Анне Голембіовська
 незалежний політичний консультант, 
 політтехнолог, директор політичної агенції AG group


Корупція та антикорупція 


Останнім часом в українській політиці та економіці чітко виокремилися найсучасніші тенденції розвитку та антирозвитку. Цими трендами є децентралізація, деолігархізація, та на одному з перших місць стабільно фігурує антикорупція. Чому такий тренд української політико-економічної системи настільки слабко реалізується на практиці та хто за це має нести відповідальність?

Останнім доказом відсутності зрушень в антикорупційній політиці є частковий провал євроінтеграційних прагнень України. Як відомо, План дій щодо лібералізації візового режиму з ЄС передбачає ряд з чітких критеріїв (15 пунктів), про виконання яких Україна має відзвітувати вже в середині серпня цього року. Ці пункти охоплюють створення моделі національної ідентифікації громадян, управління кордонами, боротьбу з корупцією, громадський порядок та інші національно важливі аспекти. Згідно з останньою доповіддю Європейської комісії у червні 2015 року, Україна повністю виконала лише 2 з 15 (!) пунктів вищезгаданого плану. Ще 8 пунктів вважаються майже виконаними, 4 - частково виконаними, а 1 напрямок – по суті невиконаним зовсім. Цим останнім пунктом є саме боротьба з корупцією, точніше майже повна відсутність результатів антикорупційної політики України.

Яскравим прикладом для порівняння є Грузія, яка наразі проводить реалізацію аналогічного плану. За поточними результатами Грузія демонструє виконання майже половини пунктів плану та не має жодного пункту, виконання якого знаходилося б «на нулі». Виникає питання: хто керує боротьбо з корупцією в Україні та яке відомство є відповідальним за такий провальний результат? Нижче наведено неповний перелік відомств / посад, які створювалися протягом останніх років або створюються наразі як органи / представники процесу боротьби з корупцією в Україні: Комітет Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції, Національне антикорупційне бюро України, Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики, Антикорупційна служба України, Національне агентство з питань запобігання корупції, Національний антикорупційний комітет, а також низка громадських організацій всеукраїнського масштабу (ГО «Антикорупційне бюро України», ГО «Антикорупційний комітет Майдану» та багато інших). Чи не забагато антикорупціонерів, результат роботи яких зовсім не бачить ані українська, ані міжнародна спільноти? Стає очевидним, що однією з центральних першопричин корупційного безладу в Україні є відсутність єдиного авторитетного центру прийняття рішень. Лише за існування єдиного органу, відповідального за боротьбу з корупцією в Україні, єдиного списку посадовців, відповідальних за розробку та імплементацію цілісної державної антикорупційної стратегії можна буде досягнути результатів національного масштабу. Допоки такого алгоритму не існуватиме на практиці – будь-яка законодавча зміна буде лише мікро претензією на антикорупційне майбутнє України.

Оставьте первый комментарий