Інвестиції у здоров'я: як має працювати система реабілітації? фото

circle (5).pngІрина Сисоєнко,
Народний депутат України. Заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров'я.

Головним державним завданням є збереження та покращення здоров’я українців, збільшення тривалості життя, у тому числі трудових ресурсів, повноцінна реабілітація та попередження інвалідності. Для переважної більшості високорозвинених країн світу здоров'я населення це ресурс, який потребує ретельного догляду і збереження.

Інвестиції у здоров'я, на думку Світового банку Інвестицій - це основоположні елементи економічного зростання, бо тільки фізично, психологічно та соціально здорова людина здатна створити якісний конкурентоздатний продукт.

Проблема створення ефективної системи реабілітації в Україні та професійної підготовки фахівців, які працюють у сфері відновлення здоров’я і в профільних центрах, є складною та актуальною для українського суспільства. Аналіз поточної ситуації свідчить про неухильну тенденцію до погіршення стану здоров’я населення нашої держави. Фахівці класифікують його як ≪кризовий≫, адже з 1991 р. смертність у країні стабільно перевищує народжуваність; середня тривалість життя, очікувана при народженні, є чи не найнижчою за останні десятиліття, а різниця цього показника серед жінок та чоловіків у багатьох регіонах сягає ≥10 років (за даними Державної служби статистики, станом на 2013 р. – 76,2 і 66,1 року відповідно). На сьогодні в Україні налічується приблизно 2,7 млн. осіб з інвалідністю, у тому числі близько 153 тис. дітей.

Стан справ у цій сфері різко погіршився після початку військового конфлікту в 2014 р. За даними, представленими в засобах масової інформації (з посиланням на Генеральний штаб України), станом на 20.11.2015 р. отримали поранення близько 9 тис. військовослужбовців. Статус учасника антитерористичної операції (АТО) надано більш ніж 121 тис. бійців.

Зрозуміло, що люди, які пройшли крізь горно війни, потребують кваліфікованої медичної, психологічної та фізичної реабілітації, винятків практично немає. При цьому коло постраждалих не обмежується лише військовослужбовцями: згідно з висновками медичних психологів, корекція психоемоційного стану вкрай необхідна цивільному населенню, яке проживає на території бойових дій; родинам, які втратили чоловіка, сина чи батька, та навіть сім’ям, яким пощастило дочекатися рідних з війни живими.

Порівнюючи та аналізуючи показники і тенденції щодо захворюваності та смертності в Україні з аналогічними світовими показниками можна зробити ряд висновків:

смертність населення України удвічі перевищує показники країн Євросоюзу;

смертність населення України у працездатному віці у 2-4 рази перевищує показники країн Євросоюзу;

смертність чоловіків у віці 25-44 роки у 4 рази перевищувала смертність жінок такого ж віку;

для України характерне стрімке поширення соціальних захворювань (туберкульозу, ВІЛ/СНІД);

санаторно-курортна система не виконує поставлених перед нею завдань покращення здоров’я, збільшення тривалості життя, відтворення трудових ресурсів, повноцінної реабілітація та попередження інвалідності.

У системі охорони здоров'я України існує ряд проблем системного характеру стосовно реабілітаційної допомоги учасникам бойових дій та населенню.

Серед них:

• неефективна, надмірно централізована, застаріла система управління і фінансування охорони здоров'я і реабілітації;

• відсутня координація діяльності органів виконавчої влади у сфері реабілітації;

• відсутня цілісна система реабілітації населення, що постраждало внаслідок бойових дій, незважаючи на достатньо розвинуту інфраструктуру охорони здоров'я, санаторно-курортної мережі та соціальних інститутів в Україні;

• застаріла, малоефективна реабілітація на санаторно-курортному етапі у зв’язку із закупівлею путівок за критеріями найнижчої ціни, а не рівня і якості виконання індивідуальної програми реабілітації;

• недосконала законодавчо-нормативна база з питань підготовки та професійної діяльності у сфері реабілітації осіб з нелікарською освітою (психологів, фахівців з фізичної реабілітації, соціальних працівників) особливо в галузі медичної та кризової психології;

• відсутні стандарти (клінічні протоколи) реабілітації населення за умов бойових дій, військових конфліктів, терористичних актів;

• низький рівень обізнаності населення стосовно бойової психічної травми, її психологічних наслідків.

