Генадій Афанасьєв в офісі Amnesty International фото

Денис_блог.jpg

Денис Антончик,
журналіст видання "Грушевського,5"

Генадія Афанасьєва було затримано у травні 2014 року за звинуваченням у причетності до «терористичного» угруповання Олега Сєнцова. За даними ФСБ він, разом з Олегом Сєнцовим та Олександром Кольченко,  був причетний до підготовки ряду терористичних актів на території Криму. 24 грудня 2014 року, на закритому засіданні, Московським міським судом визнаний винним у тероризмі й засуджений до семи років позбавлення волі з відбуванням покарання в колонії суворого режиму.

Під час зустрічі з волонтерами, які допомагали збирати підписи за звільнення політв’язнів Кремля, проводили Марафон написання листів до влади, закликаючи звільнити затриманих, Генадій поділився пережитим та висловив свою вдячність за підтримку.

Зустріч відбувалася в офісі Amnesty International 22 червня о 16:00. Коли почали збиратися волонтери, в кімнаті на них вже чекали Мама та друг Генадія. Генадій увійшов до кімнати в вишитій сорочці та з великим коричневим конвертом в тремтячих руках. У цьому конверті він тримав ті листи, які волонтери не встигли відправити йому.

Свою розповідь хлопець розпочав з подяки за підтримку та листи, наголошуючи, що саме листи і відчуття потрібності давали йому сили вижити в суворих умовах російської тюрми.

Генадій говорив швидко та коротко. Було видно, що 767 днів у полоні даються в знаки.

«Бога здесь нет»

Дорогою до колонії суворого режиму, в якій він мав би відсидіти 7 років, можна було розгледіти пейзажі, які зовсім не придавали надії на повернення додому.

Генадія було поміщено всередину жіночої колони, це був своєрідний пресинг, щоби ув’язнені не могли спілкуватись між собою. У жіночій колонії знаходитись набагато тяжче, адже вони постійно думають про сім’ю і готові на все аби швидше повернутись додому.  Чоловіки ж втрачають надію на повернення.

Його утримували в кімнаті розміром 3х4 м, в якій не було нічого окрім двох книжок. Взимку лід на стінах камери досягав 3 см, було дуже холодно і виснажливо, увесь час доводилось стояти, сидіти на підлозі при такій температурі було небезпечно для здоров’я. Спати доводилося на папері.

Відношення до затриманих було жахливим, постійні побиття, знущання. Багато хто не витримував та калічив себе. Самокаліцтво було тим єдиним шляхом, що міг вберегти від безпощадних побоїв. Одного часу, підлога у казармах в’язниці була повністю залита кров’ю тому що майже 70 ув’язнених одночасно порізали себе.

Ставлення було жахливим, повністю відсутня медична допомога. Страх бути зґвалтованим, постійні знущання.

Скаржитися було безнадійно. Яскравим прикладом слугує лист-скарга на те, що у їдальні всього 30 стільців на 100 ув’язнених. У відповіді чітко було сказано, що ситуацію перевірено і стільців не 30, а, як і повинно бути, 100.

Єдиним порятунком були листи. В’язні чекали листоші, неначе спасіння.

Генадій не отримував листів майже півтора роки. За його словами, цей час ледь не зламав його – відчуття непотрібності, немов про тебе всі забули і просто поставили хрест. Ці відчуття вбивали зсередини.

Хлопець розповів, що коли йому дозволили отримувати листи, і він побачив валізу вщент заповнену ними, до нього повернулось бажання жити. Читати слова підтримки було неймовірно важливим для хлопця.

Його розповідь зворушила до глибини душі. Коли ти дивишся йому в очі і бачиш тривогу, а раптом, це все сон. Просто неможливо стримати сліз.

«Ми працюємо зі справою «кримських в’язнів» вже два роки, весь цей час, звичайно, ми уважно слідкували за долею хлопців, зокрема Генадія. Вони сприймалися наче добрі знайомі. Усім офісом ми раділи звістці про його повернення. Я дуже вдячна, за те що Генадій знайшов час для цієї зустрічі та сили говорити про те, що довелося пережити. Побачити його у безпеці було неймовірно втішно. Також було приємно розділити цей момент з тими, хто також працював задля цього. Особисто, для мене, це була надзвичайна подія. Ця зустріч надала мені нескінченної мотивації та сили.» - Юлія Донцова, офіс-менеджер Amnesty International в Україні.

«Слова Афанасьєва були дуже емоційно тяжкими для мене і, мабуть, для інших активістів. Деталі перебування у тому пенітенціарному закладі шокували мене. Одна справа - дивитися шокуючі дані про статистику тортур у світі, а інша справа -слухати ці справи. Тим не менш, нам потрібно про це говорити, хоча це і тяжко. Незважаючи на тембр розмови, ми надихнулись ним. Сподіваюсь, що реабілітація допоможе йому відійти від пережитого жаху» - Яромир Удод, волонтер Amnesty International в Україні.

Ця зустріч, дає надію на те, що наші голоси будуть почуті. Незважаючи, на всі колючі дорікання, що листи волонтерів нічим не допоможуть, що ця справа пропаща, саме такі зустрічі доводять протилежне. Доводять те, що кожен з нас – це сила, рушій, який може врятувати життя.

Особисто від себе, хочу подякувати Amnesty International, за проведену роботу і можливість долучитись до благої справи.

 

Оставьте первый комментарий