також способи доставки газу. Ціна катарського газу з урахуванням доставки на сьогоднішній день в три рази нижче ціни російського газу... На сьогоднішній день Катар є третім світовим виробником зрідженого газу, який почав використання нових технологій його виробництва, що для України дуже цікаво з урахуванням планів з будівництва LNG-терміналу. А політичні контакти між Україною та Катаром налагоджені на досить високому рівні, що дає надію на конкретні результати щодо співпраці в газовій сфері», – заявляв тодішній прем’єр-міністр.

Однак в підсумку план провалився, оскільки Туреччина не дала згоди на прохід через протоку Босфор танкерів зі зрідженим газом для України. Наскільки можна судити з відкритих джерел, позиція Туреччини в цьому питанні не змінилася й станом на сьогодні. Що ж стосується побудови власного LNG-терміналу, то в Україні наразі немає інвесторів, готових вкласти кошти у будівництво LNG-терміналу для скрапленого газу. 

З цього приводу наведу ще одну цитату – заступника міністра енергетики та вугільної промисловості Ігоря Прокопіва, котрий сказав наступне: «Сьогодні не бачимо тих, хто б інвестував в Україні в будівництво LNG-терміналу. «Нафтогаз України» відмовився, сказавши, що це не є для нього доцільним економічно, держава Україна також не готова надавати свої гарантії, тому що це сумнівний проект», – заявив Прокопів. І хоч сам цей чиновник констатує, що Україна досі так й не зістрибнула з російської газової голки й отримує газ «із російським корінням», а тому доцільність LNG-терміналу є дуже й дуже високою, проте його відомство нічого не може вдіяти із подібною ситуацією.

Однак повернемося до транспортної логістики зрідженого газу. Отже, про Босфор можна забути – принаймні, поки що. А як щодо Польщі? Фахівці стверджують, що питання Босфору і українського LNG-терміналу не таке вже й принципове, якщо був би реалізований проект будівництва інтерконнектора з Польщею, який передбачає збільшення пропускної спроможності для імпорту газу в Україну до 8 млрд. куб. м в рік. В цьому випадку ми могли б отримувати катарський газ з польського терміналу в Свіноуйсьце.

Отож, проблема вирішена? Не зовсім. А точніше, зовсім не вирішена. Наскільки можна судити, скільки-небудь серйозні перемовини з Польщею з даного питання взагалі не починалися. Чи почнуться вони найближчим часом і чи вплинуть на їхню результативність непрості взаємини Польщі та України (чиє загострення сталося через питання спільної історії), знову таки – невідомо. Однак припустимо, що такі переговори вже заплановано – яке питання буде на них ключовим?

Звісно ж, питання ціни. За нинішнім угодою, що укладена між Катаром і Польщею, на польський газовий ринок газ може поставлятися за ціною близько 370 дол. за 1 тис. куб. м. З огляду на, що ринкова ціна газу в Україні становить 220-230 дол. за 1 тис. куб. м, це дуже дорого. Тож фінансова проблема стоїть дуже гостро. Порошенко не називав конкретних цифр, проте ясно, що в нинішній ситуації Києву за газ з Катару – за умови, що проект взагалі буде реалізований – доведеться серйозно переплатити. Поки що зріджений газ для Європи СПГ – хоч з Катару, хоч з Америки – програє трубопровідному постачанню. Такими є реалії сьогодення, подобається це нам чи ні.

Проте чи міг Порошенко «вибити» в Катарі певні преференції для України? Теоретично, так. Не виключено, що мова могла йти про бартер – поставка скрапленого газу в обмін на продовольство або будь-які товари (Україна вже багато років експортує в Катар зерно, борошно, м'ясо). До того ж, як відомо, катарські компанії дуже цікавляться можливостями отримання у власність українських сільгоспземель. Якщо матиме місце бартер – ціна газу може бути довільною та меншою, ніж 370 дол. за 1 тис. куб. м. Проте чому нам не повідомляють про деталі подібних угод чи хоча б попередніх домовленостей?

Цілком можливо, що їх просто не існує. І що обговорювалися навіть не конкретні плани, а «плани мати плани». Інакше глава держави – з його схильністю роздувати будь-яку позитивну новину до вселенських масштабів – сказав би трохи більше. Поки що ж сторони, скоріше за все, обговорили наміри – доволі нечіткі та такі, котрі нікого ні до чого не зобов’язують. Зовсім не виключено, що Катар має зацікавленість у співпраці з Україною (згадаємо про сільгоспземлі!), однак Україна явно не уявляє ті конкретні форми, яких ця співпраця може набути. А отже, слова Порошенка є лише ознакою президентських виборів, котрі невпинно насуваються, а для виборів конче необхідні козирі, тож чому не перетворити на один з них й катарську карту?..

Оставьте первый комментарий