Питаннями соціальної, професійної та фізичної реабілітації людей з інвалідністю займається Організація Об’єднаних Націй та її спеціалізовані підрозділи. У сфері медичної реабілітації діє Комітет експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) з медичної реабілітації, який постійно вдосконалює її цілі та завдання. Реабілітація відіграє одну з провідних ролей в досягненні стратегії ВООЗ «Здоров'я для всіх у XXI столітті».

За визначенням Комітету експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) з медичної реабілітації, ≪реабілітація – це процес, метою якого є запобігання інвалідності під час лікування захворювань і допомога хворому у досягненні максимальної фізичної, психічної, професійної, соціальної та економічної повноцінності, на яку він буде здатний у межах наявного захворювання≫.

Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для осіб з інвалідністю затверджені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 грудня 1993 р. № 48/96. Вони передбачають рівні стартові можливості для всіх осіб незалежно від їх психофізичного розвитку, стану здоров’я, віку, статі, соціально-економічного статусу та охоплюють не лише медичну, а й інші принципово важливі сфери життя (доступність матеріального оточення, освіту, професійну зайнятість, підтримку доходів і соціальне забезпечення, сімейне життя та свободу особистості, культуру, відпочинок, спорт і релігію).

Негативні демографічні тенденції та війна на сході України поставили завдання реформування системи охорони здоров’я, у тому числі системи реабілітації на всіх рівнях: первинному - в гострий період перебігу захворювання або травми (поранення) у відділеннях реанімації, інтенсивної терапії, спеціалізованих клінічних відділеннях закладів охорони здоров’я за профілем основного захворювання при наявності підтвердженої результатами обстеження перспективи відновлення функцій (реабілітаційного потенціалу) і відсутності протипоказань до методів реабілітації, вторинному - в ранній відновний період перебігу захворювання або травми (поранення), пізній реабілітаційний період, період залишкових явищ перебігу захворювання, при хронічному перебігу захворювання поза загостренням в амбулаторних умовах за місцем проживання особи з тимчасовим обмеженням життєдіяльності, особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю в спеціалізованих реабілітаційних відділеннях закладів охорони здоров’я, реабілітаційних установах, санаторно-курортних закладах третинному - в період залишкових явищ перебігу захворювання, при хронічному перебігу захворювання поза загостренням в амбулаторних, санаторно-курортних умовах, а також виїзними реабілітаційними бригадами за місцем проживання особи з тимчасовим обмеженням життєдіяльності, особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю

Відповідно до державних соціальних нормативів та галузевих стандартів реабілітаційні заходи мають здійснюються мультидисциплінарними командами на всіх рівнях реабілітації.

Пріоритетами завданням розбудови сучасної, проєвропейської системи реабілітації є створення центрів медичної реабілітації в госпіталях і медичних центрах силових міністерств і відомств, лікарнях та, неодмінно, в санаторно-курортних закладах з використанням природних лікувальних ресурсів, якими багаті земля і надра України. Мета медичної реабілітації – досягнення у відповідні строки стійкого адекватного саногенетичним можливостям організму відновлення порушених патологією або травмою функцій, відновлення працездатності пацієнта, пристосування його до участі у соціальній та побутовій сфері життя з попередніми або зміненими у зв’язку із хворобою соціальними функціями, покращення якості життя.

Україна займає одне з провідних місць у світі за рівнем забезпеченості природними лікувальними ресурсами. Сприятливі природно-географічне положення, кліматичні умови сприяли формуванню значної кількості кліматичних курортів на узбережжі Чорного і Азовського морів, в Карпатських горах, велике різноманіття мінеральних вод майже всіх бальнеологічних видів. Більше того, ресурсний потенціал нашої держави дозволяє ще більше розвивати санаторно-курортний комплекс (за часів найбільшого розквіту санаторно-курортні заклади здатні були прийняти втричі більше відвідувачів, а природні лікувальні ресурси зараз використовуються лише на 8%).

Санаторно-курортні заклади – важлива складова господарського комплексу держави де здійснюється відновлення сил і покращення здоров’я населення. Сьогодні в Україні функціонує близько 500 санаторіїв та пансіонатів з лікуванням на 150 тисяч ліжко-місць. Спеціалізована мережа дитячих санаторних закладів становить 38,5% від загальної чисельності санаторіїв і розрахована переважно на тривале лікування та оздоровлення дітей різного віку. Кількість санаторіїв і пансіонатів з лікуванням з року в рік, нажаль, постійно зменшується, крім того зменшується кількість ліжко-місць. Матеріально-технічна база старіє, приходить в занепад і відповідно санаторно-курортні заклади приватизуються, змінюється їх профіль.

