Добржанская.jpg

Політолог, кандидат політичних наук
доцент кафедри міжнародної інформації 
Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка



Мета освіти - дати можливість реалізувати громадянські права і дозволити людям вільно змагатися між собою на чесній конкурентній основі. За результатом її реалізації в західних країнах дорослі люди з вищою освітою в середньому заробляють набагато більше ніж ті, хто її не набув. Вузи аналізують і звітуються за рівень стартовий зарплат випускників, а кількість бажаючих вступити до університету лінійно залежить від перспектив працевлаштування студентів.

Для України це незалежні величини, така трагедія одночасно руйнує як долю конкретної людини, так і сподівання на розвиток всієї країни. Відбувається значне порушення когнітивного зв’язку між інтелектуальними здібностями набувача знань та перспективами його подальшого соціального розвитку. Талан, питливий розум, критичне мислення не є гарантією як гарних оцінок у школі, так і подальшого вступу в омріяний навчальний заклад. Та навіть якщо потрапити до вузу вдалося, жодний червоний диплом не забезпечує вдалого працевлаштування. В суспільстві де модно бути «багатим», - «розумні, освічені та бідні» виглядають ще більшими невдахами, що остаточно руйнує імідж вищої освіти в України, при цьому парадоксально зберігаючи її культ, більшість українців вважає отримання диплому обов’язковою програмою для своїх дітей.

Вступна кампанія 2015 року буде як ніколи складною і для багатьох вузів стане справжнім випробуванням. Тенденції збільшення кількості випускників шкіл, що обирають іноземні університети спостерігалась і раніше, та в цьому році на підтримку відмови від вибору української вищої освіти додались нові причини:

  • країна знаходиться в стані війни і батьки природно захочуть захистити свою дитину від біди, а відправити її навчатись закордон є абсолютно легальний шлях в цьому напрямку;
  • перспектива скорочення кількості вищих навчальних закладів та спеціальностей вдарила по репутації всіх вузів України, хто ризикне подати документи на спеціальність, що проголошена в засобах масової інформації держслужбовцем «незрозумілою» і набір на яку цього року «нарешті» буде останнім. І де гарантія, що цієї ж участі не зазнає та, що поки залишилось в переліку галузей та спеціальностей України, реформу якої обіцяють продовжити. Вибір освіти – це вибір вектору розвитку особистості, багато батьків дозволять дитині так ризикувати?!
Залишаються незрозумілі і перспективи структурних змін університетів та їх підрозділів, обсяг державного замовлення та доля студентів і викладачів, що волею міністерства віднесені до «непотрібних». Натомість спостерігається маніпулювання через підміну понять спеціальність, спеціалізація, програма навчання, відмінність між якими не зрозуміла для більшості громадян.

Новий Закон України «Про вищу освіту» недосконалий і при заявлених тезах автономії вищих навчальних закладів залишив останнім багато проблем. Та закон можна вдосконалювати, а от що робити із відсутністю хоч якихось натяків на розробку державної комунікативної стратегії покращення репутації науковця і вчителя в українському суспільстві? Можна скільки завгодно жонглювати термінами і проголошувати «студентоцентризм» та система навчальної діяльності неможлива без педагога і залежить від статусу цієї професійної групи в суспільстві. Сьогодні атавізми позитивного образа професора знищуються тими, хто повинен їх зберігати, розвивати та примножувати. Яка талановита молода людина, володіючи спеціальністю та іноземними мовами свідомо обере професію, що на сьогодні непрестижна, втрачає соціальні гарантії, а високими зарплатами взагалі ніколи не відрізнялась? Надія тільки на фанатів справи та і їх ресурс небезмежний.

І це все відбувається на фоні активної рекламної кампанії закордонних навчальних закладів, що пропонують стабільність, перспективу кар’єри та пільгові умови для українській молоді. Мережа Інтернет переповнена детальними інструкціями підготовки та подачі документів в закордонні вузи. Виставки на кшталт «Освіта за кордоном» за участю вузів Великої Британії, Ірландії, Франції, Німеччини, Канади, Японії, Швейцарії, Австрії, Чехії, Кіпру, Ізраїлю, Греції регулярно відбуваються по всій країні. Мова не про те щоби їх забороняти, а про нерозуміння чи замовчення проблеми і як наслідок, відсутності хоч якої кризової репутаційної стратегії порятунку національної вступної кампанії 2015 року. А про комунікативну стратегію заохочення іноземних випускників до вступу в наші навчальні заклади – і говорити марно.

На тлі всіх цих «успіхів» від української освіти вимагають міжнародного визнання і високих рейтингів, а від викладачів інтеграції в світове наукове співтовариство. І тут не все так неможливо: наприклад, тільки останні вибіркові дані по Київському національному університету імені Тараса Шевченка: у 2014 році 421–430 місце у міжнародному рейтингу найкращих університетів світу QS World University Rankings; професор міжнародного права Інституту міжнародних відносин Микола Гнатовський обраний президентом Комітету Європейської Ради проти тортур; молодий хімік Ілля Гуральський у рамках програми з наукових досліджень та інновацій "Обрій 2020" отримав 100 тис євро від ЄС на дослідження наноматеріалів, не говорячи вже про кількість захищених дисертацій, отриманих грантів, стипендій та вдалого працевлаштування наших талановитих випускників закордоном, якщо останнє правильно вважати успіхом для держави.

Та проблеми в освіті є і їх багато, система хворіє але перед тим як призначити лікування спочатку оголошують діагноз, а до того спостерігають, досліджують симптоматику, аналізують динаміку і на основі отриманих знань складають клінічну картину. В іншому порядку неможна, особливо якщо ти професіонал, а не герой серіалу, такий собі Доктор Хаус, що спочатку пхає пігулку, а потім із саркастичною зацікавленістю спостерігає, що з того вийде. В реальному житті така система управління виглядає зовсім несмішною, особливо для тих хто від неї залежить. Ніякі найкращі наміри персоналій не виправдовують нерозуміння ситуації і хибність рішень, що закладають сніговий ком з проблем, яких чим далі, тим більший, а спроби їх позбутись нагадують черговий нескінченний «ямковий» ремонт.

 

Оставьте первый комментарий