В той же час, вважаю, що не всі санаторно-курортні заклади можуть професійно та якісно займатись реабілітацієй. Для України важливим є побудова нових сучасних багатопрофільних реабілітаційних центрів і це однозначно є нашою перспективою. Оцінюючи реальність нашої держави саме зараз, розуміючи що коштів в державі катастрофічно не вистачає на охорону здоров”я та її потреби, ми повині чітко усвідомити, що завданням держави є ефективне використання тих ресурсів які є, особливо тоді коли реабілітація потрібна саме тут і зараз великій кількості населення країни. Тому, за принципом європейських країн, потрібно виявити найбільш результативні санаторно-курортні заклади, що мають профіль та досвід, а головне результати, дооснастити їх необхідним обладнанням, додати відповідні умови, сформувати команди кваліфікованих фахівців, а інші санаторно-курортіні заклади можуть використовуватись поза межами реабілітаційних процесів і просто стати СПА-центрами, або будь-чим іншим, за рішенням їх власників.

Головна перевага санаторно-курортного лікування для реабілітації – його орієнтація на широке використання лікувально-рекреаційного потенціалу курортних місцевостей. Використання природних лікувальних ресурсів дозволить в кілька разів скоротити витрати на реабілітацію, порівняно з використанням фармацевтичних засобів. Саме тому в період Першої Світової війни на курортах Західної Європи, та й України (Куяльник, Саки, Слов’янськ) понад 100 років тому з’явилися перші реабілітаційні заклади для постраждалих бійців. У 2009 році Постановою КМУ було затверджено Порядок визначення переліку санаторно-курортних закладів, при яких створюються центри медико-психологічної реабілітації, а у 2013 році було створено міжвідомчу комісію і робочу групу з питань утворення та функціонування центрів медико-психологічної реабілітації.

З метою нормативно-правового забезпечення реформування у відповідності до міжнародних стандартів системи реабілітації в Україні, у травні 2014 р. за моєї ініціативи створено Координаційну раду з питань реабілітації при Комітеті Верховної Ради України з питань охорони здоров’я. До склади Ради увійшли провідні фахівці та експерти у сфері реабілітації.

Першочерговим завданням робочої групи стало розроблення Закону України «Про попередження інвалідності та систему реабілітації в Україні».

Законопроект внесено повним складом Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, головою і депутатами Комітету ветеранів, учасників бойових дій, учасників АТО та людей з інвалідністю, депутатами інших комітетів і зареєстровано за номером 4458.

Прийняття закону дозволить реформувати у відповідності до сучасних Європейських стандартів та рекомендацій ООН і ВООЗ цілісну систему реабілітації в Україні, що повина фінансуватись з Державного бюджету, відкриє шляхи до розроблення державних і регіональних цільових програм з реабілітації та попередження інвалідності.

Закон забезпечить доступ до повноцінної реабілітації не лише людям з інвалідністю, а й учасникам бойових дій та АТО в спеціалізованих реабілітаційних центрах, реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів, реабілітаційних відділеннях медичних закладів, центрах психологічної та соціально-психологічної реабілітації за місцем проживання.

У розробленому законопроекті збережено існуючі гарантії і компенсації для людей з інвалідністю, які передбачені діючим Законом України «Про реабілітацію в Україні». Але значний прогрес у сфері реабілітації, який має місце в США, Ізраїлі, країнах НАТО, які брали участь у локальних війнах і міжнародних конфліктах, вимагають доповнення закону «Про реабілітацію інвалідів» медичним блоком з урахуванням сучасних принципів і досягнень у сфері реабілітації.

Реабілітація хворих та постраждалих під час бойових дій – процес, що потребує кваліфікованих фахівців різного профілю, розширення державних програм, активного залучення сучасних технологій в реабілітаційний процес та створення сучасних багатопрофільних реабілітаційних центрів. Багатогранність завдань медичної, фізичної та психологічної реабілітації постраждалих в бойових діях, потребує ефективного функціонування цієї системи, як самостійного напряму клінічної та соціальної медицини.

Положеннями проекту закону України «Про попередження інвалідності та систему реабілітації в Україні», які поширюються на учасників бойових дій, учасників АТО, постраждалих внаслідок нещасних випадків, техногенних і природних катастроф, людей з вродженими вадами та захворюваннями, що можуть призвести до інвалідності, передбачено:

- гарантування та додаткове посилення державного забезпечення та компенсацій для людей з інвалідністю, учасників бойових дій, учасників АТО;

- впровадження системи реабілітації європейського рівня не тільки для людей з інвалідністю, а також для осіб з тимчасовим обмеженням працездатності;

- координацію діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з проблем інвалідності та реабілітації;

- урахування класифікації та рекомендацій ВООЗ стосовно Міжнародної класифікації функціонування, мультидисциплінарних команд, трирівневої системи реабілітації та реформування цієї сфери в Україні;

- прийняття Державної програми з попередження інвалідності у відповідності до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 20 грудня 1993 року та Державної типової програми реабілітації осіб з інвалідністю;

- розроблення науково обґрунтованих державних соціальних нормативів у сфері реабілітації, критеріїв та вимог до реабілітаційних заходів, Державної типової програми реабілітації осіб з інвалідністю, вимог щодо медичного, освітнього, науково-методичного, матеріально-технічного, фінансового і кадрового забезпечення реабілітаційних установ;

- сприяння залученню громадських об’єднань осіб з інвалідності та фахівців з реабілітації до формування та реалізації державної політики у сфері реабілітації;

- заміна у законодавчих і нормативно-правових актах визначення «інвалід», «дитина-інвалід» на «особа з інвалідністю», «дитина з інвалідністю».

Пріоритетами в законопроекті визначено створення реабілітаційних центрів і відділень в госпіталях і медичних центрах силових міністерств і відомств, лікарнях та в санаторно-курортних закладах.

Зрозуміло, що потрібно буде серйозно реформувати медичні установи. Особливо - мережу санаторно- курортних закладів, як вже було зазначено вище, перетворивши частину їх із оздоровчих на добре оснащені технічно і фахово реабілітаційні центри.

Необхідно реформувати систему фінансування реабілітаційних послуг. Потрібно внести зміни до Закону України «Про державні закупівлі», закуповувати путівки не за критеріями ціни, а за профілями реабілітації, рівнем і якістю виконання індивідуальної програми реабілітації.

Для реалізації нової системи фінансування реабілітаційних послуг за принципом «гроші ідуть за пацієнтом» необхідно розробити та затвердити положення про реабілітаційне відділення, про порядок медичного відбору та направлення хворих до реабілітаційного відділення, положення про комісію закладу охорони здоров’я по відбору хворих у реабілітаційні відділення санаторно-курортних закладів, табелі оснащення та норми штатного забезпечення реабілітаційних відділень в залежності від профілю та кількості ліжок, перелік профілів санаторно-курортного лікування та медичної реабілітації, стандарти (клінічні протоколи) медичної реабілітації.

Прийняття цих документів дозволить регламентувати надання послуг з медичної реабілітації в реабілітаційних відділеннях, забезпечить належний рівень якості надання таких послуг та реформувати систему фінансування реабілітаційних послуг.

З метою побудови комплексної системи реабілітації, законопроект передбачає розроблення і затвердження стандартів реабілітації, внесення зміни до класифікатора професій та національного переліку спеціальностей і приведення національних освітніх стандартів до рівня міжнародних та підготовку фахівців нових спеціальностей та «донавчання» у відповідності до міжнародних стандартів фахівців фізичної та психологічної реабілітації нелікарських спеціальностей.

Над проектом Закону «Про попередження інвалідності та систему реабілітації в Україні» більше року працювали найкращі українські фахівці, вчені, юристи. Його ухвалення ВР України дозволить запровадити правову основу для реалізації дієвих заходів щодо загальнодержавної системи реабілітації, попередження інвалідності та окреслити коло осіб, яким надається така реабілітація; визначити повноваження органів державної влади у цій сфері, а також установити рівні та механізм проведення реабілітації.

Сподіваюся, результатом нашої тривалої та напруженої роботи стане підвищення якості та доступності заходів щодо відновлення здоров’я, зниження рівня інвалідизації та смертності населення України.

Слід розуміти, що за цими «сухими» термінами та показниками статистики – живі люди, реальні долі, сотні та тисячі ще нездійснених мрій та бажань…

Обов’язок держави та кожного з нас – не співчувати, а конкретними дїями допомогати, забезпечувати гідне і повноцінне життя, для максимально повного відновлення здоров’я пораненим і особам із особливими потребами.

 

Оставьте первый комментарий